Постанова № 33353112, 29.08.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року Справа № 902/909/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. Миханюк М.В.

при секретарі Сливінський О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 р. у справі № 902/909/13 (Суддя Бананська О.О.)

за позовом Приватного підприємства "Бур-Сервіс"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар'єроуправління"

про стягнення 57 243,06 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

ПП «Бур-Сервіс», 25019, м.Кіровоград, вул.. Новозаводська, 2а (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ТОВ «Вінницьке кар'єроуправління», 23234, Вінницька обл.., Вінницький р-н, с. Лука-Мелешківська, вул. Примакова, 1 (надалі –відповідач), в якій просить стягнути 57 243,06 грн.

04.07.13 р. надійшла заява від позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить зменшити період нарахування пені, річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.07.13 (а.с. 49-51) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що при перевірці правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат судом при перерахунку отримано більші значення, але в зв'язку з відсутністю будь-яких заяв зі сторони позивача та враховуючи, що визначення ціни позову є виключною прерогативою останнього суд, задовольняє вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених сум.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 57-58) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити в частині стягнення річних, пені та інфляційних втрат.

Скаржник, зокрема зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, чим порушив ст.. 233 ГК України.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/909/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Сініцина Л.М., суддя Гудак А.В.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 27.08.13 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Миханюк М.В.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Водночас, позивач у відзиві просив розглянути апеляційну скаргу без його участі.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань щодо відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 17.05.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар'єроуправління" (замовник) та Приватним підприємством "Бур-Сервіс" (підрядник) укладено договір № 10 на виробництво бурових робіт (а.с. 9-10).

Відповідно п.1.1 Договору в порядку та на умовах договору підрядник приймає на себе виробництво бурових робіт по бурінню свердловин буровим верстатом, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, об'єм робіт за договором складається із загальної кількості пробурених погонних метрів, які фіксуються в актах виконаних робіт, які підписуються представниками обох сторін і є підставою для остаточної оплати за виконані роботи.

Вартість буріння свердловини складає 54,00 грн. за 1 погонний метр, в т.ч. ПДВ-20 % (при бурінні свердловини 150 мм, без електроенергії); по ціні 52,00 грн. 1 пог. м, в т.ч. ПДВ-20% (при бурінні свердловини 135 мм, без електроенергії); по ціні 53,00 грн. 1 пог.м, в т.ч. ПДВ-20% (при бурінні свердловини 115 мм, без електроенергії) (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору, при виконанні бурових робіт замовник здійснює 50 % передплати від передбаченого об'єму бурових робіт за 10 банківських днів до виконання робіт.

Решту суми замовник виплачує згідно фактично виконаним роботам протягом 10 банківських днів з дня підписання акта про виконані роботи по формі № 25 (п. 2.5 Договору).

Здача та приймання робіт оформлюється актом (ф. № 25) не пізніше 3-х робочих днів після виконання бурових робіт, який являється невід'ємною частиною договору, що підтверджує виконання умов договору підрядником (п. 3.2 Договору).

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суду зазначає, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, виконав бурові роботи на загальну суму 172 638 грн., що підтверджується актом № 31 від 27.04.12 р. на суму 71 604 грн. (а.с. 42), актом № 42 від 30.05.12 р. на суму 49 410 грн. (а.с. 43) та № 49 від 26.06.12 р. на суму 51 624 грн. (а.с. 44).

Суд констатує, що строк оплати за товар у відповідача настав по накладній № 31 -07.06.12р., по накладній № 42 – 09.06.12 р., по накладній № 45 – 07.07.12 р.

При цьому, за отриманий товар, відповідач розрахувався частково, а саме: за накладною № 31 від 27.04.12р. відповідачем сплачено 121000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 112 від 25.04.12 р. (а.с. 38) та № 184 від 14.05.12 (а.с. 39).

Враховуючи вказане, колегія суду констатує той факт, що відповідач не виконав свої зобов’язання за Договором в частині оплати товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 51 638 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період 01.01.13 р. -07.05.13 р. (а.с. 41).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 51 638 грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України, передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою (штраф, пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У випадку недотримання або неналежного дотримання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України (п.4.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.2 Договору за несвоєчасну оплату виконаних бурових робіт Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 861,19 грн. пені, 1425,67 грн. 3% річних, 309,72 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника відповідно до ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 р. у справі № 902/909/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар'єроуправління"- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/909/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Миханюк М.В.