Постанова № 33376781, 28.08.2013, Сумський окружний адміністративний суд

Копія:

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 р. справа №818/6755/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бондаря С.О.

суддів - Кунець О.М., Соколова В.М.

за участю секретаря судового засідання - Мамонтової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/6755/13-a

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський"

до державної податкової інспекції у місті Сумах

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Володимирський" звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у місті Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2008р. №0000562201/0/48120, яким товариству визначено суму податкового зобов»язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 445684,98грн. за порушення пп. 5.2.4. п. 5.2., пп. 5.4.10. п. 5.4, ст. 5, п.7.6 ст. 7, пп. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2. п. 12.2. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1 р. II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.2004р. Свої вимоги мотивує тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є помилковими з огляду на таке. Так, в акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем в порушення пункту 1 розділу II Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 № 1957-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») завищені суми амортизаційних відрахувань; в порушення підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 12.2.1, 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищені валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рах. №3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість в результаті банківських операцій по формуванню страхового резерву під гарантії без грошового покриття та за кредитними операціями; в порушення підпункту 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами до складу витрат звітного періоду відносив суми, перераховані з врахуванням векселів, у той період, коли не мав підстав проводити торгові операції з цими векселями і фактично їх не проводив, оскільки мав векселі тільки на позабалансовому обліку, а на балансових рахунках фізично обліковувались лише суми кредитної заборгованості по врахованим векселям; в порушення підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищений податок на прибуток в розмірі 100 % витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів; в порушення підпункту 7.6.1 та підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищені витрати від операцій з акціями по додатку К2 (по рядку 1.2) до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2007 рік на суму 1789000грн. Проте податковим органом не враховано, що позивачем обґрунтовано нараховувалися амортизаційні відрахування за ставкою 2% на об'єкт І групи - приміщення за адресою: м Суми, пл. Незалежності, 10, так як вказане приміщення придбане позивачем після 01.01.2004р., і, не зважаючи на те, що воно раніше було предметом користування позивача, згідно договору оренди, після його придбання товариством вважається для нього новим та до нього повинні застосовуватися відповідні ставки амортизаційних відрахувань (тобто 2 %). Щодо законності формування страхового резерву у період, що перевірявся, позивач зазначає наступне. В акті перевірки вказано, що позивачем порушено приписи підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищено валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву (деформування резерву) за операціями за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рах. № 3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість на загальну суму 1 024,4 тис. грн. в результаті формування страхового резерву під гарантії без грошового покриття. В той же час, зі змісту підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та акредитиву. Оскільки товариство уклало такі договори, то воно має право на формування страхового резерву. Що стосується правильності обліку операцій з урахування векселів позивач зазначає наступне. Приписами Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495 визначено загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті. Зокрема, пунктом 6.1 розділу 6 цього Положення встановлено, що урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Отже, формування витрат на придбання цінних паперів не пов'язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу), тобто здійснюється за першою подією. У даному випадку, цією подією було урахування векселів шляхом їх придбання (до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом)) за грошові кошти.

Також, на думку позивача, є помилковими висновки податкового органу щодо обов'язку позивача віднести витрати на паливно-мастильні матеріали лише в розмірі 50 %, з огляду на таке. Як встановлено перевіркою, позивач, у період, який перевірявся, отримав послуги з технічного обслуговування транспортних засобів. Відповідно до Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджено наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 р. № 102, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1998 р. за № 268/2708 технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція щодо підтримки працездатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування. З вказаного Положення вбачається, що технічне обслуговування становить собою перелік операцій з підтримки працездатності або справності виробу, до яких входять, у тому числі, мастильні та очищувальні роботи. В той же час у відповідності до вимог пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку має право віднести 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів до валових витрат. Тобто, 50 відсотків витрат платник податків відносить лише у випадку цільового придбання таких матеріалів. Але позивач окремо паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів не придбавав, витрати на такі матеріали він оплатив у вартості технічного обслуговування його транспортних засобів. Тому вказані витрати у 100% розмірі віднесено позивачем до валових витрат, згідно вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Державна податкова інспекція у місті Сумах, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує наступним. За результатами перевірки діяльності ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» встановлені порушення пункту 1 розділу II Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 № 1957-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до завищення суми амортизаційних відрахувань по об'єкту І групи - приміщення за адресою: м Суми, пл. Незалежності, 10, так як вказане приміщення придбане позивачем після 01.01.2004р. і не є новим. Позивачем також порушені вимоги підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 12.2.1, 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: завищені валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рах. №3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість в результаті банківських операцій по формуванню страхового резерву під гарантії без грошового покриття та за кредитними операціями; в порушення підпункту 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами до складу витрат звітного періоду відносив суми, перераховані з врахуванням векселів, у той період, коли не мав підстав проводити торгові операції з цими векселями і фактично їх не проводив, оскільки мав векселі тільки на позабалансовому обліку, а на балансових рахунках фізично обліковувались лише суми кредитної заборгованості по врахованим векселям. Крім того, в порушення підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищений податок на прибуток в розмірі 100 % витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів; а також, в порушення підпункту 7.6.1 та підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищені витрати від операцій з акціями по додатку К2 (по рядку 1.2) до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2007 рік.

Представники сторін в судове засідання не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Суд, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Суми була проведена виїзна планова перевірка ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2007р., за результатами якої складено акт № 5587/220/26120084 від 13.06.2008р. (т.1 а.с. 22-100).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2008 року №0000562201/0/48120, яким позивачу визначено суму податкового зобов»язання за платежем: податок на прибуток, у розмірі 445684,98грн., у тому числі: 297123,32грн. основного платежу та 148561,66грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.14).

Як зазначено в акті перевірки, виявлено наступні порушення: п.1 розділу II "Перехідних положень "Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема завищення суми амортизаційних відрахувань; пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 12.2.1 п.12.2. ст.12, пп. 12.2.2 п.12.2. ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97р., а саме, завищення валових витрат на суму коштів, внесених до страхового резерву за позабалансовими рахунками 9020 "За наданими гарантіями", резервування за якими проводилось по рах.№3690 "Резерви за операціями за позабалансовими рахунками" під нестандартну заборгованість в результаті банківських операцій по формуванню страхового резерву під гарантії без грошового покриття та за кредитними операціями; пп.7.6.2 п. 7.6 ст.7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.1997р. №283/97-ВР із змінами і доповненнями, а саме ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами до складу витрат звітного періоду відносив суми перераховані з врахуванням векселів, у той період, коли не мав підстав проводити торгові операції з цими векселями і фактично їх не проводив, оскільки мав векселі тільки на позабалансовому обліку, а на балансових рахунках фізично обліковувались лише суми кредитної заборгованості по врахованим векселям. Також встановлено порушення вимог пп. 5.4.10 п. 5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 №283/97-ВР із змінами і доповненням, а саме, завищення податку на прибуток в розмірі 100 % витрат на придбання паливно - мастильних матеріалів; пп.7.6.1 та п.п. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств, а саме завищення витрат від операцій з акціями по додатку К2 (по рядку 1.2) до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2007р. на суму 1 789 000,00 грн.

Щодо порушення позивачем вимог п.1 розділ II "Перехідних положень "Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.04р. №1957 IV, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв'язку з чим завищено суми амортизації за 2006 рік на суму 82598,13 грн., за 2007рік на суму 73731,59 грн., суд зазначає наступне.

Згідно розрахунків суми амортизаційних відрахувань податкового обліку позивачем нараховувались амортизаційні відрахування за 2006 рік в сумі 174225,94 грн., за 2007 рік в сумі 211598,48 грн. на об'єкт І групи - приміщення, розташованого за адресою: м Суми, пл. Незалежності, 10, за ставкою 2%.

Дане приміщення було придбано ВАТ «Комерційний банк «Володимирський» відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.03.2004 року серія ВВС № 007504 у ТОВ "Горобина" (код ЄДРПОУ 31162928). Згідно акту приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №197 від 12.03.2004р. та на підставі наказу від 18.07.2003р. № 76, позивачем було віднесено дане приміщення до І групи основних фондів та відповідно до нових норм амортизації обраховано за ставкою 2%.

До придбання позивачем приміщення у власність за договором купівлі-продажу, це приміщення перебувало у користування ПАТ «Комерційний банк «Володимирський» згідно договору оренди на нежитлове приміщення від 30.04.2003р. № 08/03/980-455/01.

Відповідно до підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (діючого на момент виникнення спірних правовідносин), сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті даного Закону, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Абзацами 1,2 пункту 1 розділу II Перехідних положень Закону України від 01.07.2004р. № 1957 «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 01 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів. Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1,2 і 3 до 01 січня 2004 року, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 01 січня 2004 року.

При цьому, із тексту першого абзацу пункту 1 Перехідних положень Закону України від 01.07.2004р. №1957 «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що ознака «нові» стосується не придбання, а спорудження основних засобів. Розподіл витрат на придбання основних засобів на понесені до 01.01.2004 (абз.2 п.1 вказаного Закону) та після, без подальшої деталізації витрат зроблених після 01.01.2004 (на придбання нових та ненових основних засобів) дає підстави вважати, що термін «нові» основні засоби застосовується в розумінні щойно придбані або щойно споруджені.

Таке розуміння норм Закону підтверджено і наказом ДПА України від 11.12.2006р. № 766 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при адмініструванні податку на прибуток» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно наказу ДПА України від 05.12.2008 № 761, амортизація витрат, зроблених (нарахованих) платником податків у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1,2 та 3 до 01.01.2004, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 01.01.2004 р а саме: група 1- 1,25%, група 2 - 6,25 %, група 3 - 3,75%; амортизація витрат, зроблених (нарахованих) платником податків у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 та 3 після 01.01.2004, здійснюється за нормами амортизації, згідно підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: група 1- 2%, група 2-10%, група 3 - 6%.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що придбані позивачем основні фонди, не зважаючи на те, що вони раніше були предметом користування останнього, згідно договору оренди, після їх придбання товариством вважаються для нього новими та до них повинні застосовуватися відповідні ставки амортизаційних відрахувань. При цьому ставка амортизаційних відрахувань залежить саме від моменту понесення витрат на придбання основних фондів, а саме до або після 01 січня 2004 року (дата визначена Законом України від 01.07.2004 № 1957 «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що кореспондується з приписами пункту 1 розділу II Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 № 1957 «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, враховуючи, що позивачем понесені витрати на придбання вказаного приміщення після 01.01.2004р., що підтверджується платіжним дорученням №67841 від 05.03.2004р., а також те, що це приміщення для позивача є новим, то ПАТ «Комерційний банк Володимирський» на законних підставах застосовувало ставку амортизаційних відрахувань у розмірі 2%.

В акті перевірки податковим органом зазначається про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищено валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву (деформування резерву) за операціями за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рахунку № 3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість на загальну суму 1 024,4 тис. грн. в результаті формування страхового резерву під гарантії без грошового покриття.

Відповідно до підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та акредитиву.

Оскільки товариство не здійснило фактичної виплати коштів за такими операціями, то воно не має права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.

Підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підставу формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже, є неправомірним. Оскільки позивачем не було виплачено суму, що становить основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.

Виходячи з вищевикладеного, суд погоджується з висновком податкового органу щодо неправомірності віднесення позивачем до валових витрат суми страхового резерву під надані гарантії.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 08.05.2012 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, третя особа - Національний банк України, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Що стосується висновку ДПІ в м.Суми про те, що лише в момент відчуження векселя, як товару, з відповідними проведеннями по балансовим рахункам банку, які відображають зміну активів і зобов'язань безпосередньо по цінним паперам, що приймають участь у формуванні вже не кредитного портфелю банку, а формують портфель банку цінних паперів на продаж, вартість врахованих банком векселів, набуває статусу витрат того звітного періоду у якому вексель став для банку товаром, то суд вважає такий висновок помилковим та таким, що суперечить вимогам законодавства.

Приписами Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495, визначено загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Так, пунктом 6.1 розділу 6 цього Положення встановлено, що урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів.

У підпунктах 7.6.3 та 7.6.4 цього ж пункту визначено, що під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості, а під терміном "доходи"

суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що формування витрат на придбання цінних паперів не пов'язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу), тобто здійснюється за першою подією. У даному випадку, цією подією було урахування векселів шляхом їх придбання (до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом)) за грошові кошти.

Отже, відображення позивачем в окремому податковому обліку операції з урахування векселів у періоді, в якому ця операція відбулася, відповідає приписам пункту 7.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання податкового органу на невідповідність відображення операції з векселями у бухгалтерському обліку банку, як на аргументи правильності своєї позиції, не спростовують вказаного висновку, оскільки, у даному спорі ідеться про порушення податкового законодавства в частині обліку операцій з цінними паперами, які регулюються, на сам перед, нормами податкового законодавства та нормами банківського права. Крім того, порядок ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами, зокрема, векселями, не може суперечити тому, як повинні обліковуватись та оподатковуватись такі операції згідно податкового законодавства.

На думку суду, висновки ДПІ в м.Суми щодо обов'язку позивача віднести витрати на паливно-мастильні матеріали лише в розмірі 50 % є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у період, який перевірявся, отримав послуги з технічного обслуговування транспортних засобів.

Відповідно до Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджено наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 р. № 102, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1998 р. за № 268/2708 технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування.

Згідно приписів цього ж Положення вбачається, що технічне обслуговування становить собою перелік операцій з підтримки роботоздатності або справності виробу, до яких входять, у тому числі, мастильні та очищувальні роботи.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Зі змісту викладеної норми вбачається, що платник податку має право віднести 50 відсотків витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів до валових витрат.

Тобто, 50 відсотків витрат платник податків відносить лише у випадку цільового придбання таких матеріалів.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач окремо паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів не придбавав. Витрати на такі матеріали він оплатив у вартості технічного обслуговування його транспортних засобів. Вказані витрати у 100% розмірі віднесено позивачем до валових витрат, згідно вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, податковий орган безпідставно виокремив із послуги з технічного обслуговування автомобілів, окрему операцію, а саме, мастильні роботи, та вирішив оподаткувати, пально-мастильні матеріали, які використовуються для них, згідно вимог абз. 5 підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно розрахунку суми податкового зобов»язання визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу було донараховано податку на прибуток на загальну суму 297123,32грн., у тому числі: 256112,12грн. за надані гарантії (за внесення сум до страхового резерву), 1929,03грн. за паливно-мастильні матеріали, 39082,17грн. за завищення сум амортизаційних відрахувань. Штрафні санкції донараховані у розмірі 148561,17грн. (50% від сум донарахованого податку) (т.2 а.с.71).

По іншим порушенням, зазначеним у акті перевірки, податок на прибуток та штрафні санкції оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не нараховувалися.

Таким чином податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Суми від 27 червня 2008 року №0000562201/0/48120 підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов"язання з податку на прибуток на суму 61516,80 грн., в тому числі: основний платіж - 41011,20 грн. (1929,03грн. + 39082,17грн.), штрафна санкція - 20505,60 грн. (50% від сум донарахованого податку).

В іншій частині оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський" до державної податкової інспекції у місті Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Суми від 27 червня 2008 року №0000562201/0/48120, в частині визначення суми податкового зобов"язання з податку на прибуток на суму 61516,80 грн., в тому числі: основний платіж - 41011,20 грн., штрафна санкція - 20505,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя /підпис/ С.О. Бондар

судді: /підпис/ О.М.Кунець

/підпис/ В.М.Соколов

Повний текст постанови виготовлений 2 вересня 2013 року.

З оригіналом згідно:

Головуючий суддя С.О. Бондар