Ухвала суду № 33385030, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2104/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Державного комунального підприємства «Ремонтно-будівельне управління» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

Державне комунальне підприємство «Ремонтно-будівельне управління» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0000802301 та №0000812301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Майстерня».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ в Києво-Святошинському Київської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Майстерня» за жовтень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 07.12.2012 року №475/22-2/19410752 та виявлені порушення ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, здійснених ДКП «Ремонтно-будівельне управління» при придбанні товарів (послуг); пп. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, які підлягає сплаті до бюджету за жовтень та листопад 2011 року в загальному розмірі на 1001934 грн.; пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік (ІV квартал 2011 року) у загальному розмірі на 1152224 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0000802301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 1252417,50 грн., з них 1001934,00 грн. - за основним платежем, 250483,50 грн. - за штрафними санкціями, №0000812301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму в розмірі 1152224 грн. (штрафні санкції - не застосовані).

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ДКП «Ремонтно-будівельне управління» коштів, витрачених за договором на будівництво газопроводів та системи газопостачання с. Малютянка, укладеним 19.08.2011 року з ТОВ «Майстерня», до складу валових витрат підприємства та до складу податкового кредиту, оскільки цей договір, на переконання податкового органу, суперечить п. п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із ТОВ «Майстерня», проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Висновки про безпідставність віднесення вище вказаних сум до складу валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на матеріалах податкової перевірки названого контрагента позивача. Так, згідно використаного в ході перевірки позивача акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 16.07.2012 № 1770/22-521/31565580, за результатами перевірки господарських взаємовідносин ТОВ «Майстерня» з ТОВ «Вайпергруп» у жовтні 2011 року та січні - березні 2012 року, контролюючим органом стверджується відсутність реального здійснення господарських операцій між цими контрагентами за період, що перевірявся. Крім того, податковий орган, посилаючись на «сумнівність» та «фіктивність» господарської діяльності таких постачальників ТОВ «Майстерня», як ТОВ «Росар-Трейд» та ТОВ «Вайпергруп» припускає, що перший створено без мети зайняття господарською діяльністю, а з метою прикриття незаконної діяльності. Відтак, на переконання податкової інспекції, всі правочини між ТОВ «Майстерня» та його контрагентами вчинено без наміру створення правових наслідків, що ними обумовлювались, а лише задля отримання податкового вигоди, в тому числі й укладені з ДКП «Ремонтно-будівельне управління». У зв'язку із чим, податковий орган дійшов висновку про неправомірне віднесення сплачених позивачем коштів ТОВ «Майстерня» за нікчемним правочином до витрат, що зумовило зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження відповідних податкових зобов'язань.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем, як замовником, та ТОВ «Майстерня», як генпідрядником, укладено договір на будівництво газопроводів та систем газопостачання с. Малютянка від 19.08.2011 року №17/08-2011. Із матеріалів справи вбачається, що роботи за договором виконувались після проведення конкурсних торгів у відповідності до Закону України «Про здійснення державних закупівель», переможцем за якими визначено ТОВ «Майстерня». За цим договором генпідрядник зобов'язувався у 2011 році виконати роботи, зазначені в документації конкурсних торгів, а замовник - прийняти і оплатити роботи. Згідно п. 3.1 договору, вартість робіт становить 10229917,98 грн., в т. ч. 1704986,33 грн. ПДВ. Договірна ціна визначається на основі кошторису як динамічна та відповідає ціні, зазначеній у пропозиції конкурсних торгів генпідрядника, визнаного переможцем торгів. Пунктом 4.1 договору передбачена попередня оплата робіт.

У ході податкової перевірки позивача були досліджені господарські взаємовідносини останнього з ТОВ «Майстерня» з приводу виконанням умов указаного договору у жовтні 2011 року. Колегію суддів установлено, що у зв'язку із виконання умов цього договору, контрагентом позивача у жовтні 2011 року виписано податкові накладні № 2 від 03.10.2011 року на суму 3000000 грн., в т. ч. 500000 грн. ПДВ та №20 від 31.10.2011 року на суму 3011602,80 грн., в т. ч. 501933,80 грн. ПДВ.

Із матеріалів справи вбачається, що кошти в розмірі 3000000 грн. перераховані ТОВ «Майстерня» за платіжним дорученням №7 від 03.10.2011 року в порядку виконання умов п. 4.1 договору - як попередня оплата робіт, та призначені на придбання матеріалів та обладнання. Відповідно до платіжного доручення №5 від 18.11.2011 року сума коштів у розмірі 3011602,80 грн. сплачені позивачем ТОВ «Майстерня» внаслідок виконання останнім робіт за договором №17/08-2011 у жовтні 2011 року, а саме: прокладання газопроводу високого тиску з поліетиленових труб Ф = 355х32,2 мм. Факт виконання згаданих робіт підтверджується складеним та підписаним сторонами актом приймання виконаних робіт №1 за типовою формою КБ-2в.

На підтвердження реальності проведених робіт за договором підряду позивачем надано зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області декларацію про початок виконання будівельних робіт від 29.09.2011 року №КС08311048790 та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 21.12.2011 року №КС14311109616, а також акт прийняття внутрішньої і зовнішньої мереж і системи газопостачання від 29.11.2012 року, яким приймальною комісією, за участі представника заступника директора з розвитку системи газопостачання ДП «Києво-Святошинське УЕГГ» ПАТ «Київоблгаз» та представника Держгірпромнагляду України установлено, що будівельно-монтажні роботи по газифікації житлових масивів в адміністративних межах Малютинської сільської ради виконані в повному обсязі, а газопровід високого тиску слід вважати прийнятим замовником.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Майстерня», підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано жодних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що були досліджені в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що матеріали податкових перевірок контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту безтоварності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження фактичного здійснення відповідних господарських операцій.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Майстерня», а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

Зі змісту акту, складеного внаслідок перевірки позивача, вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М