Постанова № 33378276, 04.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р. Справа№ 910/9122/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.09.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «АТП-1» на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року

у справі № 910/9122/13 (суддя Власов Ю.Л.)

за позовом публічного акціонерного товариства «АТП-1»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року по справі № 910/9122/13 у позові публічного акціонерного товариства «АТП-1» до Київської міської ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 25.06.2013 року позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року по справі № 910/9122/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення місцевого господарського суду по справі № 910/9122/13 було прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 04.09.2013 року представники публічного акціонерного товариства «АТП-1» надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просили апеляційний господарський суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду яким розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1») та який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за номером №898.

Представники Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судове засідання 04.09.2013 року не з'явились про час та місце розгляду справи, сторони були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомили.(а.с.69,70).

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач та третя особа, що не з'явились у судове засідання 04.09.2013 року про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Участь представників Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що не з'явились, у судовому засіданні 04.09.2013 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників скаржника, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №898. Відповідно до п.1.1 договору відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1580/4413 продав, а позивач купив земельну ділянку, місце розташування якої на вулиці Промисловій, 1 у м. Києві, (кадастровий номер 8000000000:90:115:0018), площею 8,0386 га, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Відповідно до п.2.1 договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 72506601,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007 року (укладеною між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивачем було сплачено відповідачу аванс у розмірі 4321187,73 грн.

Згідно п.2.2 договору сума 68185413,27 грн. може сплачуватися у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно з п.3.2 договору продавець зобов'язується після повної сплати позивачем суми, зазначеної у розділі другому цього договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити та видати впродовж тридцяти календарних днів позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно до п.6.1 договору обов'язок відповідача передати земельну ділянку позивачу вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до позивача після одержання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку.

Відповідно з п.9.2 договору розірвання цього договору здійснюється у випадках та в порядку, передбачених законодавством України.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 17.11.2009 року між позивачем та відповідачем був підписаний договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 року, який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за №794. Згідно п.1.1 договору про внесення змін в підпункті 2.2 пункту 2 договору, слова «одного року» було замінено на слова «п'ять років». Відповідно до п.1.2 договору про внесення змін підпункт 3.2 пункту 3 договору викладено в наступній редакції: «Після сплати позивачем першого платежу оформити та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.».

Так, на виконання умов вказаного договору з урахуванням авансового внеску позивач сплатив відповідачу 15686423,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками. А саме, 23.05.2008 року - 5682117,78 грн., 24.06.2008 року - 5682117,78 грн., 14.02.2011 року - 1000,00 грн. та відповідно авансовий платіж у сумі 4321187,73 грн.

17.02.2011 року листом № 119 позивач звернувся до відповідача із вимогою видати йому державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, оскільки ним були виконані всі необхідні обов'язки за договором.

Проте, листом від 16.03.2011року № 09-453/7098 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовило позивачу у видачі державного акту, мотивуючи недотриманням позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України № 381 від 22.04.2009 року.

Так, у травні 2013 року в зв'язку з відмовою у видачі державного акту, ПАТ «АТП-1» звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, який було укладено між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1») та посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №898.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року відмовлено в задоволенні позову.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що своєю відмовою у видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, відповідач істотно порушив умови договору, а саме, пункт 3.2 договору, та позбавив позивача можливості реалізації свого права власності на земельну ділянку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач мав намір отримати позику у розмірі - 25000000,00 доларів США від компанії «Рататуй Інвестмент Лімітед» з метою поповнення обігових коштів та проведення повного розрахунку за договором із відповідачем, та в якості забезпечення позики передбачалося передати компанії «Рататуй Інвестмент Лімітед» в іпотеку земельну ділянку (що є предметом спірно договору).

