Постанова № 33353081, 05.09.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р.Справа № 923/354/13

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Журавльова О.О., Лисенко В.А.,

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача : не з'явився, повідомлений про час, дату та місце судового засідання належним чином;

від відповідача : Бєла Є.Ю., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Талко-С"

на рішення господарського суду Херсонської області від 03 червня 2013 року

у справі № 923/354/13

за позовом Простого товариства «Венгломат» товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімекс , товариство з обмеженою відповідальністю «Ромарі»

до Приватного підприємства „Талко-С"

про стягнення 214 089 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Просте товариство «Венгломат» товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімекс», товариство з обмеженою відповідальністю «Ромарі» звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства „Талко-С" 214 089 грн. заборгованості за контрактом №06/09-11 від 01.09.2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 03 червня 2013 року (суддя Чернявський В.В.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного підприємства „Талко-С" на користь Простого товариства «Венгломат» товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімекс , товариство з обмеженою відповідальністю «Ромарі» за позовом 214 089 грн., та 4281,78 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що встановлені судом обставини та наведені норми є підставами для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство „Талко-С" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права без урахування всіх обставин справи та наявних доказів, без повного та належного з'ясування обставин, на які посилались сторони.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що умовами контракту чітко передбачено, що обов'язок відповідача поставити партію товару в об'ємі 250 тон виникає після того, як покупець здійснить передплату двох партій товару на суму 52 500 євро, однак позивач не перерахував відповідачу зазначену суму, у зв'язку з чим відповідач призупинив виконання свого зустрічного зобов'язання щодо поставки паливних гранул з лушпиння соняшника.

Таким чином, апелянт вважає, що строк дії контракту зупинився з того моменту, як позивач перестав виконувати належним чином умови цього контракту, а посилання суду першої інстанції в рішенні на строк поставки товару до 01.09.2012 року не відповідає дійсності, оскільки фактично строк виконання зобов'язання з боку нашого підприємства не настав через несплату позивачем в повному об'ємі передплати за 250 тон товару.

Окрім того, скаржник зазначає, що висновок місцевого суду відносно того що укладений між сторонами 17.05.2012 року акт звірки фактично є угодою про зміну зобов'язання є незаконним та ґрунтується на помилковому трактуванні судом цього документу, оскільки жодною нормою матеріального права не передбачена така форма зміни зобов'язання.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутністю представника позивача.

Вислухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011р., між Простим товариством "Венгломат" (покупець) і Приватним підприємством "Талко-С" (продавець) у м. Херсоні укладено контракт № 06/09-11, за яким продавець зобов'язався продати на умовах DAP Домброва-Гурнича (Польща) паливні гранули (пеллети) з лушпиння соняшнику в кількості 1000 тн. в місяць на загальну суму 1 260 тис. євро, ціною в 105 євро/тн.

Згідно п.8.2 контракту, покупець протягом 5 банківських днів з дати підписання контракту здійснює банківським переводом на банківський рахунок продавця передплату в розмірі вартості 350 тн. продукції, після отримання електронною поштою документів, підтверджуючих вчинену відправку перших 100 тн. товару, покупець в той же день здійснює передплату наступних 250 тн. продукції. В подальшому, після кожної доставки 250 тн. товару покупець зобов'язався здійснювати передплату в розмірі вартості 1 партії товару в 250 тн.

У пункту 3.4 договору зазначено строк поставки товару і дії контракту - до 01.09.2012р.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з банківських виписок, на виконання вищевказаного контракту № 06/09-11 позивач перерахував на рахунок відповідача передплату у розмірі 26 250 євро, 8 900 євро, 13 250 євро, 13 000 євро, 1600 євро, 22 050 євро, 20 370 злотих як еквівалент 4858 євро, що загалом складає 89908 євро (а.с.22-35).

В свою чергу, згідно вантажних митних декларацій CMR, наявних в матеріалах справи, відповідач передав позивачу 650,905 тн. паливних гранул з лушпиння соняшнику договірною вартістю, відповідно, 68345 євро при вказаній ціні в 105 євро/тн.(а.с.53-85).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем поставлено товар не в повному обсязі, а саме недопоставлено 200 тонн товару, в результаті чого, відповідно до умов контракту № 06/09-11 виник обов'язок відповідача повернути суму передплати за товар в розмірі 214089 грн., що еквівалентно 20725,91 євро.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 214089 грн., оскільки зазначена заборгованість підтверджується матеріалами справи, а саме банківськими виписками щодо передоплати за товар на суму 89 908 євро (еквівалентно 214089 грн.) та вантажними митними деклараціями CMR, якими підтверджується об'єм поставленого товару у розмірі 650,905 тон паливних гранул з лушпиння соняшнику згідно умов контракту №06/09-11 від 01.09.2011р..

