Ухвала суду № 33385231, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4041/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Циркунова В.В.,

представника відповідача - Братікової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна фінансова компанія» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасна фінансова компанія» звернулось у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 року №0000062204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню з огляду на те, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість його прийняття.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Судовою колегією встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт №769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 року та виявлено, зокрема, порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153, п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, у загальному розмірі на суму 1071050 грн.

На підставі даних перевірки, 15.03.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062204, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток в загальному розмірі на 1292739 грн., в тому числі 1071050 грн. - за основним платежем, 221689 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність оспорюваних рішень податкового органу, колегія суддів зважає на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку із встановленим контролюючим органом завищенням витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок запозичення грошових коштів у пов'язаної з позивачем юридичної особи - ТОВ «Київська компанія з управління активами» за договором процентної позики №ККЮ-1 П від 28.01.2010 року, процентна ставка за яким вища за звичайну процентну ставку за аналогічними договорами.

Окрім того, до складу визначеного позивачу грошового зобов'язання увійшли суми податку на прибуток, нараховані податковим органом внаслідок встановленого відповідачем заниження отриманого доходу після господарських операцій за договорами №БВ-24/02/12-1 та №БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012 року, за яким позивач спершу придбав у ОСОБА_4 прості векселі загальною договірною вартістю 2527000 грн., та продав їх ТОВ «Спецметалопрокат» за суму коштів у розмірі 2531554,65 грн. Так, на переконання податкового органу, позивач, у відповідності до положень п. 153.5 ст. 153 ПК України, повинен був віднести до доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суму в розмірі 2527000 грн. (із розрахунку різниці між 2531554,65 грн. - доходу від продажу векселів та 4554,65 грн. - отриманого внаслідок такого продажу прибутку), позаяк операції з продажу векселів розцінюються відповідачем як відступлення права вимоги, а не операції з торгівлі цінними паперами, - як було відображено у податковій декларації позивачем за І квартал 2012 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, висновкам місцевого суду та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Колегією суддів установлено, що спірні правовідносини в частині визначення позивачу грошового зобов'язання за порушення правил оподаткування та обліку витрат, понесених за договором позики підлягали регулюванню як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» - до 31.03.2011 року, так і Податковим кодексом України - починаючи з 01.04.2011 року. Правила ж обліку витрат та доходів, понесених внаслідок купівлі-продажу векселів у І кварталі 2012 року визначені Податковим кодексом України.

Як убачається із матеріалів справи ТОВ «Сучасна фінансова компанія» було укладено договір процентної позики № ККЮ-1 П від 28.01.2010 року з ТОВ «Київська компанія з управління активами», що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Нове будівництво». Сума позики за даним договором становить 10736173,17 грн. Позичальник (позивач) за договором зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі 18% річних від суми позики до дня її фактичного повернення (п. п. 2.1, 2.2 договору).

Колегією суддів установлено, що згідно статуту ТОВ «Сучасна фінансова компанія», одним із учасників товариства є ТОВ «Київська компанія з управління активами», що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Нове будівництво».

Зважаючи на встановлену пов'язаність позивача з його позикодавцем, податковий орган дійшов висновку про те, що ТОВ «Сучасна фінансова компанія» при сплаті процентів за вказаним договором процентної позики мало право віднести до складу валових витрат тільки суми, які не перевищують звичайні процентні ставки за аналогічними договорами.

У акті перевірки № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 року відповідач стверджує, що звичайна процентна ставка у аналогічних договорах, на час укладення договору № ККЮ-1 П від 28.01.2010 року, становила 10% річних. Однак, сторони договору процентної позики домовились про ставку на рівні 18%, у зв'язку із чим витрати по сплаті процентів у сумі, що перевищує звичайні процентні ставки, тобто 10%, не підлягають віднесенню до складу валових. Таким чином, податковим органом було розраховано витрати за процентною ставкою договору позики на рівні 10% та встановлено, що позивачем завищено валові витрати підприємства за період з часу укладення договору до 31.12.2012 року в загальному розмірі на 2348032 грн.

Надаючи правову оцінку таким висновком податкового органу, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.7 пункту 1.20 зазначеної правової норми звичайною процентною ставкою за депозит вважається процентна ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору визначається для банківських установ Національним банком України, для небанківських фінансових установ - державним органом, визначеним законом. До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однією стороною договору перед іншою.

Згідно з підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Підпунктом 153.2.4 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України встановлено, що витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Відповідно до підпункту 14.1.70 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ставка проценту за кредит (позику) - це розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит (позику), що встановлюється залежно від виду кредиту (позики) в межах мінімального та максимального розмірів процентної ставки та тарифу за такі послуги за таким видом кредиту (позики) всім позичальникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи.

З огляду на приведені норми, вбачається, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України закріплено право платника податку на віднесення витрат на нарахування процентів за договором позики, який укладено з пов'язаною з ним особою до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, і таке право може бути обмежене лише у випадку, якщо процентна ставка, визначена у договорі позики, є вищою за звичайну процентну ставку, встановлену аналогічними договорами.

Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження того, що процентна ставка за договором № ККЮ-1 П від 28.01.2010 року не була вищою за звичайну, позивачем надано копію протоколу засідання Тарифного Комітету ТОВ "СФК" № 0401/10 від 04.01.2010 року, яким було встановлено орієнтири відсоткових ставок для залучення коштів юридичних осіб у 2010 році, зокрема, для залучення коштів у розмірі понад 1 млн. грн. терміном на 1-3 роки була встановлена відсоткова ставка на рівні 18% річних. Окрім того, на обґрунтування зазначеної обставини, позивач посилається на дані щодо процентних ставок за депозитами ВАТ «Кредит Оптима Банк» та ВАТ «Банк Кіпру», що діяли в цих фінансових установах в другій половині 2009 року, які перевищують 18% річних.

Натомість, на підтвердження посилань контролюючого органу в акті перевірки про те, що звичайною є процентна ставка за аналогічними договорами у розмірі 10%, відповідачем жодних доказів не надано ані в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час її апеляційного розгляду.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про недоведеність встановлених суб'єктом владних повноважень порушень з боку позивача вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку висновкам податкового органу про порушення позивачем підпункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України про заниження позивачем об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом невідображення у податковій декларації з цього податку за І квартал 2012 року доходу від продажу простих векселів ТОВ «Спецметалопрокат», колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, згідно договору №БВ-24/02/12-1 від 24.02.2012 року позивачем у ОСОБА_4, з посередництвом ТОВ «Київської фондової компанії», придбано прості векселі ТОВ «Васильків Жилбуд» №АА 1385990, №АА 1385991, №АА 1385992, загальною договірною вартістю 2527000 грн.

За договором №БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012 року позивачем, за посередництвом ТОВ «Київської фондової компанії», продано раніше придбані згадані векселі Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецметалпрокат». За положенням договору, загальна сума вищезазначених цінних паперів складає 2531554,65 грн.

Фактичне виконання даних договорів підтверджується актами прийому-передачі цінних паперів, звітами повіреного посередника - ТОВ «Київська фондова компанія». Згідно акту звіряння взаєморозрахунків, такі проведені між сторонами договорів №БВ-24/02/12-1 та №БВ-24/02/12-2 у повному обсязі.

Із наявної в матеріалах справи копії податкової декларації з податку на прибуток ТОВ «Сучасна фінансова компанія» за І квартал 2012 року вбачається, що доходи та витрати внаслідок купівлі та продажу зазначених векселів відображені підприємством у додатку «Цінні папери» до рядків 03.20 та 0.21 додатку «Інші доходи» до податкової декларації.

Однак, контролюючий орган, посилається на внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно з якими починаючи з 15.01.2012 року вексель перестав бути об'єктом інвестиційної діяльності, а тому він не є цінним папером, з огляду на що операції з його купівлі - продажу є операціями з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору та не повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для оподаткування цінних паперів.

Аналізуючи приведені доводи, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною 1 статті 194 ЦК України встановлено, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 195 вказаного Кодексу в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Зважаючи на приведені юридичні норми, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду в тому, що виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності не позабавляє його статусу цінного паперу.

Згідно з підпунктом 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги врегульований пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України, яким установлено, що з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи те, що Податковим кодексом України визначено окремий порядок обліку та оподаткування операцій з переуступки права вимоги та купівлі-продажу цінних паперів, положення пункту 153.5 статті 153 Кодексу не застосовуються у податкових відносинах з приводу купівлі-продажу векселів, позаяк такі є цінними паперами.

Пунктом 153.8 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною в першому кварталі 2012 року) визначено особливості оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. У абзацах 1-5, 7 зазначеної правової норми встановлено, що для цілей цього підпункту під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав в тому числі окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 цієї статті.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, визначеними цим підпунктом, враховуються у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» № 1213 від 28.09.2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 року за № 1215/19953 фінансовий результат від операцій з цінними паперами відображається в додатку ЦП (Цінні папери) до декларації про прибуток та складається з 2 таблиць (частин). У таблиці 1 відображається фінансовий результат по операціям з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними права. Прибуток від таких операцій з таблиці 1 переноситься в рядок 03.20 додатку ІД, який є складовою рядка 03 ІД «Інші доходи» звітної декларації. Фінансовий результат від операцій з векселями відображається в рядку 3 «Прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями» додатку ЦП.

Таким чином, платник податків веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав та відображає прибуток у складі доходів, а збитки переносяться на зменшення фінансових результатів по цим операціям в наступних періодах. При цьому фінансовий результат від операцій з цінними паперами відображається в таблиці 1 додатку ЦП (Цінні папери) до декларації про прибуток, у рядку 3 якої зазначається фінансовий результат від операцій з векселями.

Зі змісту декларації позивача з податку на прибуток за І квартал 2012 року з додатками, випливає, що фінансові результати від операцій з векселями були задекларовані позивачем відповідно до вимог щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем безпідставно встановлено факт порушення позивачем пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України та заниження ним валового доходу на суму 2527000 грн.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів констатує, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем - суб'єктом владних повноважень необґрунтовано не у відповідності до вимог податкового законодавства.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 09 вересня 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М