Ухвала суду № 33367996, 04.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 р.Справа № 1570/6912/2012

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Лопушанській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області та третьої особи ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

13.11.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУМВС України в Одеській області про скасування наказу №1936 від 26.09.2012 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

10.12.2012 року позивачем було надано до суду заяву (вх. №39572/2012) про уточнення позовних вимог, згідно яких, позивач просив визнати протиправними дії посадових осіб Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області щодо внесення запису про звільнення у трудову книжку, скасувати накази №1936 від 26.09.2012 року і №507 о/с від 03.10.2012 року, поновити його на посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

19.12.2012 року у судовому засіданні було залучено в якості відповідача Татарбунарський РВ ГУМВС України в Одеській області.

А у судовому засіданні 22.01.2013 року в якості третьої особи було залучено ОСОБА_2, який після звільнення позивача перебував на його посаді.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом начальника ГУМВС України в Одеській області №507 о/с від 03.10.2012 року його було звільнено у запас Збройних Сил за п.66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» (т.б. за дискредитацію) на підставі наказу №1936 від 26.09.2012 року ГУМВС України в Одеській області. Позивач вважає, що його було звільнено протиправно та з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку із чим, спірні накази підлягають скасуванню, а він поновленню на посаді із виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано наказ №1936 від 26.09.2012 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ старшого сержанта міліції ОСОБА_1 міліціонера групи конвойної служби міліції Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області. Скасовано наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області №507 о/с від 03.10.2012 року в частині звільнення у запас Збройних Сил за п.66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» (за дискредитацію) ст.сержанта міліції ОСОБА_1 - «міліціонера групи конвойної служби міліції» Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області з 11.10.2012 року. Зобов'язано ГУ МВС України в Одеській області, Татарбунарський РВ ГУМВС України в Одеській області поновити старшого сержанта міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області. Стягнуто з Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по дату винесення рішення. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції представник ГУМВС України в Одеській області 04.03.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, а також перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про відсутність будь-яких підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Наказом Головного Управління МВС України в Одеській області №1936 від 26.09.2012 року. на підставі висновку службового розслідування від 24.09.2012р., звільнено з органів внутрішніх справ старшого сержанта міліції ОСОБА_1 - міліціонера групи конвойної служби міліції Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області.

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача (т.б. наказу №1936) стало те, що 21.09.2012 року до начальника Татарбунарського РВ ГУМВС з рапортами звернулися співробітники Татарбунарського РВ з приводу виявлення ними факту грубого порушення Правил дорожнього руху міліціонером групи конвойної служби міліції Татарбунарського РВ ст.сержантом міліції ОСОБА_1, який, знаходячись у черговій відпусці та будучи у стані алкогольного сп'яніння, на узбіччі дороги робив на своєму автомобілі «ВАЗ 2101» д.н.378089 ОЕ кругові розвороти на місці, що створювало небезпеку для стоячих поряд цивільних громадян. В подальшому, ОСОБА_1 в той же день о 19 год. 59 хв. біля аптеки №2, що знаходиться по вул.Горького в м.Татарбунари, спричинив сварку з відвідувачами аптеки громадянами ОСОБА_3 і ОСОБА_4, нецензурно виражався в бік власника аптеки ОСОБА_5, шарпав його за одяг, намагаючись вчинити бійку, після чого, останніми було викликано наряд міліції, який доставив ОСОБА_1 до Татарбунарського РВ ГУМВС. У райвідділі ОСОБА_1 продовжував вести себе агресивно та категорично відмовився проїхати до Татарбунарської ЦРЛ для встановлення стану його сп'яніння, а також відмовився і від надання пояснень по вищевказаних фактах порушень службової дисципліни.

Таким чином, на підставі «дисциплінарного» наказу №1936 від 26.09.2012 року, наказом начальника ГУМВС України в Одеській області №507 о/с від 03.10.2012 року ОСОБА_1 з 11 жовтня 2012 року було звільнено у запас Збройних Сил за п.66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» (т.б. за дискредитацію).

Не погоджуючись з вказаними вище діями та наказами відповідачів, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази відповідачів щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та щодо його звільнення є протиправними, передчасними і необґрунтованими та, відповідно, грубо порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають захисту.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Так, Порядок проходження служби особовим складом міліції регламентується Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991р.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про міліцію» встановлені основні завдання та принципи діяльності міліції. Відповідно до ч.1 ст.18 цього Закону, порядок та умови проходження служби в міліції безпосередньо регламентуються «Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.63 «є» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114, особи рядового і начальницького складу звільняються з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.

У преамбулі Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ зазначено, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.1 Статуту, «службова дисципліна» - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 7 «Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України» визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Відповідно до ст.12 цього ж Статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Але, при цьому, слід зазначити, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з ОВС, як вид стягнення, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно до ст.14 Дисциплінарного Статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

А згідно ст.16 цього Статуту, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного м'ясця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження у кримінальної справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного м'ясця з дня закінчення службового розслідування, провадження у кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заступником начальника з кадрового забезпечення Татарбунарського РВ було проведено службове розслідування по факту грубого порушення службової дисципліни співробітником Татарбунарського РВ ОСОБА_1, за результатами якого, складено відповідний висновок від 24.09.2012р., який, в свою чергу, безпосередньо і став підставою для прийняття спірного наказу №1936 від 26.09.2012 року, яким було прийнято рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п.66 Положення.

