Ухвала суду № 33354469, 04.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

ONT >І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 р.

Справа № 2а-4471/12/1470

Категорія: 8.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Лук’янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Простір" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, 3-тя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРК АЛЬЯНС" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Простір" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, 3-тя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРК АЛЬЯНС" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 року №0010102220. Присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОСТІР" судові витрати у розмірі 2146грн.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв’язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з’явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ-ПРОСТІР" (позивач) зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (т.1, а.с.18-21) та перебуває на податковому обліку в ДПІ Центрального району м. Миколаєва (т.1, а.с.22), є платником ПДВ згідно Свідоцтва №200006498 (т.1, а.с.23).P>

В період з 24.07.12р. по 30.07.12р., на підставі відповідних направлень та згідно з наказом відповідача від 24.07.12р. №769 (т.1, а.с.24-25), посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником TOB "ТРК Альянс" за лютий 2012р.

За результатами перевірки був складений Акт №545/22-200/24779755 від 01.08.12р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB "ВКФ-ПРОСТІР" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником TOB "ТРК Альянс" за період лютий 2012р. (т.1, а.с.26-52).

На підставі даного акту відповідачем було зроблено висновок про те, що правочини між ТОВ "ТРК Альянс" та позивачем здійснені без мети настання реальних наслідків. У зв'язку з цим відповідач дійшов висновку, що зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є недійсними (нікчемними), і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.08.12р. №0010102220 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання позивача в розмірі 220427,09грн. (т.1, а.с.116- 117).

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту серпня та грудня 2010 р., що не спростовано представником відповідача. А крім того в Акті перевірки відповідачем не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При здійсненні господарських операцій підприємства станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

На підтвердження реальності (товарності) здійснення господарських операцій у періоді що перевірявся позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме:

- договір на транспортне - експедиційне обслуговування №010411 від 01.04.2011р. укладений між позивачем та його безпосереднім контрагентом ТОВ "ТРК Альянс" (т.1, а.с.58-60);

- податкові накладні виписані ТОВ "ТРК Альянс", акти виконаних робіт щодо надання транспортних послуг та послуг по експедиційне обслуговування вантажів, електронні квитанції про прийняття податкових декларацій органами ДПС, податкові декларації з додатками, реєстри виданих та отриманих податкових накладних (т.1, а.с.61- 114, т.2, а.с.1-255, т.5, а.с.1-133); рахунки - фактури, договори - заявки із зазначенням маршрутів, вантажу, прізвища водія та найменуванню транспортного засобу, належно оформлені товарно-транспортні накладні для кожної заявки (т.3, а.с.1-218, т.4, а.с.1-254);

- копії платіжних доручень щодо розрахунків позивача із ТОВ "ТРК Альянс" за транспортні та експедиційні послуги (т.1, а.с.118-135);

- копія свідоцтва платника ПДВ ТОВ "ТРК Альянс" (т.1, а.с.115);

- Довідка та Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з інформацією від 05.10.12р. про внесення судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. рішення господарського суд Миколаївської області по різним справам на підтвердження реальності господарської діяльності ТОВ "ТРК Альянс" (т.5, а.с.155- 166).

Наявні у позивача документи свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з контрагентом до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Лук’янчук О.В.