Ухвала суду № 33357516, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8092/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

03 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» (далі - Позивач, ТОВ «Сузір'я») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 року №0003212240 та №0003222240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту 1 317 494,00 грн. податку на додану вартість та включення до валових витрат 6 587 469,00 грн. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро-Холдінг» договорів, на підставі яких ТОВ «Сузір'я» було сформовано податковий кредит з ПДВ та включені суми до валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні представник Відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Позивач у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у березні 2013 року працівниками ДПІ у Подільському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сузір'я» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Профітіс-Б», ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз», ТОВ «Саміро Холдінг» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 483 973,00 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 317 494,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 04.04.2013 року №1126/22-409/33548860. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 року: форми «Р» №0003222240, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 976 241,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 317 494,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 658 747,00 грн.); форми «Р» №0003212240, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 751 631,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 483 973,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 267 658,00 грн.).

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з травня 2010 року по вересень 2011 року Позивачем з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро-Холдінг» на підставі цивільно-правових угод здійснювалися господарські правовідносини.

Надаючи оцінку реальності та правомірності кожного з укладених Позивачем договорів, суд першої інстанції зазначив наступне.

Між ТОВ «Сузір'я» (Продавець) та ТОВ «Профітіс-Б» (Покупець) 05.05.2010 року укладено договір купівлі-продажу №75 (далі - Договір №75), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю гофротару (товар) у кількості згідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

У ході перевірки податковим органом було встановлено, що за період з 06.05.2010 року по 29.06.2010 року Позивачем було реалізовано ТОВ «Профітіс-Б» товару на суму 1 418 372,64 грн. При цьому, контрагентом ТОВ «Сузір'я» було оплачено лише 821 000,00 грн.

У зв'язку з наявною кредиторською заборгованістю ТОВ «Профітіс-Б» перед ТОВ «Сузір'я» у розмірі 543 372,64 грн., останньому ТОВ «Профітіс-Б» поставило товар - філе грудинки куряче заморожене на загальну суму 543 372,64 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур (т. І а.с. 186-187), накладних (т. І а.с. 186-187 зворотній бік), податковими накладних (т. І а.с. 188), товарно-транспортних накладних (т. І а.с. 189-190). Крім того, розрахунок підтверджено наявним у матеріалах справи актом заліку взаємних зобов'язань від 30.06.2010 року (т. І а.с 191), згідно якого проведено залік взаємних заборгованостей в сумі 543 372,64 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Саміро Холдінг» (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №Д/0209 від 02.09.2011 року (далі - Договір №Д/0209), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю короба картоні (товар) у кількості згідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору. Згідно доповнення до Договору №Д/0209 останній доповнено підпунктом 1.6 «У зв'язку з необхідністю надавати послуги по виготовленню штанц-форм та кліше».

Як вірно зазначив суд першої інстанції, виконання договору підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактури та видаткових накладних (т. І а.с. 56-74, 75-77, 78-82, 83-99, 100-102), актів здачі-прийняття робіт (т. І а.с. 74 зворотній бік, 76-77 зворотній бік, 82 зворотній бік, 100-102 зворотній бік), податкових накладних (т. І а.с. 103-146), товарно-транспортних накладних (т. І а.с. 147-183), банківських виписок (т. І а.с. 47-55).

При цьому колегією суддів встановлено, що у подальшому придбаний Позивачем у ТОВ «Саміро Холдинг» товар ТОВ «Сузір'я» було реалізовано, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу (додаток №1 а.с. 6, 9) та первинними документами.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсними укладених Позивачем з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро Холдинг» договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину як нікчемного за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують по-перше, реальність виконання укладених з Позивачем договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Саміро Холдінг» та ТОВ «Профітіс-Б» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Сузір'я», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Отже, враховуючи, що податковим органом не спростовано факту руху товарно-матеріальних цінностей між Позивачем та його контрагентами, колегією суддів критично оцінюється посилання Апелянта на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2012 року та вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11.07.2013 року як на безумовну підставу для визнання протиправними формування ТОВ «Сузір'я» валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. Крім того, зазначеними постановою та вироком Деснянського районного суду м. Києва не встановлено факту неможливості постачання ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «Саміро-Холдинг» Позивачу товарів.

Крім того, встановлені дані у ході досудового слідства по кримінальному провадженню №32013110030000074 за фактом умисного ухилення службовими особами ТОВ «Сузір'я» від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, не можуть вважатися належним чином зібраними доказами у розумінні КАС України, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.