ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2013 року Справа № 916/1610/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Південний РКК"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.07.2013у справі№916/1610/13 господарського суду Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Південний РКК"до1) Будівельно-виробничої фірми "ДНІСТЕР"; 2) Приватного підприємства "Істок-777";треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІН ГРУП"; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСВАГОНСЕРВІС";провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 повідомлений, але не з'явився; - третьої особи 1 повідомлений, але не з'явився; - третьої особи 2 повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 03.09.2013 №719 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходиться дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи, а саме: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2013 у справі №916/1610/13 (суддя Горячук Н.О.) частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний РКК" (надалі позивач/скаржник) про забезпечення позову; відповідно до вказаної ухвали заборонено ПП "Істок-777" (відповідач 2) та іншим уповноваженим органам і особам вчиняти дії спрямовані на вилучення, відчуження (продаж, міна, дарування, застава), передачу у користування (найм, оренду, позичку) та/чи зберігання третім особам нерухомого майна та обладнання, розташованого по вул. Ізмаїльській, 106 та 112, вул. Маршала Бірюзова, 1 у м. Білгород-Дністровський, що належать на праві власності ПП "Істок-777" та передано у користування ТОВ "Південний РКК" за договором оренди від 24.02.2013; заборонено Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області, Реєстраційній службі Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області здійснювати дії по реєстрації, перереєстрації зміни реєстраційних розділів, створення нових розділів, внесення чи вилучення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обладнання, розташоване по вул. Ізмаїльській, 106 та 112, вул. Маршала Бірюзова, 1 у м. Білгород-Дністровський, що належать на праві власності ПП "Істок-777"; в решті заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано, в задоволенні заяви відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити без змін.
Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Будівельно-виробничої фірми "ДНІСТЕР" (надалі - відповідач 1) та до Приватного підприємства "Істок-777" (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 30.05.2013 між відповідачами 1 та 2. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач послався на те, що майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу, знаходиться, за договором оренди від 24.02.2013, в оренді у позивача, а тому, він має переважне право на його купівлю.
В забезпечення вказаного позову, позивачем подано заяву про його забезпечення, яка була задоволена частково місцевим господарським судом, з підстав, наведених позивачем в її обґрунтування.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого суду про часткове забезпечення позову, та встановивши, що оспорюваний попередній договір купівлі-продажу стосується лише обладнання, а не самого нерухомого майна, яке є предметом договору оренди від 24.02.2013, укладеного між позивачем та відповідачем 2, в той час, як місцевим господарським судом вжито заходів щодо, в тому числі, й щодо вказаного нерухомого майна, яке взагалі не є предметом даного спору, а також той факт, що місцевим господарським судом не перевірено наявності права власності у відповідачів 1 та 2 на обладнання, наявності чи відсутності прав третіх осіб на це обладнання, скасував ухвалу місцевого суду та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Інших підстав для застосування названих заходів закон не передбачає.
Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином, за змістом зазначених статей заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.
Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" унормовано, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В той же час, як вірно встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, не врахував, що предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним начебто укладеного 30.05.2013 між відповідачами 1 та 2 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна (в той час, як в матеріалах справи міститься лише доданий позивачем до позовної заяви примірник попереднього договору купівлі-продажу обладнання від 30.05.2013, укладений між відповідачами/інших попередніх договорів купівлі-продажу матеріали не містять), а тому, вжиті місцевим господарським судом заходи забезпечення позову щодо нерухомого майна, яке взагалі не є предметом оспорюваного позивачем договору від 30.05.2013, а відтак і предметом спору, суперечить вищенаведеним приписам щодо правової природи таких заходів, направленої саме на забезпечення позову, тобто безпосередньо мають стосуватися предмету спору, а не будь-яких інших предметів, об'єктів, тощо.
Стосовно самого обладнання, яке є предметом оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу від 30.05.2013 та щодо якого місцевим господарським судом вжиті заходи забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, за договором про відступлення права вимоги від 21.07.2011, укладеного між ТОВ "Грін Груп" та ПАТ "Акціонерний банк "Експрес-Банк", ТОВ "Грін Груп" стало новим кредитором та заставодержателем рухомого майна - обладнання та устаткування, згідно з переліком, зазначеним в додатках №1 та №2 до вказаного договору про відступлення права вимоги, яке (обладнання та устаткування) знаходиться в приміщеннях цілісних майнових комплексів, що розташовані по вул. Ізмаїльській, 106 та по вул. Маршала Бірюзова, 1 у м. Білгород-Дністровський.
До того ж, як встановлено судом попередньої інстанції, відповідно до договору купівлі-продажу від 30.08.2011, укладеного між ТОВ "Грін Груп" та ТОВ "Укртранвагонсервіс", обладнання згідно з переліком, який є невід'ємною частиною вказаного договору, і яке (обладнання) знаходиться в приміщеннях цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльска, 106 та в приміщеннях цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала, 1, перейшло у власність ТОВ "Укртрансвагонсервіс".
Отже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову щодо спірного рухомого майна (обладнання) шляхом заборони відповідачу 1 та іншим уповноваженим органам і особам вчиняти дії, спрямовані на вилучення, відчуження (продаж, міна, дарування, застава), передачу у користування (найм, оренду, позичку) та/чи зберігання третім особа, не пересвідчився в тому, хто є власником даного обладнання, не з'ясував наявності/відсутності/ прав третіх осіб на це майно, а відтак, і реальної можливості вжитого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, місцевий господарський суд, без дослідження дійсних обставин справи, підтверджених відповідними доказами та які були б підставою в розумінні ст. 66 ГПК України безпідставно вжив заходи до забезпечення позову, які правомірно були скасовані судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновку господарського суду, у зв'язку з чим підстав для скасування вказаної постанови не вбачається.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права і підстав для скасування оскаржуваного судового акту відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний РКК" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 у справі №916/1610/13 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В.Мирошниченко
Судді Т.Л. Барицька
В.І. Картере
Судове рішення № 33382773, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України) було прийнято 04.09.2013. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 916/1610/13. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: