Постанова № 33355487, 03.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 5015/3583/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Демидової А.М., Воліка І.М., Євсікова О.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Земсервіс"на рішеннявід 23.10.2012господарського суду Львівської області та на постанову від 08.07.2013Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 5015/3583/12господарського суду Львівської області за позовомАкціонерного банку "Банк регіонального розвитку"

доПриватного підприємства "Земсервіс"

третя особаЛавейкін Іван Михайловичпростягнення кредитної заборгованості у сумі 189 278,26 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачане з'явились;третьої особине з'явились;ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.10.2012 у справі № 5015/3583/12 (суддя Кітаєва С.Б.), залишеним без змін постановю Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 (колегія суддів: Марко Р.І. - головуючий, судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б.), позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Земсервіс" (надалі - ПП "Земсервіс") на користь Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" (надалі - АБ "Банк регіонального розвитку") 188 868,84 грн. заборгованості, у тому числі: за кредитом 95862,82 грн, по відсотках 24807,36 грн., по щорічній комісії 7669,03 грн., 10554,27 грн. пені за несплату кредиту, 1994,74 грн. пені за несплату відсотків, 12783,84 грн. штрафу за несвоєчасну сплату тіла кредиту, 12783,84 грн. штрафу за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту; 12783,84 грн. штрафу за несвоєчасну сплату комісії по кредиту, 3% річних в сумі 9 629,10 грн., та 3 777,38 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ПП "Земсервіс" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 та рішення господарського суду Львівської області від 23.10.2012 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було допущено порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 553, 554, частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, не застосовано положення ст. 232 Господарського кодексу України з урахуванням приписів пункту 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, ст. ст. ст. 43, 47, 22, 43 ГПК України, без належної правової оцінки усіх обставин справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15.12.2006 між АТ "Банк регіонального розвитку" (Банк) та гр. Лавейкіним І.М. (Позичальник) укладений Кредитний договір № 973, згідно умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію, без безумовних зобов'язань щодо її надання, з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів, а Позичальник зобов'язується використати кредити на цілі визначені Договором, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку відсотки за користування кредитами, виконати інші умови цього Договору і своєчасно повернути кредити Банку; ліміт кредитної лінії становить 16 000,00 (шістнадцять тисяч) доларів США, зі сплатою 13 % річних та порядком зменшення ліміту кредитної лінії, наведеним у Додатку № 1 до цього Договору, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 14.12.2009 (п.п. 1.1., 1.1.1. Кредитного договору)

Відповідно до пунктів 2.4., 2.4.1. Кредитного договору, відсотки за користування кредитами нараховуються за поточний календарний місяць в останній робочий день місяця по фактичній сумі заборгованості по кредитах. Відсотки нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитами по обліку банку, при розрахунку відсотків кількість днів у році приймаємо 360; сплата відсотків здійснюється готівкою в доларах США з 1-го по 10-те число місяця (включно), наступного за тим, в якому нараховані відсотки. У випадку, якщо 10 число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих відсотків, згідно п. 2.4 цього Договору у попередній робочий день.

Пунктом 3.3.13. Кредитного договору передбачено обов'язок Позичальника сплатити банку винагороду в розмірі 2 % від суми кредитної лінії РКО ( розрахунково-касові операції) при кредитуванні на спеціальний рахунок та винагороду в розмірі 0,5 % від суми кредитної лінії за видачу готівки на спеціальний рахунок, комісія сплачується в національній валюті по курсу НБУ на день видачі першого кредиту в межах кредитної лінії.

Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору, у разі прострочення Позичальником строків сплати відсотків, визначених пунктом 2.4.1. Договору, а також у разі прострочення строків повернення кредитів, визначених п.п. 1.1., 2.8., 3.2.3., 4.3., 5.4. Договору, Позичальник сплачує пеню в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

Відповідно до пункту 4.2. Кредитного договору, у разі порушення Позичальником вимог п.п. 3.3.2-3.3.13 цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредитів, визначених п.п. 1.1.1 цього Договору за кожний такий випадок.

Додатком № 1 до договору визначено графік зменшення ліміту.

Додатковим договором № 1/01.06.2008/% від 20.05.2008 до Кредитного договору № 973 процентна ставка була збільшена до 15 % річних з 01.06.2008, а Додатковим договором № 2 від 20.10.2008 до Кредитного договору № 973 процентна ставка була збільшена до 17 % річних.

В забезпечення належного виконання Позичальником - Лавейкіним І.М. кредитних зобов'язань, 15.12.2006 між АТ "Банк регіонального розвитку" (Банк) та ПП "Земсервіс" (Поручитель) укладений Договір поруки № 973п, за умовами якого Поручитель зобов'язався перед Банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань Боржника (Лавейкіна І.М.) за Кредитним договором № 973 від 15.12.2006; Поручитель ознайомлений з умовами Кредитного договору щодо розміру кредитної лінії (16000,00 доларів США), процентної ставки (13 % річних), строку повернення кредиту (не пізніше 14.12.2009), і надає свою згоду на зміну, у тому числі на збільшення розміру процентів за користування кредитом, в порядку, що встановлений в Основному договорі; Поручитель зобов'язався відповідати перед Банком у тому ж обсязі на тих же умовах та в ті ж строки, що і Позичальник (п. п. 1.1., 1.2., 2.1. Договору поруки).

Відповідно до пункту 4.1 Договору поруки, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і за взаємною згодою сторін діє до повного виконання сторонами обов'язків за цим Договором та основним договором. Також порука припиняється, якщо Банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України).

Так, судами встановлено, що на виконання умов Кредитного договору, на підставі Заяви про видачу готівки № 66/90 від 08.02.2008, Банком видано Позичальнику готівку в межах кредитної лінії в сумі 13 999 доларів США. Однак, Позичальник у встановлені Кредитним договором строки кредитні кошти не повернув та не сплатив відсотки за їх користування.

Внаслідок порушення Позичальником зобов'язань за Кредитним договором за ним рахується заборгованість:

- за кредитом - 11998 доларів США 00 центів (що еквівалентно 95862,82 грн.); - по відсотках - 3104 доларів США 84 центів (що еквівалентно 24 807,36 грн.); - по щорічній комісії - 959 доларів США 84 центів ( що еквівалентно 7669,03 грн.); - пеня за несплату кредиту - 1320 доларів США 95 центів (що еквівалентно 10 554,27 грн.); - пеня за несплату відсотків - 249 доларів США 66 центів ( що еквівалентно 1994,74 грн.); - по пені за несплату щорічної комісії - 51 доларів США 24 центів (що еквівалентно 409,41 грн.); - штраф за несвоєчасну сплату тіла кредиту - 1600 доларів США (що еквівалентно 9 629,10 грн.); - штраф за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту - 1600 доларів США (що еквівалентно 12783,84 грн.); - штраф за несвоєчасну сплату комісії по кредиту - 1600 доларів США (що еквівалентно 12783,84 грн.); - 3 % річних - 1205 доларів США 16 центів (що еквівалентно 9 629,10 грн.).

Оскільки Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором не виконав, 02.04.2010 Банк звернувся до Поручителя з вимогою (за вих. № 400-6041) про погашення кредитної заборгованості, відсотків та пені, проте така вимога залишена без виконання.

На момент звернення до суду, зокрема станом на 28.04.2012, за Позичальником рахується заборгованості у загальній сумі 23 689,84 доларів США, що в перерахунку на національну одиницю України (за курсом НБУ 7,9899 станом на 28.04.2012 за 1 долар США) становить 189 278,26 грн., яку позивач просить стягнути з поручителя - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї Глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини 1 та 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з частиною 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу приписів ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений судами факт не виконання Позичальником умов Кредитного договору у строки встановлені договором та з урахуванням частини 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; а також вимог частини 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, окрім вимоги про стягнення пені у розмірі 51,24 доларів США, яку нараховано на несвоєчасну комісію, у зв'язку з тим, що умовами договору не передбачено зазначеної відповідальності за несплату комісії.

При цьому повторно переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про не застосування місцевим господарським судом строку позовної давності щодо пені, оскільки в силу приписів частини 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Втім, відповідачем до прийняття рішення у справі не було подано до суду заяви про застосування строків давності, а отже у суду були відсутні правові підстави для застосування строків позовної дасності.

Відповідно до частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відхиляючи доводи апеляційниї скарги про припинення договору поруки, а отже і відсутність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості з поручителя, апеляційний господарський суд виходив з того, що умовами пункту 4.1. Договору поруки № 973п від 15.12.2006, сторони погодили, що порука припиняється, якщо Банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, в договорі поруки сторони встановили строк його припинення - після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання основного зобов'язання - Кредитного договору № 973 від 15.12.2006 (в якому встановлений кінцевий термін повернення кредиту до 14.12.2009), тому позов до поручителя заявлений в межах трирічного строку до припинення поруки.

Оскільки днем настання виконання основного зобов'язання є 14.12.2009, то днем з якого починається відлік трирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя, буде 15.12.2009, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України - 15.12.2012. При цьому позов до відповідача заявлений 28.08.2012, тобто до припинення поруки, а тому суд касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для припинення зобов'язань за договором поруки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зазначені висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а також правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у численних постановах у справах даної категорії, що, в силу ст. 11128 ГПК України, є обов'язковими для застосування судами нижчих інстанцій.

Таким чином, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Земсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 та рішення господарського суду Львівської області від 23.10.2013 у справі № 5015/3583/12 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

О.О. Євсіков