Проте, як встановлено судовою колегією, позивач хоча і фактично визнав деякі обстави, викладені у висновку службового розслідування, але постійно і послідовно категорично заперечував проти того, що він в той день, будучи у черговій відпусці, знаходився у стані алкогольного сп'яніння і в такому стані керував належним його батьку автомобілем, а також останній заперечував і проти факту вчинення ним будь-яких хуліганських дій відносно громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у якого працює його дружина.

При цьому, слід зазначити, що належних і беззаперечних доказів зворотного представники відповідачів, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, суду не надали. Не має таких доказів і в матеріалах справи.

Одночасно, апеляційним судом встановлено, що через 20 днів після спірних подій, тобто 11 жовтня 2012 року, начальником ВДАІ Татарбунарського РВ Скоробогач Є.В. відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА2 №571698, в якому було зазначено, що 21.09.2012 року о 19 год. 30 хв. позивач керував автомобілем ВАЗ-21011 д.н.378089 ОЕ м.Татарбунари по вулиці Горького напроти аптеки №2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння і від проходження медичного огляду на стан сп'яніння в Татарбунарській ЦРЛ, а також від підпису та пояснень в протоколі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.

Однак, як видно постанови Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.11.2012 року, яка набрала законної сили 04.12.2012 року, провадження у справі у справі №3/1508/1142/12р. щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, тобто керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, закрито - за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 03.10.2012 року Татарбунарський РВ ГУ МВС України в Одеській області направив до прокуратури Татарбунарського району матеріали ЖРЗПЗ №1840 від 21.09.2012 року по заяві мешканця м. Татарбунари гр.ОСОБА_5 щодо неправомірних дій співробітника Татарбунарського РВ ОСОБА_1 та висновок службового розслідування по цим фактам.

Проте, як видно з наявної в матеріалах справи постанови ст.помічника прокурора Татарбунарського району від 11.10.2012 року в порушені кримінальної справи за результатами розгляду заяви ОСОБА_5 та висновку службового розслідування відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ст.296 КК України відмовлено, в зв'язку з відсутністю складу злочину.

При цьому, слід звернути увагу на той факт, що ГУ МВС України в Одеській області 03.01.2013 року зверталося з листом до прокурора Одеської області щодо здійснення перевірки законності та обґрунтованості прийнятого прокуратурою Татарбунарського району Одеської області рішення про відмову в порушені кримінальної справи та щодо опротестування постанови Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.11.2012 року по справі №3/1508/1142/12р.

Однак, листом від 25.01.2013 року прокуратура Одеської області повідомила начальника ГУ МВС України в Одеській області за результатами розгляду звернення від 03.01.2013 року, що питання законності постанови про відмову в порушені кримінальної справи належить до компетенції суду першої інстанції, у територіальній юрисдикції якого знаходиться орган, яким прийнято рішення, а підстав для оскарження постанови Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.11.2012 року по справі № 3/1508/1142/12р. не має.

Додатково судова колегія вважає за необхідне звернути увагу ще й на той факт, що ні 21.09.2012 року, ні на момент проведення службового розслідування адміністративний протокол відносно позивача не складався, як і не було складено жодних процесуальних документів, передбачених КПК України або КУпАП, щодо нібито вчинених ним хуліганських дій чи адміністративного правопорушення, до того ж, звільнення позивача відбулося у період його непрацездатності, а також його було неправомірно, т.б. без належного дозволу прямого начальника, відкликано з чергової відпустки, що, в свою чергу, здійснюється виключно у разі крайньої необхідності.

При чому, слід вказати, що дані факти під час розгляду даної справи сторонами фактично не заперечувалися.

Також, ще слід звернути увагу і на те, що як видно з пояснень допитаного судом 1-ї інстанції свідка ОСОБА_7 - заступника начальника відділу кадрового забезпечення Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області, який проводив службове розслідування, останній, зокрема, зазначив, що позивач на займаній посаді характеризувався позитивно, нарікань на його адресу не надходило та навіть до нього не однократно застосовувались заохочення за сумлінне відношення до виконання службових обов'язків, самовіддану плідну працю в органах внутрішніх справ.

Даний факт повністю знайшов своє підтвердження і в матеріалах справи (довідка від 15.01.2013р.), з яких також слідує, що позивач на момент звільнення не мав діючих дисциплінарних стягнень, а мав лише заохочення.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, проведеною перевіркою не були у повній мірі встановлені факти скоєння позивачем будь-яких правопорушень, не були виявлені причини та умови, що сприяли їх вчиненню, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди і інші обставини та на момент проведення перевірки були відсутні будь-які процесуальні документи, які повинні були складатися за результатами протиправних дій позивача.

Отже, за вказаних обставин, судова колегія приходить до аналогічного висновку про те, що спірний висновок службового розслідування та видані на його підставі накази про звільнення позивача з ОВС не містять достатніх законних підстав для його звільнення через відсутність належним чином встановленого факту свідомого порушення останнім правил дорожнього руху чи громадського порядку.

Таким чином, оскаржувані накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення - є такими, що винесені хоча і в межах наданих повноважень, але необґрунтовано і без врахування усіх обставин, а тому, відповідно, є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на службі (посаді).

Окрім того, судова колегія, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, також вважає необхідним прийняти до уваги і той факт, що, відповідно до наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області №124 о/с від 12.03.2013 року, позивача, в порядку негайного виконання оскаржуваного рішення окружного суду від 19.02.2013р., було реально поновлено на службі (посаді), а в подальшому, т.б. в серпні 2013р. - переведено для проходження служби до Фрунзівського РВ ГУ МВС України в Одеській області, де позивач працює до цього часу.

До того ж, слід вказати, що згідно із ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченка