Ухвала суду № 33366340, 23.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 р.Справа № 820/437/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/437/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №0008542305 та №0008552305 від 11.10.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", приписів ст.ст. 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України , з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "МІКО", пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 36626037, місцезнаходження (вул. Клочківська, буд. 99-А, м.Харків) (а.с.8-11).

З 05.10.2009 року підприємство взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №41995, станом на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та з 28.10.2099 року зареєстровано як платник податку на додану вартість.

На підставі наказу на проведення перевірки від 17.09.2012 року № 1417, старшим державним податковим ревізором - інспектором ІІ рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Красніковою Альоною Євгеніївною згідно з пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" з питань перевірки відомостей взаємовідносин з ТОВ "Дельта-Принт" за період липень 2011 року.

Результати вказаної позапланової документальної невиїзної перевірки оформлені актом №3842/2305/36626037 від 26.09.2012 року (а.с.12-23).

За висновками податкової інспекції, викладеними у згаданому акті перевірки, встановлено наступні порушення, допущені позивачем - ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", при здійсненні господарської діяльності:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1, п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на додану вартість за 2011 рік на загальну суму 37.156 грн., у тому числі за липень на 37.156 грн.;

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1. п.138.5, ст.138, п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на прибуток на 42.729 грн., у тому числі за 3-й квартал 2011 року на 42.729 грн.

З посиланням на вказаний акт перевірки, 11.10.2012 року податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення -рішення:

- №0008542305, яким ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 42.729,00 грн., з яких 42.729,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (а.с.24);

- №0008552305, яким ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО", збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 55.734,00 грн., з яких 37.156,00 грн. - основний платіж, 18.578,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). (а.с.25).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань та неправомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що на підставі договору зберігання від 17.05.2011 року №05/11-1 та додаткової угоди від 18.05.2011 року, укладеного між ТОВ "Дельта-Принт"-(зберігач) та ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО"-(поклажодавець), зберігач зобов'язується за плату прийняти на зберігання майно кабельно-проводнікову продукцію, електротехнічну продукцію (металеві, оцинковані лотки, світильні прибори, лінійну арматуру, щитове устаткування та ін.), передане йому поклажодавцем та повернути йому майно. Зберігач зобов'язується за договором проводити навантажувально-розвантажувальні роботи, передпродажну підготовку майна (сортування, упаковка) прийняте на зберігання (а.с.26-30).

Виконання договору зберігання сторонами підтверджується податковою накладною від 05.07.2011 року №5 на суму з ПДВ 222.935,00 грн. (а.с.35), протоколом погодження договірної ціни від 17.05.2011 року (а.с.31), актом №ОУ-0008 від 05.07.2011 року на суму з ПДВ 222.935,00 грн. (а.с.32), специфікацією від 01.07.2011 року №7 на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн. (а.с.33-34), актами приймання - передачі від 01.07.2011 року на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн., від 04.07.2011 року на суму з ПДВ 1.108.689,84 грн. (а.с.36-39).

Перевезення товару здійснювалося на підставі товарно-транспортних накладних від 01.07.2011 року, від 04.07.2011 року №340 (а.с.40-41).

Розрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, що підтверджується виписками із банку (а.с.42-43).

Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність факту реального вчинення господарських операцій за липень 2011 року із ТОВ "Дельта Принт" з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента ТОВ "Дельта Принт" не встановлені.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Під час судовому розгляду справи підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм Податковою кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну на визначені та сплачені позивачем суми податку.

Із наданих позивачем первинних документів (договорів, видаткових та податкових накладних) вбачається, що господарські операції між ТОВ "КОМПАНІЯ "МІКО" та його контрагентом мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкових повідомлень- рішень, що оскаржують ся.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року по справі № 820/437/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/437/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Макаренко Я.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.