Постанова № 33355493, 04.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року Справа № 5013/1589/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А.,суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б., за участю представників: позивачаБлизнюк І.В. (дов. від 15.02.2012 р.)відповідачів1. Шевчук А.С. (дов. від 14.01.2013 р. № 01-26/2/1 2. Миронов І.Є. (дов. від 30.08.2013 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р.у справі № 5013/1589/12 господарського суду Кіровоградської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"до1. Онуфріївської районної державної адміністрації; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Успенський рибгосп"провизнання недійсним договору оренди землі

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Онуфріївської районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю "Успенський рибгосп" про визнання недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 903,4 га, в тому числі водне дзеркало - 812,2 га, під гідротехнічними спорудами (дамбами-шляхами) - 76,1 га, під дерево-чагарниковою рослинністю - 15,1 га (кадастровий номер зазначеної земельної ділянки 3524687700:02:000:7529), укладений між Онуфріївською РДА та ТОВ "Успенський рибгосп" від 26.06.2012 р., який зареєстровано у відділі Держкомзему в Онуфріївському районі Кіровоградської області 09.07.2012 р. за №352460004001167.

В обґрунтування позову ТОВ "Станція Придніпровська" послалось на те, що оспорюваний договір суперечить приписам частини 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі" та статті 124 Земельного кодексу України, а також порушує його права та законні інтереси у зв'язку із знаходженням на земельній ділянці, яка передана в оренду ТОВ "Успенський рибгосп" на підставі вказаного договору, нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності, у зв'язку з чим, такий договір має бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2013 р. у справі №5013/1589/12 (суддя Тимошевська В.В.) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені обставини з порушення його прав внаслідок укладення оспорюваного договору, оскільки належні докази, які б підтверджували право власності на об'єкт нерухомості, який знаходиться на спірній земельній ділянці, ним не надані.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. (колегія суддів: головуючий Кузнецоів І.Л., судді Герасименко І.М., Сизько І.А.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2013 р. залишено без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2013 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. у даній справі, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ "Станція Придніпровська" зазначає про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушенням судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, посилаючись, зокрема, на доводи, викладені в позовній заяві

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених судами попередніх інстанцій, 26.06.2012 р. Онуфрієвською районною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Успенський рибгосп" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, на підстав якого орендодавець зобов'язався надати, а орендар - прийняти у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, яка знаходиться на території Успенської сільської ради Онуфрієвського району Кіровоградської області.

Вказаний договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему у Онуфріївському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.07.2012 р. за № 352460004001167.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 903,4068 га, в тому числі, під водним дзеркалом 812,2068 га, гідротехнічними спорудами 76,1 га, вкритих лісовою (дерев'яною та чагарниковою) рослинністю 15,1 га із земель водного фонду, які перебувають у землях запасу Успенської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки - 3524687700:02:000:7529.

В пункті 8 договору сторонами узгоджено, що договір укладено на десять років, починаючи з дати державної реєстрації.

Згідно з пунктом 18 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі розроблення проекту її відведення відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації від 21.05.2012 р. № 593-р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вищевказаний договір оренди земельної ділянки водного фонд від 26.06.2012 р., який, на думку товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", має бути визнаний недійсним з підстав невідповідності вказаного договору частині 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі" та статті 124 Земельного кодексу України, яка полягає в тому, що спірну земельну ділянку передано в оренду особі, яка не приймала участі в конкурсі з продажу права оренди земельної ділянки водного фонду площею 903,4 га, який відбувся 01.11.2011 р., а інших конкурсів чи аукціону на вказану земельну ділянку не проводилось. Як на порушення прав та законних інтересів ТОВ "Станція Придніпровська" оспорюваним договором та на підставу для визнання його недійсним як такого, що не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, позивач також посилається на те, що на спірній земельній ділянці за адресою: с. Успенка, вул. Набережна, буд. 104 а, Онуфріївського району, Кіровоградської області, знаходиться об'єкт нерухомості - нежитлової будівлі загальною площею 100,7 м2, що належить ТОВ "Станція Придніпровська" на праві власності, про що свідчить свідоцтво про право власності ЯЯЯ № 222386 від 31.03.2008 р., видане згідно з рішенням виконавчого комітету Успенської сільської ради від 27.03.2008 р. № 25.

Закон України "Про оренду землі" визначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки сторін договору.

Договір, в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено статтею 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

У відповідності до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб.

Аналогічні приписи містяться в статті 20 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи із наведених норм закону, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду від 26.06.2012 р., не будучи стороною такого договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси останнього.

У відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, метою державної реєстрації є не підтвердження (реєстрація) власне суб'єктивного права, а реєстрація фактів, з якими пов'язуються виникнення, перехід або припинення речових прав.

Статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено підстави (під ними розуміються правовстановлюючі документи) для проведення державної реєстрації прав. Такими, зокрема, є: договори, укладені у порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані відповідно до вимог цього Закону; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження факту належності товариству з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" на праві власності нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, переданій в оренду відповідачу за договором оренди земельної ділянки водного фонду від 26.06.2012 р., позивачем надано копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, яка знаходиться по вул. Набережна, 104 а в с. Успенка, Онуфрієвського району Кіровоградської області за №18307676 від 31.03.2008 р., виданого на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 222386 від 31.03.2008 р. (виконавчий комітет Успенської сільської ради) та копію технічного паспорту на цю будівлю, видані комунальним підприємством "Кассіопея".

Разом з тим, на вимогу суду позивачем не було надано копії свідоцтва про право власності на вищезазначений об'єкт, тоді як Успенською сільською радою в листі від 31.01.2013 р. на запит господарського суду повідомлено, що впродовж 2007 - 2008 років Успенською сільською радою рішення про оформлення права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" на сесіях та виконкомах ради не приймалось.

При цьому, суди зазначають про те, що вищезазначений витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копію якого який було надано позивачем, датовано 31.03.2008 р., тоді як оспорюваний договір укладено між відповідачами 26.06.2012 р.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, до надання її в оренду за оспорюваним договором оренди земельної ділянки водного фонду від 26.06.2012 р., перебувала в користуванні товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" за договором оренди від 16.05.2003 р. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та не відводилась позивачеві для будівництва об'єктів нерухомості.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" не підтверджено належними та допустимими доказами наявність права власності на зазначений ним об'єкт нерухомості на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки водного фонду від 26.06.2012 р.

Доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" про те, що оспорюваний договір суперечить частині 2 статті 6 Закону України "Про оренду землі" судами попередніх інстанцій не були прийняті до уваги тому, що рішення конкурсної комісії з продажу права оренди земельної ділянки та розпорядження Онуфрієвської райдержадміністрації, прийняті за результатами цього конкурсу, не визнані незаконними та не скасовані в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти та обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки під час здійснення судового розгляду даної справи не було встановлено факту порушення з боку Онуфріївської районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю "Успенський рибгосп" на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки водного фонду від 26.06.2012 р. прав та інтересів товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", суди попередніх інстанцій дійшли, на думку колегії суддів, обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" про визнання недійсним вказаного договору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до переоцінки доказів у справі, та спростовуються встановленими обставинами та наявними доказами.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було підтримано рішення суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. у справі № 5013/1589/12 господарського суду Кіровоградської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова