Ухвала суду № 33351993, 03.09.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1810/1121/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Стеценко Володимир АнатолійовичНомер провадження 22-ц/788/1965/13 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Шевченка В. А., Кононенко О. Ю.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 25 липня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Сумській області, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Виконавчого комітету Лебединської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

про визнання права власності на самочинне будівництво,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 25 липня 2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на необґрунтованість ухваленого рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Зазначає, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом на території належної позивачці земельної ділянки, відповідає будівельним, санітарним і протипожежним нормам та готове до експлуатації. Проте, інспекцією ДАБК в Сумській області призупинено процес реєстрації цього майна та оформлення правовстановлюючих документів на нього. Вважає, що суд безпідставно не визнав право власності на спірне майно на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення третьої особи ОСОБА_5, який вважає, що скарга підлягає задоволенню, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що законом не передбачено окреме набуття права власності на господарсько-побутові будівлі і споруди після реєстрації права власності на будинок чи садибу. Крім того, заявниця реалізувала своє право на прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, зведені будівлі були обстежені, зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та виготовлено відповідну технічну документацію на домогосподарство, проте рішення відповідних органів про введення в експлуатацію цих споруд у встановленому законом порядку не реєструвала, доказів порушення її прав відповідачами суду не надала, чим не довела, що її права порушені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.1970 року належить 1/2 частина житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1. Інша частина цього житлового будинку та надвірних будівель на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2001 року належить на праві власності ОСОБА_6 Їх частки в праві спільної часткової власності на цей будинок та будівлі в натурі не виділялися.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12.05.2011 року ОСОБА_3 виділено у власність відповідно до її частки у праві власності на домогосподарство за вказаною вище адресою 88 кв.м земельної ділянки для будівництва та обслуговування частини житлового будинку та 896 кв.м для ведення особистого селянського господарства. У загальному користуванні співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_6 залишено 176 кв.м.

07 травня 2012 року позивачка отримала державні акти на право власності на земельні ділянки.

За період з 1970 року по 1992 рік вона побудувала два сараї В та Г, а також навіс Д, які розташовані на належній їй земельній ділянці.

12.01.2012 року ОСОБА_3 отримала звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта, за висновком якого є можливою безпечна експлуатація господарських споруд: сараїв «В», «Г» та ? частини сараю «Б».

17.01.2012 року вона звернулася до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Сумській області (далі - Інспекції) з декларацією про готовність до експлуатації господарських будівель в її домогосподарстві, яка була зареєстрована 02.02.2012 року за №СМ19012016793, а 25.03.2013 року звернулась до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Виконавчого комітету Лебединської міської ради (далі - Бюро технічної інвентаризації) із заявою про внесення господарських будівель, які збудовані до 05.08.1992 року до технічного паспорту і 30.04.2013 року отримала технічний паспорт та довідку про об'єкт нерухомого майна, згідно з якими по АДРЕСА_1 знаходяться житловий будинок - літ. А, два погреби - п/г і п/г 1, сараї Б, В, Г, навіс - Д та огорожа №1-2.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання права власності на спірні сараї, оскільки відповідно до положень статей 186, 381 ЦК вони є приналежністю головної речі, а саме будинку, право власності на який ОСОБА_3 вже набуто. Чинним законодавством не передбачено визнання самостійного права власності на побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття права власності на будинок чи садибу.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порушення цих вимог ОСОБА_3 не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення її прав відповідачем.

За таких обставин місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 25 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -

З оригіналом згідно: суддя Л.І. Семеній