Апеляційний суд відхиляє довід апелянта про те, що обов'язок відповідача на поставку товару не виник, оскільки позивач не перерахував суму вартості двох партій товару на суму 52 500 євро, у зв'язку з чим відповідач призупинив виконання свого зустрічного зобов'язання щодо поставки паливних гранул з лушпиння соняшника, виходячи з такого.

Як зазначено вище, умовами п.8.2 контракту передбачено, що покупець протягом 5 банківських днів з дати підписання контракту здійснює банківським переводом на банківський рахунок продавця передплату в розмірі вартості 350 тн. продукції, після отримання електронною поштою документів, підтверджуючих вчинену відправку перших 100 тн. товару, покупець в той же день здійснює передплату наступних 250 тн. продукції. В подальшому, після кожної доставки 250 тн. товару покупець зобов'язався здійснювати передплату в розмірі вартості 1 партії товару в 250 тн.

Таким чином, позивач повинен був здійснити передплату товару на суму 36 750 євро за 350 тон товару (350*105), згодом після отримання 100 тон, оплатити наступні 250 тон на суму 26 250 євро (250*105), після наступної відправки 250 тон - оплатити 26 250 євро наступної поставки.

Тобто, в цілому на момент звернення до суду з даним позовом позивач повинен був оплатити 89 250 євро, а відповідач повинен був поставити 850 тон паливних гранул з лушпиння соняшника.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в цілому оплачено суму 89 908 євро, однак відповідачем поставлено лише в розмірі 650,905 тон товару, що свідчить про виникнення обов'язку поставити залишок товару.

Таким чином, доводи апелянта про нездійснення позивачем повної передплати за товар спростовуються матеріалами справи, необґрунтовані та не підтверджені жодними доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судова колегія приймає до уваги акт звірки взаєморозрахунків від 17.05.2012 року у якості належного доказу по справі, згідно якого відповідач ПП „Талко-С" та позивач Weglomat s.c. погодились з тим, що заборгованість ПП „Талко-С" перед Weglomat s.c. по контракту 06/09-11 станом на 17.05.2012 року складає 20 725,91 євро. Сторони встановили, що ПП „Талко-С" зобов'язався погасити заборгованість перед Weglomat s.c. в повному обсязі в строк до 06.07.2012 року, у разі невиконання даного зобов'язання, спір повинен бути розглянутим господарським судом Херсонської області.

Окрім того, листом від 09.10.2012 року №28 відповідач визнав свою заборгованість у розмірі 200 тон, зазначивши про неможливість поставок у зв'язку з проведенням ремонтних, профілактичних робіт, а також відсутність достатньої кількості сировини. При цьому, відповідач зазначив, що на протязі місяця товар буде поставлений по 3 автомобіля за тиждень, що не було виконано відповідачем та не знайшло підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, оскільки акт є лише бухгалтерським документом, виходячи з такого.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 вказаного кодексу встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз змісту даного акту звірки взаєморозрахунків від 17.05.2012 р., між сторонами по справі, дає підстави вважати, що згаданий акт є зведеним документом, в якому сторони погодили наявність заборгованості відповідача перед позивачем, та крім цього, встановили строк для виконання зобов'язання до 06 липня 2012 року, при цьому вказаний акт підписаний керівниками підприємств - сторін по справі, не визнаний недійсним, а отже є чинним та повинен виконуватись сторонами, та є належним доказом у розумінні ст.ст.32-34 ГПК України.

Таким чином, матеріалами справи повністю підтверджується заборгованість відповідача, яка ним визнана в повному обсязі згідно акту звірки взаєморозрахунків та листа від 09.10.2012 року №28.

В свою чергу, апелянтом не доведено відповідно до ст.ст.32-34 ГПК України свою правову позицію щодо відсутності заборгованості, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, оскільки виконання зобов'язання відповідачем за контрактом №06/09-11 від 01.09.2011р. втратило інтерес для позивача, він цілком правомірно та обґрунтовано звернувся до суду з позовом про повернення відповідачем передплати за товар.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Талко-С" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 03 червня 2013 року у справі № 923/354/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 09.09.2013 р.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя В.А. Лисенко