Постанова № 33385236, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1967/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування постанови, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Стіомі-Холдінг» звернулося у суд із позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просило визнати дії заступника начальника відділу Соловар Олени Миколаївни протиправними, скасувати постанову зазначеної посадової особи про арешт коштів позивача від 17.01.2013 року в рамках виконавчого провадження №34725467.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про скасування постанови державного виконавця про арешт коштів, прийнятої під час провадження справи про банкрутство останнього, з огляду на те, що сам по собі арешт коштів боржника не є заходом безпосереднього їх стягнення чи санкцією в рамках виконавчого провадження.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено та вбачається із матеріалів справи, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 25 квітня 2012 року по справі № 5011-46/6221-2012 за заявою ДП «Державний резервний насіннєвий фонд України» до ТОВ «Стіомі-Холдінг» порушено провадження у справі про банкрутство цього товариства та вирішено, зокрема, з моменту порушення провадження у справі ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів останнього, який діє на весь час провадження справи про банкрутство.

Із матеріалів справи вбачається, що заступником начальника ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Соловар О.М. 17 січня 2013 року прийнято постанову про арешт коштів боржника - ТОВ «Стіомі-Холдінг» у порядку виконавчого провадження з примусового виконання рішення Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва від 23 лютого 2012 року №649 про застосування штрафних санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальному розмірі на суму 1291213,51 грн.

Не погоджуючись із указаною постановою, позивач звернувся у суд.

У адміністративному позові ТОВ «Стіомі-Холдінг» стверджує, що оскаржувана постанова державного виконавця, отримана ним 05 лютого 2013 року, винесена з порушення норм чинного законодавства.

Надаючи оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Конституцією України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Зі змісту оскаржуваної постанови державного виконавця вбачається, що, при її прийнятті, останній керувався статтями 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтями 11, 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

У статті 1 вказаного Закону зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов'язки і права державних виконавців. Згідно з частиною 1 вказаної правової норми, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Абзацом 1 частини 2 та пунктами 5, 6 частини 3 статті 11 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право, серед іншого, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Стаття 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Ураховуючи, що судова процедура банкрутства регулюється спеціальним законом, положення пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» слід застосовувати у поєднанні з правилами, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (абз. 24).

Відповідно до частини 4 статті 12 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 і 38 цього Закону, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 37 цього Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.

Згідно частини 2 вказаної статті, виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених пунктами 6-10 частини першої статті 37 цього Закону - до закінчення строку дії зазначених обставин.

Аналізуючи приведені норми, колегія суддів доходить висновку, що законодавцем установлено заборону на звернення стягнень на майно божника у випадку, якщо судом порушено провадження у справі про банкрутство такого та діє мораторій на задоволення вимог його кредиторів.

Судова колегія вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що арешт коштів боржника не є заходом примусового стягнення його майна, адже протилежне випливає зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 32 та ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, статтею 32 цього Закону звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника прямо віднесено до заходів примусового виконання рішень. А з приписів частини 1 статті 52 вказаного Закону слідує, що звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті.

Окрім того, колегія суддів не погоджується із висновком місцевого суду в правомірності спірного рішення державного виконавця з тих підстав, що останній не був ознайомлений зі змістом рішення господарського суду, яким порушено провадження у справі про банкрутство позивача, позаяк дана обставина спростовується тим, що 25 травня 2012 року заява із посиланням на згадане судове рішення направлялась до відділу ДВС Печерського РУЮ у м. Києві. Крім того, згідно з п. 11 ухвали Господарського суду м. Києва від 25 квітня 2012 року по справі № 5011-46/5221-2012, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача на весь час провадження справи про банкрутство, копія такої ухвали направлялась державній виконавчій службі. Також, зазначена ухвала знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зважаючи на приведені норми та встановлені обставини, колегія суддів доходить висновку, що вжиття заходів щодо звернення стягнення на кошти боржника державним виконавцем після отримання повідомлення про порушення справи про банкрутство останнього є необґрунтованим та не відповідає вимогам Законів України «Про виконавче провадження» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Та обставина, що провадження відкрито державним виконавцем після відповідного повідомлення, отриманого органом державної виконавчої служби не доводить правомірності вжиття цим виконавцем заходів з примусового звернення стягнення на майно позивача.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на все вищевикладене, колегією суддів установлено, що дії заступника державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Соловар Олени Михайлівни з винесення постанови про арешт коштів боржника від 17 січня 2013 року за виконавчим провадженням №34725467 є протиправними, так само як і зазначена постанова, відтак остання підлягає скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, висновки місцевого суду спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» задовольнити.

Визнати протиправними дії заступника державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Соловар Олени Михайлівни щодо винесення постанови про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» від 17 січня 2013 року за виконавчим провадженням №34725467.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Соловар Олени Михайлівни від 17 січня 2013 року про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» за виконавчим провадженням № 34725467.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М