Рішення № 33385841, 03.09.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

T > 03 вересня 2013 року

справа № 919/787/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради “Аррікон”

(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8,ONT>

ідентифікаційний код 20711909)

до Державного підприємства “ Севастопольський геодезичний центр”

(99011, м. Севастополь, вул. Очаковців, 50,

ідентифікаційний код 05704303)

представники сторін в судове засідання не з’явились

Суть спору:

04.07.2013 комунальне підприємство Севастопольської міської Ради “Аррікон” (далі –позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі – суд) з позовом до державного підприємства “Севгеоцентр” (далі – відповідач) про звільнення об’єкту комунальної власності.

Ухвалою суду від 08.07.2013 порушено провадження у справі та у порядку статтею 65 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) зобов’язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору, справу призначено до розгляду на 25.07.2013.

Ухвалою суду від 25.07.2013 замінено первісного відповідача - державне підприємство “Севгеоцентр” на належного - державне підприємство “Севастопольський геодезичний центр», розгляд спавши відкладено до 03.09.2013.

У судове засідання позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, по час, дату та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. причини неявки суду не пояснив.

Відповідач скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України та надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнав, договір оренди нерухомого майна вважає неукладеним у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, а отже просить відмовити у задоволенні позиву(арк. с 61-62).

Зі змісту статті 22 ГПК України вбачається, що явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, а тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Ураховуючи викладене, суд вирішив за можливе здійснити розгляд справи за відсутністю представника позивача за наявними в ній матеріалами.

На підставі статті 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача суд,

ВСТАНОВИВ:

06.09.2001 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 51 про оренду нерухомого майна (далі – Договір), відповідно до умов якого ( в редакції протоколу від 08.12.2006 про узгодження змін до Договору) орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно – окремо стояча нежитлова двоповерхова будівля з підвалом, загальною площею 323,6 кв.м., розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. Очаковців,50, що знаходяться на балансі позивача (далі – об’єкт оренди) (арк. с. 7-8, 11).

Договір є новою редакцією договору оренди №2600 від 26.05.1998

За актом приймання-передачі від 26.05.1998 об’єкт оренди переданий відповідачу (арк. с 13).

Строк дії договору було встановлено пунктом 7.1.Договору до 26.05.2003, та, відповідно до протоколу від 08.12.2006 узгодження змін до Договору, до 05.11.2011 (арк. с.11-11 зворотний бік).

Посилаючись на сплив строку дії договору оренди та відсутність з боку відповідача дій щодо повернення орендованого майна, позивач звернувся до суду з вимогою зобов’язати відповідача повернути об’єкт оренди.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.

Згідно з положеннями частини першої ст. 283 Господарського кодексу України (далі – ГК України) та частини першої ст. 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 7.1. Договору в редакції протоколу від 08.12.2006 узгодження змін до Договору, сторони погодили строк дії Договору до 05.11.2011.

Пунктом 7.5. Договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який він був укладений.

Сторони погодили, що повернення орендованого майна орендарем орендодавцю здійснюється протягом однієї неділі після закінчення дії Договору (пункт 2.5. Договору).

Відповідно до статей. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Згідно зі статетю 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Проте, статтею 764 ЦК та частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З аналізу зазначених статей вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Аналогічну позицію викладено у пункті 4 Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»

З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2012 за вих.№3-п/12 на адресу відповідача позивачем було направлено претензію з вимогою погасити існуючу за відповідачем заборгованість та звільнити майно у зв’язку з припиненням договірних зобов’язань (арк. с 36). До цього, 26.05.2011 за вих.№10 позивачем на адресу відповідача було направлено припис про необхідність погашення існуючої заборгованості або звільнення орендованого приміщення (арк. с 37).

З наданих документів не впливає, що позивачем на адресу відповідача з 05.11.2011 по 05.12.2011, тобто протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, направлялася заяви щодо припинення дії договору оренди.

Інших доказів припинення дії договору, в порушення вимог статті 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що станом на день розгляду справи Договір є діючим.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати, що станом на день розгляду справи відповідач безпідставно займає орендоване майно, а також відсутні підстав вважати, що між сторонами відсутні договірні правовідношення.

Суд також відхиляє посилання представника відповідача що Договір слід вважати неукладеним у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, оскільки спірний Договір було укладено у 2001 році, а отже при його укладенні застосовувались положення Цивільного кодексу Української РСР, яким не передбачалось обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частини).

Також суд звертає увагу на положення пункту 2.9. у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», де зазначено, що якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України.

За викладених обставин у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

В порядку статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем.

На підставі наведеного, керуючись статтями 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Повне рішення складено 09.09.2013.

Суддя І.А. Харченко