Ухвала суду № 33354608, 05.09.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"05" вересня 2013 р. Справа № 806/112/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

при секретарі Сидорук Р.М. ,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської об"єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "17" червня 2013 р. у справі за позовом Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" до Житомирської об"єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року задоволено позов Державного підприємства "Житомирське лісове господарство".

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби від 26 грудня 2012 року № 0001462201 та № 0001472201.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" 4093, 01 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі Житомирська об"єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт посилається на те, що поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини, що позивач мав взаємовідносини з підприємствами, які не мали належних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому не відбулося фактичного здійснення господарської операції.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що за результатами виїзної планової перевірки Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2012 року, Державною податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби 07 грудня 2012 року складено акт № 2046/22-0/22050949/0110 (а.с. 32-116 т. 1).

Згідно висновків даного акту підприємством допущено порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 357970, 00 грн.; пункту 6.1 статті 6, пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пунктів 199.3, 199.4 статті 199 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 143921, 00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов у зв"язку з тим, що позивачем сформовано витрати та податковий кредит на підставі актів виконаних робіт, складених з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, а також, за відсутності податкових накладних та на підставі податкових накладних, оформлених з порушенням.

На підставі вказаного акту 26 грудня 2012 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001462201 про збільшення ДП "Житомирське лісове господарство" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 143921, 00 грн. основного платежу і 35980, 00 грн. штрафних санкцій, та № 0001472201 яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій державного підпорядкування на 359971, 00 грн. основного платежу і 51696, 00 грн. штрафних санкцій (а.с.

Скасовуючи зазначені податкові повідомлення- рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини, які стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки витрати та податковий кредит сформовано позивачем у відповідності до приписів Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість", а також, відповідно до приписів Податкового кодексу України, які регулюють дані відносини з 01.01.2011 року.

Так, пунктом 5.1 статті 5 даного Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Єдиний випадок, коли вказані витрати не можна віднести до валових витрат визначено підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 даного Закону. В той же час, відповідно до пункту 5.11 статті 5 зазначеного Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України та наведені вище правові норми кореспондуються із статтями 138, 139 цього кодексу.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній до 01 січня 2011 року), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені положення Закону України "Про податок на додану вартість" кореспондуються із статтею 198 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи убачається та зафіксовано в акті перевірки (а.с. 41-43, 51-52 том 1), що постачальниками послуг Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" були ПАТ "Житомирпромспецбуд", ВАТ "Житомирльон" (2009-2010 роки), ТОВ "Вівад-09", ТОВ фірмою "Будівництво та будівельна комплектація", ТОВ "Спецтрансбуд-7" (2011-2012 роки).

Податковий орган прийшов до висновку, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат вартість послуг на загальну суму 146844, 00 грн., у тому числі: за 4 кв. 2009 року - 35374, 00 грн., І кв., півріччя, 9 місяців та весь 2010 рік - 16018, 00 грн., 2 кв. 2011 року - 47028, 00 грн., 2-3 кв. 2011 року - 92392, 00 грн., 2-4 кв. 2011 року - 95452, 00 грн. по господарським операціям з ПАТ "Житомирпромспецбуд", ВАТ "Житомирльон", ТОВ "Вівад-09", ТОВ фірмою "Будівництво та будівельна комплектація", ТОВ "Спецтрансбуд-7", оскільки надані до перевірки акти виконаних робіт вказаними виконавцями, складені з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме, на думку податкового органу, в них відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, не виконані основні завдання і функції послуг, понесені витрати не принесли економічної ефективності для підприємства та його господарської діяльності, тому ці акти не можуть слугувати підставою для включення їх до складу валових витрат, також суми витрат в актах не підтверджені розрахунками вартості наданих послуг і шляховими листами або ТТН.

Також, податковий орган прийшов до висновку, що зазначені акти не можуть слугувати підставою для включення сум ПДВ по вказаних господарських операціях до податкового кредиту у розмірі 15740,90 грн.

Суд першої інстанції правильно не погодився з такими доводами, оскільки вони не узгоджуються з вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (у редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року) та вимогами Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній до 01 січня 2011 року) .

Щодо вказаних вище господарських операцій, судом першої інстанції безспірно встановлено, що 25 листопада 2009 року між позивачем (Замовник) та ЗАТ "Житомирпромспецбуд" (Виконавець) укладено договір № 25.11-09 (а.с. 171, том 1), за умовами якого Виконавець на замовлення Замовника протягом визначеного в договорі періоду надає послуги екскаватором ЕО-4321, бульдозером ДЗ-110, автомобілем КраЗ - 256 по підготовці лісосік до вивезення деревини в лісництвах підприємства на умовах, передбачених у договорі. Також, 14 квітня 2011 року позивачем з ЗАТ "Житомирпромспецбуд" (Виконавець) укладався договір про надання послуг екскаватора ЕО-432, екскаватором ЕО 5111, автомобілем КрАЗ 256 (а.с. 168-170, том 2).

12 січня 2010 року Підприємством (Замовник) укладено з ВАТ "Житомирльон" (Виконавець) договір № 1 про виконання робіт по демонтажу, монтажу системи аспірації деревообробного цеху .

20 липня 2011 року Державне підприємство "Житомирське лісове господарство" (Замовник) підписало договір (а.с. 188-189, том 3) з ТОВ "Вівад-09" (Виконавець) про надання послуг автонавантажувача ЗІЛ-131.

Про здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт автокраном КС 2571 на залізничній станції Житомир позивачем (Замовник) укладено з ТОВ фірмою "Будівництво та будівельна комплектація" договір № 3/08 (а.с. 196, том 3).

Також Підприємством укладався договір про надання послуг автовишки ВС-22 з ТОВ "Спецтрансбуд-7".

Наявність зазначених договорів відповідачем не заперечується.

З матеріалів справи убачається, що факт виконання вказаних договірних зобов'язань підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними, талонами замовника, змінними декадними рапортами машиністів, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, копії яких є у матеріалах справи та досліджено судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції надані акти виконаних робіт (надання послуг) містять реквізити, передбачені частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у тому числі, вказівку на зміст господарських операцій (автопослуги, послуги механізмів, послуги бульдозера, екскаватора, роботи по демонтажу, монтажу системи аспірації деревообробного цеху, послуги автонавантажувача, робота автокрана, послуги автовишки), час, протягом якого вони надавалися, і їх вартість.

Посилання податкового органу на те, що в дані акти не можуть братися до уваги, оскільки в них не зазначено зв'язку отриманих послуг з господарською діяльністю платника податків, є безпідставними.

Виходячи з положень частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", серед обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, перелік яких містить дана стаття, зазначені обставини не передбачені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено 146844, 00 грн. до складу витрат та 15740,90 грн. до податкового кредиту по наданим ПАТ "Житомирпромспецбуд", ВАТ "Житомирльон", ТОВ "Вівад-09", ТОВ фірмою "Будівництво та будівельна комплектація", ТОВ "Спецтрансбуд-7" послугам, а тому нарахування зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій державного підпорядкування з цих підстав та збільшення грошового зобов»язання по податку на додану вартість, є протиправним.

Так само, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій позивача стосовно віднесення до витрат операційної діяльності та податкового кредиту, витрати, понесені при придбанні у ФОП ОСОБА_4 товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи убачається, що 04 січня 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Продавець) та Підприємством (Покупець) укладено договір № 9 (а.с. 117-119, том 1), за яким Продавець продає, а Покупець купує паливно-мастильні матеріали згідно з виставленими рахунками та видатковими накладними.

Про виконання умов вказаного договору свідчать видаткові і податкові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, копії яких є у матеріалах справи.

