Рішення № 33360589, 10.09.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22ц/778/4526/13 Головуючий у 1 інстанції: Стоматов Е.Г.

Суддя-доповідач Дзярук М.П.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 вересня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Крилової О.В.

Суддів Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини 3033 ВВ МВС України в особі представника Степури Юрія Михайловича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2013 року у справі за позовом Військової частини 3033 ВВ МВС України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання таким, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення з жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до військової частини 3033 ВВ МВС України про визнання права користування жилими приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року ВЧ 3033 ВВ МВС України звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання таким, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення з жилого приміщення.

В обґрунтування позову зазначала, що наказом командира військової частини 3026 ВВ МВС України №104 о/с від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 зарахована в списки особового складу військової частини 3026 та поставлена на усі види забезпечення.

У 2003 році, у зв'язку із проходженням військової служби у зазначеній військовій частині їй та її сім'ї в складі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, як такій, яка у зв'язку з характером її трудових відносин повинна проживати за місцем роботи або поблизу від неї, було надано службове житлове приміщення в гуртожитку для малосімейних військовослужбовців - двокімнатна квартира в будинку АДРЕСА_1 у безпосередній близькості від роботи.

З 22 березня 2003 року ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5, її донька ОСОБА_6 зареєструвались за адресою військової частини 3026: АДРЕСА_2 про що було внесено відповідний запис у домову книгу військової частини 3026 ВВ МВС України та стали фактично проживати за адресою: АДРЕСА_1.

Ордер на квартиру за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_4 не видавався, розподілення кімнат в гуртожитку здійснювалось на підставі її рапорту, рішень житлово-побутовою комісії та наказу командира частини 3033.

Наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 35 о/с від 07.06.2005 р. ОСОБА_4 переведена до військової частини 3029 та наказом командира військової частини 3026 №152 від 02.08.2005 р. та була виключена із списків особового складу військової частини 3026 і знята з усіх видів забезпечення. Тим самим припинила всі трудові відносини з військовою частиною 3026.

З 2005 року ОСОБА_4 чи її сім'я - мати ОСОБА_5, донька ОСОБА_6, чоловік ОСОБА_7 з військовими частинами 3033 та 3026 у трудових відносинах не знаходяться.

Житлово-побутова комісія військової частини 3033 прийняла рішення надати термін ОСОБА_4 2 місяці для звільнення службового житла в добровільному порядку.

13.05.2011 р. до командування військової частини 3029 ВВ МВС України був направлений лист за № 796 з проханням сприяти у вирішенні даного питання, так як на квартирному обліку військової частини 3033 знаходиться багато військовослужбовців, які потребують вирішення житлових питань. Від командування військової частини 3029 надійшла відповідь, що було проведена роз'яснювальна робота з ОСОБА_4 та доведений термін в який вона повинна звільнити службове житло. На засіданні житлово-побутової комісії військової частини 3033 було прийнято рішення про надання додаткового терміну для виселення ОСОБА_4 та її родині до 25.08.2011 p., в разі невиконання даних вимог вирішити питання примусового виселення в судовому порядку. Про рішення командування частини 3033 ОСОБА_4 було повідомлено листом від 27.07.2011 № 1285. На теперішній час ОСОБА_4 не звільнила службове житло приміщення військової частини 3033 за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на вищезазначене просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування службовим житловим: приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, яке належить військовій частині 3033 ВВ МВС України, виселити даних осіб з вищевказаного житлового приміщення без надання іншого житла,, зобов'язати ВПРФО Комунарського РВ ГУМВС України в Запорізькій області зняти відповідачів із реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2, та стягнути судові витрати.

У листопаді 2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом, в якому зазначали, що з 30.05.2001 року ОСОБА_4 була зарахована до лав внутрішніх військ МВС України і поставлена на довольство військової частини 3026 ВВ МВС України.

14.09.2001 року ОСОБА_4 та члени її сім'ї - ОСОБА_6, ОСОБА_7 були постановлені на облік військовослужбовців, що потребують житла одразу в двох військових частинах: 3026 та 3029, так як зазначені військові частини мали одну загальну чергу військовослужбовців, потребуючих житла.

Згідно Протоколу № 1 від 04.01.2003 року засідання командування військової частини 3033, за погодженням з центральною житлово-побутовою комісією ГУВВ МВС України було прийняте рішення про надання ОСОБА_4 та її доньці ОСОБА_6 службової житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 з пропискою, без зняття з загальної черги на одержання житла військової частини 3033, 3026, 3029. На підставі даного рішенні ОСОБА_4 з членами сім'ї була вселена до зазначеної квартири, але ордер на житло надано не було, реєстрація (прописка) за місцем проживання військовою частиною 3033 чи 3026 проведена не була.

Згодом, не дослуживши до закінчення терміну контракту у в/ч 3026, на підставі наказу командувача внутрішніх військ МВС України № 35 о/с від 07.06.2005 року ОСОБА_4 була направлена до відрядження до військової частини 3029 ВВ МВС України, а згідно наказу від 03.08.2005 року була переведена в ту ж військову частину (3029) для подальшого проходження служби.

Військова частина № 3029, заснована в 1994 році, підпорядковується і входить до структури Внутрішніх військ МВС України. Військові частини: №3029, №3026, №3033 (місце розташування - м. Запоріжжя) належать і підпорядковуються одному відомству - Внутрішні війська МВС України.

В період з 30.05.2001 року по теперішній час ОСОБА_4 безперервно працює в одному відомстві - Внутрішні війська МВС України.

Зазначають, що ОСОБА_4 було взято на квартирний облік у 2001 році.

04.01.2003 року на підставі наведеного вище рішення засідання командування військової частини № 3033, за погодженням з центральною житлово-побутовою комісією ГУВВ МВС України, вона набула права користування службовою житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 з пропискою.

З 04.01.2011 року ОСОБА_4 набула права на обов'язкове надання їй іншого житла у разі її виселення зі спірного. Підставами такого права є: наявність загального стажу служби в системі Внутрішніх військ МВС України - 10 років і 6 місяців, проведення переміщення по службі в межах одного військового формування та одного міста (населеного пункту), відсутність звільнень через невиконання трудової (службової) дисципліни, наявність зв'язку з ВВ МВС України. Військовою частиною 3033 ВВ МВС України І було порушено право ОСОБА_4 на видачу службового ордеру на спірне житлове приміщення та проведення реєстрації за місцем фактичного проживання.

Посилаючись на зазначені обставини просили суд визнати за ОСОБА_4 та її сім'єю - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 право на користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати військову частину №3033 ВВ МВС України видати службовий ордер на зазначене житло та провести їх реєстрацію за місцем розташування житлового приміщення: АДРЕСА_1.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2011 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Військової частини 3033 ВВ МВС України зустрічний позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та об'єднано в одне провадження.

Справа розглядалась судом неодноразово.

Останнім рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2013 року в задоволені позову ВЧ 3033 ВВ МВС України відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до військової частини 3033 ВВ МВС України про визнання права користування жилими приміщенням задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Військової частини 3033 ВВ МВС України в особі представника Степури Ю.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов військової частини задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Військової частини 3033 ВВ МВС України суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності визначений законом, що є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів із вказаним висновком погодитись не може, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання : 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст.ст.125, 127-132 ЖК України, положень п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.5, ч. 2, 5.10, 5.12 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011 року та зареєстрованої у Мінюсті України 10.01.2012 року за № 24\20337, що діє на час вирішення спору судом, гуртожиток у військовій частині призначається для тимчасового проживання військовослужбовців Збройних Сил України на період проходження військової служби та до забезпечення іншим постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України, а також для тимчасового проживання працівників Збройних Сил України на період їх роботи до забезпечення іншим постійним житлом у встановленому житловим законодавством порядку.

Приміщення в гуртожитку надається військовослужбовцям та працівникам військових частин за трудовими договорами за відсутності у них іншого житла рішенням начальника квартирно-експлуатаційного відділу на підставі рапорта військовослужбовця, заяви працівника та клопотання начальника військової частини та на підставі інших документів, передбачених Інструкцією.

На підставі рішення військовослужбовцю чи працівникові за трудовим договором надається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення військовослужбовця, працівника за трудовим договором та членів їх сімей до жилого приміщення в гуртожитку.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖК щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення (крім зазначених у цій та деяких інших статтях ЖК), у тому числі правила ст. 64 ЖК про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖК про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.

Крім випадків, передбачених статтями 110, 111, 112, 116, 117 ЖК, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв'язку з якими воно надавалося (статті 124, 125 ЖК).

Не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житла особи, зазначені в ст. 125 ЖК України, а саме: інваліди війни та інваліди-військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок виконання обов'язків військової служби, особи, які пропрацювали у військовій частині на підставах трудового договору не менше, як десять років, особи, звільнені за скороченням чисельності чи штату працівників, пенсіонери по старості, одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом із ними, інші деякі категорії громадян.

У відповідності до вимог статті 64 ЖК члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира ВЧ 3026 від 30.05.2001 року ОСОБА_4 зарахована в списки особового складу ВЧ 3026 та поставлена на усі види забезпечення.

У зв»язку із проходженням військової служби на підставі протоколу засідання командування ВЧ 3033, 04.01.2003р. ОСОБА_4 із складом сім»ї два чоловіка: вона та її донька ОСОБА_6, надано житлову площу по АДРЕСА_1, з пропискою, без зняття із загальної черги на одержання житла ВЧ 3033, ВЧ 3026 та ВЧ 3029.

22.03.2003р. ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_6 зареєструвались за адресою ВЧ 3026: АДРЕСА_2, а фактично стали проживати за адресою: АДРЕСА_1.

Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 07.06.2005р. ОСОБА_4 переведено до ВЧ 3029 та наказом командира ВЧ 3033 від 02.08.2005р. вона була виключена із списків особового складу ВЧ 3033 і знята з усіх видів забезпечення.

На теперішній час ОСОБА_4 проходить подальшу службу у ВЧ 3029 без переїзду до іншої місцевості, має трудовий стаж більше 10 років, а тому немає правових підстав для визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселення, оскільки іншого приміщення їй із сім»єю за новим місцем проходження служби не надано.

Оскільки, ОСОБА_4 на законних підставах вселилася у спірну квартиру, з нею проживають члени її сім»ї: донька ОСОБА_6 та мати ОСОБА_5, то останні нарівні з наймачем мають право користуватися спірним жилим приміщенням відповідно до ст.ст.128, 129 ЖК України.

Згідно зі ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з'ясував всі обставини справи та надав належну оцінку зібраним у справі доказам, однак дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову через сплив строку позовної давності.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що права позивача за первісним позовом не порушені, застосування строку позовної давності до спірних правовідносин є помилковим.

А тому з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню посилання суду на застосування строку позовної давності, оскільки в позові необхідно відмовити з підстав його не доведеності . В решті рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини 3033 ВВ МВС України в особі представника Степури Юрія Михайловича - задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2013 року в частині відмови в позові Військової частини 3033 ВВ МВС України до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення з жилого приміщення - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на застосування строку позовної давності. Відмовити в позові з підстав його не доведеності.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: