Ухвала суду № 33361341, 29.08.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

169">

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 р.

Справа № 28047/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Костіва М.В., Кузьмича С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року у адміністративній справі №2а-8168/09/1370 за позовом ТзОВ «Український інвестиційний центр» до Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТзОВ «Український інвестиційний центр» звернувся до суду з позовом до Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень від 26.11.2009 р. №000602341/0 та № 000612341/0.

ss="fs159">Позовні вимоги обґрунтовує тим, що законом не встановлено ніяких обмежень по строках отримання податкової накладної, не обмежено строк дії права на формування податкового кредиту та не визначено, що платник податку, який не відобразив своєчасно податковий кредит, втрачає право на такий кредит в майбутньому періоді.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 р. позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення – рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 26.11.2009 р. №000602341/0 та № 000612341/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні половник вимог.

Надіслана на адресу позивача судова повістка повернулись на адресу суду із довідкою відповідного поштового відділення про повернення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 11 ст. 35 КАС України у раз повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 02-06 листопада 2009 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Український інвестиційний центр» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних періодів за серпень 2009 року, про що складено акт №2936/23-409/34606273 від 11.11.2009р., яким встановлено порушення п пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового кредиту за липень 2009 року шляхом безпідставного включення до податкового кредиту податкових накладних попереднього звітного періоду (травень-грудень 2008 року, березень-червень 2009 року) на суму 107079 грн., та, відповідно, заниження податкового зобов’язання, яке підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4243 грн.; за серпень 2009 року встановлено заниження податкового зобов’язання, яке підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4654 грн. В порушення пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього Закону, позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в сумі 102333 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №000602341/0 від 26.11.2009 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2009 року на суму 102333 грн.; № 000612341/0 від 26.11.2009 р. про визначення суми податкового зобов’язання по ПДВ у розмірі 8897 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3093,40 грн.

Задовольняючи адміністративний позов,суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту липня 2009 року включені податкові накладні попередніх звітних періодів (травень-грудень 2008 року, березень-червень 2009 року) на загальну суму 107079 грн., з дотриманням строку давності в 1095 днів. На підтвердження правомірності заявленого податкового кредиту позивачем до суду надано копії перелічених в акті перевірки податкових накладних, а також докази оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей. Обставини реальності і товарності господарських операцій, оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей відповідачем не заперечувались, спір щодо правильності оформлення податкових накладних та щодо арифметичних обрахунків між сторонами відсутній.

Відповідно до вимог пункту 2.2. статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

П.п. 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону визначає, що об'єктом оподаткування з прибутку на додану вартість, зокрема є: операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією. Зі змісту Закону випливає, що покупець вправі подати скаргу на контрагента, який вчасно не надав податкову накладну. Проте Закон не встановлює обов’язок покупця на подання скарги.

З урахуванням наведеного, суд першої вірно зазначив, що законодавцем визначена дата виникнення права на формування податкового кредиту, тобто початок перебігу строку виникнення права, як можливості такого платника податку на його використання. Натомість будь-якого обов’язку відображення такого кредиту, в тому числі і у відповідному звітному періоді його виникнення, та наслідків невиконання такого обов’язку для платника закон не містить, тому посилання відповідача на те, що чинне законодавство не передбачає можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит є невірними.

У апеляційній скарзі відповідач покликається на те, що якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник податків таким правом не скористався, то вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі доводи відповідача суперечать змісту п.п.7.2.3. та 7.5.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та є довільним їх трактуванням.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року у адміністративній справі №2а-8168/09/1370 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді М.В. Костів

С.М. Кузьмич