Ухвала суду № 33367945, 23.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 р.Справа № 820/506/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2013р. по справі № 820/506/13-а

за позовом Приватного підприємства "Мерефянское моторемонтное предприятие № 2"

до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Мерефянское моторемонтное предприятие № 2", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 21.12.2012 року за № 0000260226 на суму 121671,25 грн. та №0000250226 на суму 127755,00 грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: положень Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що приватне підприємство "ММП № 2", пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ЄДРПОУ 32300777, та перебуває на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Харківській ОДПІ з 20.12.2002 р. за № 2881.

Позивач є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва від 12.10.2012 р. за № 200074335, виданого Харківською ОДПІ, індивідуальний податковий номер 323007720236.

Фахівцями Харківської ОДПІ на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу № 783 від 15.11.2012 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПП "ММП № 2" з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по операціям з ТОВ «Компанія Техпром» (32030680) за червень 2012 року, про що складено відповідний акт від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777, яким встановлено порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на додану вартість за червень 2012 року на загальну суму 97337,00 грн., а також п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за І півріччя 2012 року на загальну суму 102204,00 грн.

На підставі висновків акту від 30.11.2012 року № 2102/220/32300777, начальником Харківської ОДПІ Харківської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за № 0000260226, яким позивачеві донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 121671,25 грн., з яких 97337 грн. - основний платіж, 24334,25 - штрафні (фінансові) санкції та № 0000250226, яким позивачеві донараховано податок на прибуток у розмірі 127755,00 грн., з яких 102204 грн. - основний платіж, 25551 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки від 30.11.12 № 2102/220/32300777 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків - ПП «ММП № 2» вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, що призвело до заниження суми податку на прибуток на 104304грн., у тому числі: за 1 півріччя 2012 р. - 102204 грн.; порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 та розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI, в наслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 97337 грн., в тому числі за червень 2012р. на суму 97337грн.

Відповідач у висновках акту перевірки зазначає, що у зв'язку із встановленням неможливості реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Компанія "Техпром", звіркою ПП «ММП №2» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Компанія Техпром» на суму ПДВ 2292грн., документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин (продажу товарів, отриманих від ТОВ «Компанія Техпром» іншим контрагентам) за відповідні періоди із НЦОРСЦЗ на суму ПДВ 3198 грн.

При цьому, фактичною підставою для відображення суб'єктом владних повноважень в акті перевірки порушень вимог податкового законодавства і прийнятих за ним податкових повідомлень- рішень, є висновок про неправомірність включення до складу витрат по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія „Техпром" з огляду на нереальність таких взаємовідносин. В свою чергу про нереальність відносин ПП "ММП №2" з ТОВ „Компанія „Техпром", на думку особи, яка проводила перевірку, свідчать відсутність товарно-транспортних накладних, путьових листів, а також акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП „Лайнстар", який є контрагентом ТОВ "Компанія „Техпром", а не контрагентом ПП "ММП № 2".

Відповідач зазначив, що при перевірці підприємства позивача в розпорядження Харківської ОДПІ була податкова інформація у вигляді довідки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, складеної за результатами проведеної зустрічної звірки по ТОВ «Компанія «Техпром» за червень 2012 року, результати якої свідчать про не підтвердження здійснення господарських відносин у перевіряємому періоді із ПП «Лайнстар». Так як в ланцюгу за перевіряємий період є взаємовідносини ТОВ «Компанія Техпром» з ПП «ММП №2», є підстави вважати їх такими, що не мають реального характеру.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія Техпром».

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "ММП № 2" з контрагентом - ТОВ «Компанія «Техпром» в межах господарської діяльності укладались договори поставки: № 22 від 14.06.2012 року (блок двигуна); № 23 від 14.06.2012 року (запасні частини до дизельних двигунів) та № 25 від 20.06.2012 року (запасні частини до дизельних двигунів).

Поставка товарно-матеріальних цінностей відбувалась транспортом постачальника. Приймання товару замовником відбувалось на його складі на підставі виданих довіреностей на отримання ТМЦ (копії журналу виданих довіреностей та договору оренди нежитлового приміщення).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Ч. 2 ст. 9 Закону передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження доводів про реальність господарських операцій, що були проведені в межах укладених правочинів, позивачем подані виписані ТОВ «Компанія «Техпром» податкові накладні: № 10 від 14.06.2012 на суму 524988 грн. (у т.ч. ПДВ 87498 грн.), № 11 від 14.06.2012 р. на суму 22992 грн. (у т.ч. ПДВ 3832 грн.), № 17 від 26.06.2012 р. на суму 49794 грн. (у т.ч. ПДВ 8299 грн.); видаткові накладні № РН-47 від 29.06.2012 р., № РН-48 від 14.06.2012 р., № РН-53 від 26.06.2012 р..

На виконання визначених договорів на підтвердження отримання замовником товару позивачем до матеріалів справи надані копії рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних. Отриманий товар оприбутковувався підприємством позивача, про що надані копії бухгалтерського рахунку, руху товару по клієнту та руху по складу.

До матеріалів справи позивачем на підтвердження здійснення оплати отриманого від ТОВ «Компанія «Техпром» товару надані копії банківських виписок, що також надавались позивачем під час перевірки, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за укладеними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано.

Судом встановлено, що отримані на підставі вищезазначених договорів, ТМЦ були використані позивачем у власній господарській діяльності. А саме: було укладено договір № 487/12/р на виконання ремонтних робіт з Нафтогазовидобувним управлінням „Полтаванафтогаз" ектростанції (копії договору, калькуляції, податкової накладної та акту виконаних робіт містяться в матеріалах справи). Позивачем було укладено договір поставки від 13.06.2012 року №24/13.06 з ТОВ "Завод Ігрового обладнання", предмет - блок двигуна (копія договору, податкових накладних, видаткової накладної та довіреності замовника містяться в матеріалах справи). Позивачем було укладено договір № ОД/П-12-33/НЮ від 18.05.2012 року на послуги з капітального ремонту дизельних двигунів (копія договору, калькуляції, податкової накладної та акту виконаних робіт містяться в матеріалах справи). Позивачем також укладено договір купівлі - продажу № 25/14.06 від 14.06.2012, предметом якого була продаж запасних частин (копія договору, специфікації, податкової та видаткової накладних та довіреності містяться в матеріалах справи).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Лайнстар», на підставі якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин останнього із постачальниками та висновок, що правовідносини ТОВ «Компанія "Техпром" з третіми суб'єктами господарювання, зокрема ПП „Лайнстар" не є правовою підставою для встановлення факту нереальності правовідносин між ТОВ «Компанія «Техпром» та ПП «ММП №2" та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента ТОВ «Компанія "Техпром" не встановлені.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та не довів правомірності його дій щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року по справі № 820/506/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2013р. по справі № 820/506/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Макаренко Я.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.