Постанова № 33378267, 06.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. Справа № 922/1976/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Жегулін Ю.М.

відповідача - Радутний О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічне АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків (вх. № 2204 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.06.13 р. у справі № 922/1976/13

за позовом Публічне АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків

до Приватного підприємства "Т.С.О.", м. Харків

про стягнення 123 478,83 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Приватного підприємства "Т.С.О.", шкоди завданої у зв'язку з розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання в розмірі 123478,83 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.06.2013 р. по справі № 922/1976/13 (суддя Прохоров С.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на те, що судом першої інстанції не застосовано положення ст.ст. 526, 527, 614, 623, 629, 637, 950,951, 1106 ЦК України, а також ст.ст. 1933, 199, 222 Господарського кодексу України. При цьому позивач зазначає, що договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А від 04.08.2009 був укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, сторони прийняли його умови та фактично його виконували, а тому вважає, що на підставі пунктів 2.1, 2.2, 2.6 договору та ст.ст. 943, 950 ЦК України відповідач зобов'язаний відповідати за збереження переданого йому майна.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим. В обґрунтування викладеної позиції посилається на те, що позивачем не доведено факт понесення вказаних збитків у розмірі 123478,83 грн., вважає, що надані позивачем акти прийому передачі автотранспортного засобу не підтверджують факт передачі на відповідальне зберігання транспортних засобів за договором. Крім того, на думку відповідача, висновок експерта не є належним доказом у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 29.08.2013 для надання додаткових доказів у справі.

Відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких зокрема зазначив про те, що транспортні засоби не були передані належним чином на відповідальне зберігання, а співробітники позивача, які мали доступ на територію майданчика та до автомобілів, неодноразово без узгодження з відповідачем та власниками майна змінювали його комплектацію.

28.08.2013 позивач надав додаткові пояснення по справі, а також докази (копії договорів застави), що підтверджують передачу автотранспортних засобів в заставу ПриватБанку, а також меморіальні ордери про оплату послуг ПП «Т.С.О.» з відповідального зберігання.

В судовому засіданні 29.08.2013 оголошено перерву до 05.09.2013.

02.09.2013 відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких посилається на необґрунтованість позовних вимог.

04.09.2013 позивач надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи актів перевірки та прийняття транспортних засобів ПриватБанком від позичальників із дорученням подальшої реалізації цих транспортних засобів, а також копію судового рішення та виконавчого листа про звернення стягнення на автотранспортний засіб - RENAULT 440 MAGNUM, реєстраційний номер АХ 38-57 АМ шляхом надання ПриватБанку права продажу цього авто від імені позичальника та передачу цього авто в заклад банку.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, які підтвердили свої позиції викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 4.08.2009р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (позивач) та ПП "Т.С.О." (відповідач) було укладено договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А (далі - договір), відповідно до якого відповідач виступив зберігачем та надав позивачу машино-місця на автостоянці за адресою м. Харків, вул. Єнакієвська, 10, для довгострокового зберігання автотранспортних засобів.

Як зазначає позивач відповідно до укладеного сторонами договору та згідно актів прийому-передачі відповідачу на зберігання були передані автотранспортні засоби. Факт передачі позивачем підтверджує відповідними Актами прийому-передачі, що додані до справи.

Як вказує позивач, згідно візуального огляду переданих на зберігання автотранспортних засобів, проведеного співробітниками позивача, було виявлено розукомплектування вищезазначених автотранспортних засобів.

Для визначення шкоди завданої автотранспортним засобам позивачем було замовлено проведення відповідних експертних автотоварознавчих досліджень, копії яких додано до матеріалів справи. Загальна вартість збитків позивача, пов'язаних із розукомплектуванням АТЗ згідно висновків автотоварознавчих досліджень становить 123 478,83 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача шкоди завданої у зв'язку з розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання в розмірі 123478,83 грн.

Вирішуючи даний господарський спір судом першої інстанції виходив з того, що відносини щодо зберігання транспортних засобів припинилися між позивачем та відповідачем 31.01.2013р., проте на момент розгляду спору у суді позивачем не виконано свій обов'язок звільнити майданчик, чим останній заподіює відповідачеві збитки та майнову шкоду.

При цьому суд вважав, що заявляючи вимогу про стягнення на свою користь суми збитків у розмірі 123 478,83 грн., позивачем не доведено суду факт нанесення вказаних збитків саме йому, а також не доведено того факту, що він є належною стороною у справі, а також правові підстави стягнення на його користь будь-яких сум, в той час як власниками транспортних засобів є інші особи.

Виходячи з таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що незважаючи на розташування автомобілів та причепів на майданчику, у відповідача не виникло обов'язку відповідального зберігання, оскільки згідно до п.1.3 ст.3 договору транспортний засіб вважається прийнятим на відповідальне зберігання за наявності двох умов у сукупності: 1) підписання акту прийому-передачі уповноваженими представниками; 2) обов'язкового пломбування транспортного засобу, що сторонами договору виконано не було.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували наявність в діях саме відповідача повного складу цивільного правопорушення (наявність протиправної поведінки, причинного зв'язку та вини правопорушника) який є єдиною підставою застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та недоведеність.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, з аналізу оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, а також приписам ст. 34 ГПК України, за якою обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як свідчать матеріали справи 04.08.2009р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ПП "Т.С.О." було укладено договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А (далі-Договір), відповідно до якого відповідач виступив хранителем та надав позивачу машино-місця на автостоянці за адресою м. Харків, вул. Єнакієвська. 10, для довгострокового зберігання автотранспортних засобів.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігти річ, яка їй передана другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статей 936, 957 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності; договір зберігання укладається у письмовій формі, яка вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчується розпискою, квитанцією чи іншим документом, підписаним зберігачем.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберіганню посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Факт укладення договору відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А від 04.08.2009р. та фактичної передачі майна - транспортних засобів на відповідальне зберігання підтверджується наступними документами:

- актами прийому-передачі транспортних засобів, підписаними відповідачем;

- листами відповідача адресованими банку щодо виконання умов Договору:

- копією рахунку-фактури, акту здачі-прийняття робіт та податкової накладної, як надсилались ПП "Т.С.О." до банку, який здійснював сплату щодо наданих послуг відповідно до договору.

Позивачем до матеріалів справи також надані копії договорів застави, що підтверджують передачу автотранспортних засобів в заставу ПриватБанку, а також копії актів перевірки та прийняття транспортних засобів ПриватБанком від позичальників із дорученням подальшої реалізації цих транспортних засобів, чим підтверджено правомірність володіння спірним майном та права реалізації цього майна.

Згідно п. 1.3. укладеного сторонами договору, транспортний засіб вважається прийнятим на зберігання після підписання сторонами акта прийому-передачі на відповідальне зберігання представниками позивача та відповідача.

Відповідно до укладеного сторонами договору та згідно актів прийому-передачі відповідачу на зберігання були передані наступні автотранспорті засоби:

1.RENAULT PREMIUM 385, реєстраційний номер АХ 71-60 АО;

2.RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер АХ 17-52 АН;

3.TROUILLET ET3225, реєстраційний номер АХ 75-56 XX;

4.RENAULT 440 MAGNUM, реєстраційний номер АХ 38-57 AM;

5.RENAULT PREMIUM H420 DCi, реєстраційний номер АХ 21-48 ВМ;

6.MAN TG460, реєстраційний номер АХ 21-44 ВМ;

7.DAF ТЕ 95, реєстраційний номер АХ 80-51 А1;

8.DAF 95.360, реєстраційний номер АХ 57-46 КХ;

9.MAN 19.343, реєстраційний номер АХ 71-59 BE;

10.RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер АХ 54-60 ВА.

Факт передачі підтверджується наявними у справі відповідними Актами прийому-передачі, які підписані уповноваженими представниками сторін .

Згідно наданих до матеріалів справи меморіальних ордерів вбачається. що позивачем за період з лютого 2010 по серпень 2013 здійснювалась оплата послуг ПП «Т.С.О.» саме за відповідальне збереження транспортних засобів за договором № РМ-001-А від 04.08.2009 з посиланням на відповідний акт та рахунок-фактуру.

Вищезазначене спростовує доводи відповідача про те, що між сторонами не виникло правовідносин з відповідального зберігання.

Відповідно до п. 2.1. договору зберігач гарантує схоронність автотранспортних засобів, прийнятих на зберігання відповідно до цього договору, і у випадках їх угону, пошкодження і розукомплектування несе відповідальність згідно закону.

Таким чином, враховуючи, що договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А від 04.08.2009р. було укладено у відповідності до вимог діючого законодавства України, сторони прийняли його умови та фактично його виконували, тому на підставі п. п. 2.1. 2.2. 2.6 договору та ст. 943. 950 ЦК України відповідач зобов'язаний відповідати за збереження переданого йому майна.

Статтею 938 вказаного Кодексу встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до положень п.4.4 розділу 4 договору він мав набирати силу з моменту підписання, діяти впродовж одного року та вважатися автоматично продовженим, якщо жодна з сторін не заявить про його розірвання.

Положеннями п.4.4 розділу 4 договору не визначено, на який саме строк продовжується дія договору за спливом кожного наступного року, зокрема - після 04.08.2012., що у сукупності з приписами п.1.1. розділу 1 договору та відповідно до ч.2 ст. 938 ЦК України дає підстави стверджувати, що строк зберігання визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі.

Як вказує позивач, в березні 2012 року, при черговій перевірці технічного стану та комплектації конфіскованого автотранспорту, що знаходиться на зберіганні на майданчику ПП «Т.С.О.» по вул. Єнакіївської, 10 у м. Харкові, співробітником Бізнесу Споживчого кредитування Магерою О.В. були виявлені розбіжності між фактичним станом автомобілів і станом на момент передачі автотранспорту на відповідальне зберігання.

Також, позивач зазначає, що в квітні 2012 року цим же співробітником та співробітником банку Медяніком В. та Малишевим В. в присутності охоронців ПП «Т.С.О.» був проведений повторний більш детальний огляд автотранспорту.

З наданих позивачем документів вбачається, що 07.07.2012 до ПП «Т.С.О.» банком було направлено лист, яким запропоновано забезпечити присутність уповноваженого співробітника ПП «Т.С.О.» для проведення спільної перевірки та складання актів. Також матеріали справи свідчать про те, що 19.07.2013 року співробітником банку Магерою О.В. та директором ПП «Т.С.О.» Букреєвою Н.А. було проведено огляд та складено акти щодо виявлених недоліків. Проте, представник ПП «Т.С.О.» відмовився підписувати акти огляду, про що надіслали банку лист № 74 від 24.07.2012 з посиланням на те, що в штаті ПП «Т.С.О.» відсутній фахівець з оцінки технічного стану автотранспорту.

Таким чином, для визначення шкоди завданої цим автотранспортним засобам позивачем було замовлено проведення відповідних експертних автотоварознавчих досліджень, які були надані позивачем до матеріалів справи. Загальна вартість збитків, пов'язаних із розукомплектуванням автотранспортних засобів становить 123 478.83 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач. приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений договором або законом. Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Частинами першою та другою ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно ст. ст. 611, 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 216. ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків: штрафні санкції: оперативно-господарські санкції. Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

В даному випадку, позивачем заявлено до стягнення з відповідача шкоду завдану в зв'язку з розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання в розмірі 123478,83 грн.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправність поведінки відповідача полягає у невиконання ним договірних обов'язків, а саме: п. 2.1. договору, згідно якого зберігач гарантує схоронність автотранспортних засобів, прийнятих на зберігання відповідно до цього договору, і у випадках їх угону, пошкодження і розукомплектування несе відповідальність згідно закону.

Протиправний зв'язок між невиконанням відповідачем зобов'язання і завданими збитками полягає в тому, що, оскільки відповідачем не були вчинені дії та вжиті необхідні заходи з схоронності автотранспортних засобів, прийнятих на зберігання відповідно до договору, а також в зв'язку з доведеним фактом розукомплектування автотранспортних засобів, позивач зазнав матеріальної шкоди.

Згідно з частиною другою статті 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Позивачем на підтвердження розміру спричиненої матеріальної шкоди надані висновки експертних автотоварознавчих досліджень. Як вбачається з матеріалів справи, вказані висновки зроблені експертом Сорокіним Д.В., який має кваліфікацію судового експерта - автотовароведа за фахом 12.2 «Визначення вартості колесних транспортних засобів, розміру збитку спричиненого власнику колесного транспортного засобу», свідоцтво № 1326 від 20.03.2009, строком дії до 25.05.2015). Матеріалами справи також підтверджено, що кожний з висновків має додатки у вигляді фототаблиць автотранспортних засобів, а також ремонтний кошторис. Загальна вартість збитків, пов'язаних з розукомплектуванням транспортних засобів становить 123478,83 грн. В звязку з чим, колегія суддів приймає надані позивачем висновки експерта в якості належних доказів на підтвердження встановлених в них обставин та визначеня вартості спричиненої шкоди.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В даному випадку, позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання за договором, наявність причинного зв'язку та розмір збитків.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання, тобто відповідач. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Проте, ані під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції відповідачем не наведено жодних належних обґрунтувань, що свідчили б про вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання та про відсутність у відповідача вини у порушенні зобов'язання за договором.

В свою чергу позивачем надані належні та допустимі докази неналежного виконання договору, які призвели до пошкодження та втрати майна позивача, оскільки відповідач, всупереч вищезазначених норм законодавства, не вчинив жодних дій щодо запобігання таким збиткам, які виникли. Відповідачем не було забезпечено схоронності передавного позивачем майна, що і спричинило збитки останньому.

Згідно п 2.6 договору зберігач несе відповідальність за втрату або розукомплектування транспортних засобів в розмірі вартості втраченого транспортного засобу, або майна, якого не вистачає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у відповідності з умовами договору та нормами чинного законодавства у позивача є всі правові підстави для відшкодування відповідачем заподіяних збитків в розмірі 123478,83 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічне АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.06.13 у справі № 922/1976/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Т.С.О." (61002, м.Харків, вул. Артема, 24, корп. В-1, р/р 26004001638101 в АТ АСТРА БАНК, МФО 380548, код ЄДРПОУ 35349380) на користь Публічне АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк" (61010, м. Харків, вул. Малом'ясницька, 2а, к/р № 32009179700 в Управлінні НБУ України в Харківській області, МФО 351533, код ЄДРПОУ 22609983) 123478,83 грн. збитків, 2469,58 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1234,79 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.09.2013

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Могилєвкін Ю.О.