З матеріалів справи вбачається, що з метою реалізації такого наміру, позивачем було прийнято відповідне рішення на чергових загальних зборах акціонерів, що оформлене протоколом №15 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ «АТП-1» від 18.04.2009 року. Як зазначив позивач, прийняття такого рішення було зумовлено тим, що на той час (2008-2009 pp.) існував план забудови громадського центру «Нижня теличка» (копія плану креслення наявна в матеріалах справи) на території біля метро «Видубичі». Відповідно до вказаного плану забудови на території (на якій знаходиться цілісний майновий комплекс, що належить позивачу) повинен був бути побудований новий торговий (бізнес) центр. За таких умов діяльність позивача, як автотранспортного підприємства, на цій території була б неможливою. На грошові кошти, які позивач мав намір отримати в якості позики, позивач планував знайти іншу земельну ділянку для переведення діяльності автотранспортного підприємства (побудова нового майнового комплексу), або іншу земельну ділянку із вже готовими приміщеннями для подальшої роботи підприємства.

Проте, як вказав позивач, отримання такої позики стало неможливим, так як відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по договору та не видав позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, чим позбавив останнього можливості реалізувати свої правомочності як власника земельної ділянки. Позивач зазначає, що якби, він (позивач) вчасно отримав згідно умов договору державний акт на право власності на земельну ділянку, то отримав би позику і розрахувався би за договором та в майбутньому здійснив би продаж з метою перенесення своєї діяльності в інше місце.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання договору.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до положень ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно до положень статті 651 ЦК України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині відмови останнім видати державний акт на право власності на земельну ділянку, позивача було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору. Судова колегія вважає, що зазначене порушення є істотним, а тому, заявлений позов про розірвання договору підлягає задоволенню.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковими висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та застосування останнім (судом) положення «Порядку здійснення розрахунків з розстрочення платежу за придбання земельної ділянки державної та комунальної власності», затверджений Постановою КМУ від 22.04.2009 року №381» (надалі Постанова № 381).

Колегія суддів, звертає увагу на те, що спірний договір між сторонами було укладено 21.05.2008 року, тобто, правовідносини щодо купівлі-продажу земельної ділянки виникли саме з 21.05.2008 року. Уклавши договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 року, судова колегія вважає, що між сторонами не виникло нових правовідносин щодо купівлі-продажу, вказаним договором про внесення змін сторони лише додатково врегулювали вже існуючі правовідносини за основним договором.

Постанова КМУ від 22.04.2009 року № 381 «Про затвердження Порядку здійснення розрахунків з розстроченням платежу за придбання земельної ділянки державної та комунальної власності» набрала чинності лише 30.04.2009 року.

Крім того, визначаючи розмір першого платежу, сплата якого надавала право позивачу вимагати передачі йому відповідачем акта на право власності на земельну ділянку, місцевий господарській суд виходив із положень п. 3 Постанови № 381.

Проте, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що Постанова № 381 не містить в собі положень, які б урегульовували порядок та підстави передачі продавцем покупцю акта на право власності на земельну ділянку, отже вирішення цього питання (урегулювання порядку видачі) законодавець поклав на сторони договору та ніяким чином не обмежив їх в цьому.

Згідно положень п. 3 Постанови № 381 на що посилався місцевий господарській суд - розстрочення платежу надасться покупцям за умови: сплати ними протягом 30 календарних днів після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не менш як 50 відсотків частини платежу, що зараховується до державного та місцевого бюджетів.

Тобто, зазначений пункт Постанови № 381 визначає, що сплата 50 % платежу є лише умовою для надання розстрочення платежу покупцям земельних ділянок, а не умовою (підставою) для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку а, тому, мотиви застосування положень вказаної Постанови №381 не мають під собою правового підґрунтя.

Згідно приписів статті 5 ЦК України - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якіиує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, зважаючи на те, що правовідносини з приводу купівлі-продажу земельної ділянки виникли між сторонами до набрання чинності Постановою № 381, колегія суддів вважає, що дана постанова не може бути застосована до правовідносин у даній справі. Тобто, Постанова № 381 є актом цивільного законодавства, який підлягає застосуванню до моменту укладення договору купівлі-продажу, шляхом відображення її вимог та істотних умов, передбачених нею, в договорі купівлі-продажу земельних ділянок державної та комунальної власності.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті рішення у даній справі та надання правової оцінки обставинам справи, місцевий господарський суд повинен був виходити з умов договору, укладеного сторонами, та брати до уваги лише істотні умови, визначені в договорі. Як зазначалося вище, застосування судом Постанови № 381, є помилковим, оскільки, дана постанова підлягає застосуванню до моменту укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок державної та комунальної власності.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що в п. 3.2 договору з урахуванням внесених змін, сторони погодили залежність моменту видачі акту на право власності на земельну ділянку від моменту здійснення позивачем першого платежу. При цьому, перший платіж може бути здійснений у будь-якому розмірі та у будь-який час. Спірний договір та договір про внесення змін до нього не містять вказівки на те, що розмір такого, першого платежу, повинен обраховуватися відповідно до положень Постанови №381, так само, як і не встановлюють, що розмір такого платежу повинен визначатися в порядку, передбаченому чинним законодавством України та/або нормативно-правовими актами.

Оскільки, розмір першого платежу договором не вставлено, та позивач, фактично здійснював платежі за договором на користь відповідача як до моменту підписання договору про внесення змін, так і після його підписання сторонами договору, то у відповідача виник обов'язок видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що розстрочення платежу за земельну ділянку та порядок її здійснення позивач та відповідач погодили ще до набрання чинності Постановою № 381 (в момент укладення договору 21.05.2008 року (п.2.2 основного договору)), а тому вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарській суд повинен був виходити саме з умов спірного договору.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що внаслідок порушення відповідачем умов спірного договору в частині відмови останнім видати державний акт на право власності на земельну ділянку, позивача було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору. Судова колегія вважає, що зазначене порушення є істотним, а тому, договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1»), який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за номером №898, підлягає розірванню.

У відповідності до ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Судова колегія зазначає, що у даному випадку діє імперативне правило, тобто зобов'язання вважається припиненим з моменту набрання рішенням суду законної сили.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «АТП-1» на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року слід задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року скасувати. Прийняти нове рішення суду, яким позов публічного акціонерного товариства «АТП-1» до Київської міської ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1»), який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за номером №898 - задовольнити. Розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1»), який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за номером №898.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

При цьому, судовою колегією встановлено, що під час звернення скаржника до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, останнім було сплачено судовий збір у більшому розмірі ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення встановлюються законом.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 та частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі, зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем під час звернення ним до суду апеляційної інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 573,50 грн. у безготівковому порядку, що підтверджується платіжним дорученням №1023 від 08.07.2013 року, та 573,50 грн. було сплачено готівкою, що підтверджується квитанцією №72-2697 від 10.07.2013 року оригінали, яких додані до апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне повернути скаржнику з Державного Бюджету України суму переплаченого судового збору у розмірі 573 грн., сплаченого на підставі квитанції №72-2697 від 10.07.2013 року.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «АТП-1» на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року у справі № 910/9122/13 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року у справі № 910/9122/13 - скасувати. Прийняти по справі нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «АТП-1» до Київської міської ради, третя особа Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою та ПАТ «АТП-1» (в минулому ВАТ «АТП-1»), який було посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за номером №898- задовольнити.

3. Розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 травня 2008 року, укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) та публічним акціонерним товариством «АТП-1» (в минулому відкрите акціонерне товариство «АТП-1») (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, ЄДРПОУ 03746384), який було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренком О.Д. та зареєстровано у реєстрі за номером № 898.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) на користь публічного акціонерного товариства «АТП-1» (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, ЄДРПОУ 03746384) 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Повернути публічному акціонерному товариству «АТП-1» (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, ЄДРПОУ 03746384) з Державного Бюджету України судовий збір у сумі 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп., сплаченого згідно квитанції № 72-2697 від 10.07.2013 року.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/9122/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 09.09.2013 року