Слід зазначити, що господарські операції позивача з даним контрагентом мають тривалий час. Жодних зауважень по співпраці з ним у податкового органу під час попередніх перевірок не було. Окрім того, на протязі періоду, що перевірявся, ФОП ОСОБА_4 був єдиним постачальником паливно-мастильних матеріалів для Державного підприємства "Житомирське лісове господарство".

При проведенні перевірки, у податкового органу виникли сумніви лише щодо одного договору, які обґрунтовано тим, що за результатами проведених податковими органами перевірок не встановлено факту передачі товарів від ТОВ "Прістекс ЛТД", ТОВ "Укртрансзапчастина" до ФОП ОСОБА_4, що свідчить про не спрямованість здійснених правочинів на реальне настання правових наслідків та провадження діяльності, пов'язаної з наданням вигоди третім особам (а.с. 46-48, том 1).

Суд першої інстанції правильно відхилив зазначені висновки податкового органу, оскільки вони не узгоджуються зі ст.138 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається, відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, зазначена податковим органом підстава для не включення до витрат сум по вказаній господарській операції не узгоджується з вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а тому обґрунтовано не прийнята до уваги судом першої інстанції.

Окрім того, законодавство, зокрема, Податковий кодекс України, не встановлює обов'язок покупця перевіряти відомості щодо виконання контрагентами своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а тому покупець не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів та перевіряти відомості про їх постачальників.

Невиконання контрагентами податкових зобов'язань тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо такого формування та має всі документальні підтвердження розміру витрат.

Також, правомірно сформовано позивачем податковий кредит по господарській операції з ФОП ОСОБА_5 у грудні 2010 року, січні та липні 2011року.

На підтвердження вартості послуг, придбаних у ФОП ОСОБА_5, судом першої інстанції в повній мірі досліджено виконання умов вказаних договорів про що свідчать видаткові і податкові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Досліджені судом першої інстанції документи, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача, а тому, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Надані позивачем належним чином завірені копії податкових накладних свідчать про наявність їх оригіналів і правомірність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту на їх підставі. Окрім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, податковим органом не заперечувалося того факту, що реєстр податкових накладних ведеться позивачем належним чином.

Так само, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції головний бухгалтер підприємства пояснила, що при проведенні перевірки вона надавала усі документи, які наявні на підприємстві щодо вказаних господарських операцій, усі податкові надавалися перевіряючому в підшитому вигляді.

На підтвердження правомірності віднесення позивачем до витрат та податкового кредиту вартості наданих ТОВ "Рейл Карго Транс" послуг, судом першої інстанції встановлено, що 19 січня 2012 року між позивачем (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл Карго Транс" (Експедитор) укладено договір № 9200765, за умовами якого Експедитор згідно з даним договором, що є дорученням Клієнта, на підставі заявок Клієнта, за його рахунок та за винагороду (плату) організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладення договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами-власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а Клієнт сплачує й приймає надані Експедитором послуги на умовах даного договору.

01 лютого 2012 року сторонами підписано додаткову угоду (а.с. 7, том 2), якою до вказаного договору внесено зміни, зокрема, розшифровано, що до складу вартості організації перевезень входять витрати, пов'язані з поверненням порожнього власного вагону та вартість послуг ДП "Український транспортно-логістичний центр", а тому посилання податкового органу на те, що такі витрати не передбачені в договорі є безпідставними.

Також, ДП «Житомирське лісове господарство» укладено договір № 24 від 25 квітня 2012 року (а.с. 8-12, том 2) про надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл Карго Транс" послуг залізниці з перевезення вантажів.

Оскільки додатковою угодою до договору № 9200765 від 19 січня 2012 року передбачені витрати на перевезення (повернення) порожніх вагонів, їх розмір підтверджено первинними документами, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що нарахування податку на прибуток та збільшення зобов»язання по податку на додану вартість в цій частині, є необгрунтованим. Послуги, які надані Позивачу вказаними перевізниками, відповідають умовам укладених договорів та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, як передбачено статтями 138, 139 Податкового кодексу України.

Також, є правильними висновки суду щодо обґрунтованого включення до складу витрат вартості наданих ТОВ "Метрудтранс" послуг, а також правомірності включення до податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних у ТОВ "Метрудтранс" послуг.

Доводи податкового органу про те, що акти виконаних робіт не відображають, які саме послуги надавалися спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 02 серпня 2012 року Підприємством (Клієнт) укладено договір № МРТ-446, за умовами якого ТОВ "Метрудтранс" (Виконавець) зобов'язується за плату і за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів.

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано податкові накладні, акти виконаних робіт, акти звірки.

Перелік послуг, який зобов'язаний надати ТОВ "Метрудтранс", визначений у пункті 2.2 Договору і у Переліку додаткових послуг та розмір плат, пов'язаних з перевезенням вантажів від 02 серпня 2012 року (а.с. 141-142, том 2).

В актах виконаних робіт зазначено, що вони складені до Договору № МРТ-446 від 02 серпня 2012 року, тобто, підтверджують надання послуг за умовами цього договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковим органом необгрунтовано збільшило податок на прибуток та суму грошового зобов»язання податку на додану вартість по вказаній господарській операції.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи податкового органу про те, що позивачем неналежним чином оформлено первинні документи, а саме накладні, що видаються залізничною дорогою.

Так, з матеріалів справи убачається, що порядок здійснення замовлень і перевезень, позивач здійснює на підставі регулюючих документів, що розроблені і затверджені державною адміністрацією залізничного транспорту України. А саме, при здійсненні замовлення на перевезення позивач оформляє документи у відповідності до затвердженого «Єдиної централізованої автоматизованої системи керування вантажними перевезеннями на залізничному транспорті України (АСК ВП УЗ-Є)». Названа система розроблена і призначена для автоматизації процесу формування замовлень.

Обробка та оформлення перевізних документів Позивачем здійснюється у відповідності до затвердженої «Автоматизованої системи з оформлення та обробки перевізних документів на перевезення вантажів залізничним транспортом України вантажовідправниками через мережу Інтернет (АС клієнт УЗ)». Дана система є складовою частиною загальної системи автоматизації документообігу галузі вантажних перевезень Укрзалізниці.

Для електронного перевізного документа обов'язковим є здійснення електронного цифрового підпису, який використовується для ідентифікації підписувала. Як пояснив представник ДП «Житомирське лісове господарство» у позивача право такого підпису отримали начальник лісоскладу ОСОБА_7 та маркувальник лісоскладу ОСОБА_8

Окрім того, зі змісту акту перевірки та пояснень представників позивача в судовому засіданні встановлено, що позивач користувався послугами двох перевізників ТОВ «Рейл Карго Транс» і ТОВ «Медрудтранс». Оформлення документів проводилося відповідно до перелічених нормативних документів по всіх господарських операціях. Проте, при проведенні перевірки, податковим органом затрати понесені позивачем за послуги перевезення ТОВ «Рейл Карго Транс» зменшили тільки на частину в сумі 294988,0грн., за послуги перевезення ТОВ «МедРудТранс» повністю 100 відсотків в сумі 491129,0 грн. Законодавче обргрунтування такого підходу до даного питання відсутнє в акті перевірки.

В судовому засіданні, при розгляді справи судом апеляційної інстанції такі обставини також залишилися без належного обґрунтування. Так само, не надано обгрунтування і щодо зняття податку на додану вартість, коли витрати безпідставно зменшено тільки на 294988,0 грн., а податку на додану вартість зменшено на всю суму отриманих послуг в розмірі 46018,90 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської об"єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "17" червня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "09" вересня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Державне підприємство "Житомирське лісове господарство" вул.Чапаєва,8,м.Житомир,10029

3- відповідачу Державна податкова інспекція у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби пл.Перемоги, 2,м.Житомир,10014