Рішення № 33349705, 04.09.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 вересня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі ЧЕЙПЕШ С.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Національний кредит» і ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та вилучення записів з реєстру, за апеляційною скаргою ПАТ «Банк Національний кредит» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 червня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Банк Національний кредит» 16.11.2012 р. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу і звернення стягнення на предмет застави, мотивуючи наступним. За договором від 12.08.2005 р. № 71/3-05 ОСОБА_2 одержав у кредит 12000,00 дол. США зі сплатою 13% річних і строком повернення коштів до 11.08.2010 р. Доповненням від 28.10.2008 р. до договору сторони узгодили встановлення з 01.11.2008 р. відсоткової ставки за кредитом у розмірі 17% річних. Виконання зобов'язань позичальника було забезпечено заставою належного йому легкового автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_1, про що сторони 31.08.2005 р. уклали договір застави майна № 93/5-05. ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання і спричинив виникнення боргу, що станом на 27.09.2012 р. склав 156013,80 грн., а саме: 10857,00 дол. США прострочена заборгованість за кредитом, 5431,17 дол. США прострочені відсотки, 5522,46 грн. - 3% річних від простроченої суми тіла кредиту, 1710,26 грн. - 3% річних від простроченої суми відсотків, 13222,39 грн. - пеня за несвоєчасну сплату по тілу кредиту, 5367,35 грн. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків.

На порушення умов договору та вимог ст. 17 ч. 2 Закону України «Про заставу», ОСОБА_2 продав заставлений автомобіль ОСОБА_3, за якою автомобіль був зареєстрований із видачою державних номерних знаків НОМЕР_2. В силу положень ст. 27 указаного Закону, ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», застава зберігає силу для нового власника заставленого майна.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати сплати боргу та звернення для цього стягнення на предмет застави, а також вказуючи на свободу у виборі передбачених законом і договором способів захисту порушеного права, банк просив стягнути на свою користь із ОСОБА_2 борг за кредитним договором від 12.08.2005 р. № 71/3-05 у розмірі 156013,80 грн.; звернути стягнення на предмет застави - належний ОСОБА_3 легковий автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_2, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 в розмірі 156013,80 грн. із указаними в заяві її складовими шляхом проведення прилюдних торгів з продажу предмету застави в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою незалежним експертом на стадії оцінки предмету застави під час проведення виконавчих дій.

28.02.2013 р. ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ПАТ «Банк Національний кредит» і ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та вилучення записів з реєстру. Посилалася на те, що на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 16.04.2011 р. набула право власності на автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_2. Однак, банк оскаржує правомірність набуття позивачкою права власності, а також обтяжив належний їй транспортний засіб, про свідчить витяг з Державного реєстру заборон від 28.09.2012 р. Попри наявність документу, що свідчить про право власності, позивачка з метою захисту свого права вимушена звернутись до суду із позовом про визнання права власності.

Так, позов банку ґрунтується на договорі застави майна, укладеному із ОСОБА_2, який у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна рахується боржником, а державний номерний знак автомобіля зазначено як «НОМЕР_1». Однак, зараз власником майна є позивачка, яка не є боржником, а державний номерний знак автомобіля є «НОМЕР_2». На момент набуття права власності (16.04.2011 р.) у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була відсутня інформація про обтяження транспортного засобу, оскільки строк його дії був установлений до 13.09.2010 р.

Відповідно до ст. 10 ч. 1 Закону № 1255-IV, у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна; добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно без обтяжень. Згідно із ст. 28 Закону № 2654-XII, застава припиняється при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.

Вдруге обтяження автомобіля було зареєстроване в указаному реєстрі лише 16.11.2011 р., тобто, після набуття позивачкою права власності на автомобіль.

Вказуючи на нормативні акти щодо ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивачка стверджує, що на даний час виправлення помилкових записів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, вилучення з нього записів повинно бути здійснене ДП «Інформаційний центр Мінюсту».

Посилаючись на ці обставини, на міжнародно-правові акти, положення Конституції України та ЦК України щодо захисту права власності, зазначаючи про належність обраного способу захисту права та визначивши ціну позову у 30000,00 грн., ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на рухоме майно - автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_2, і вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна записи від 16.11.2011 10:48:54 за № 11848452 з контрольною сумою АЕ0847Д166 та від 02.10.2012 16:43:13 з контрольною сумою 98ВБ4ДГВГ4.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.05.2013 р. зустрічний позов прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом, рішенням цього ж суду від 06.06.2013 р.:

первісний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» заборгованість за кредитним договором від 12.08.2005 р. № 71/3-05 у розмірі 156013,80 грн., у решті первісного позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку 1667,44 грн. у відшкодування сплаченого судового збору;

зустрічний позов задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», 2005 року випуску, д/н НОМЕР_2, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3; вилучено з Державного реєстру обтяжень рухомого майна записи від 16.11.2011 10:48:54 за № 11848452 з контрольною сумою АЕ0847Д166 та від 02.10.2012 16:43:13 з контрольною сумою 98ВБ4ДГВГ4; стягнуто з ПАТ «Банк Національний кредит» і ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 у відшкодування сплаченого судового збору по 150,00 грн. з кожного.

ПАТ «Банк Національний кредит» рішення суду оскаржило в частині відмови у задоволенні вимоги первісного позову про звернення стягнення на предмет застави та в частині задоволення зустрічного позову, ставить питання про скасування рішення в оскарженій частині та ухвалення нового рішення про повне задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові. Апелянт вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, безвідносно до придбання ОСОБА_3 автомобіля, він залишався предметом застави, що давало заставодержателю право зареєструвати відповідне обтяження і це питання стосується лише його пріоритету, а зустрічний позов є по суті безпідставним, оскільки право власності ОСОБА_3 на автомобіль банком не оспорюється і підстави для вилучення відповідних записів з реєстру - відсутні. Під час апеляційного розгляду справи банк вказував також на те, що ОСОБА_3 набула право власності на автомобіль, щодо якого існувало зареєстроване обтяження.

В іншій частині, а також іншими сторонами рішення суду не оскаржується. У письмових запереченнях на апеляцію банку ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4, вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: апелянта - ОСОБА_5, яка апеляцію підтримала, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу, апеляційний суд не робить висновків щодо судового рішення по суті в неоскарженій його частині, перевіряє рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги первісного позову про звернення стягнення на предмет застави, задоволення зустрічного позову і бере до уваги інші факти, оскільки це необхідно для вирішення справи за апеляцією.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи та ніким не заперечується, що:

Акціонерний комерційний банк «Національний кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит», 12.08.2005 р. уклав із ОСОБА_2 кредитний договір № 71/3-05, надав позичальнику 12000,00 дол. США зі сплатою 13% річних і строком повернення коштів до 11.08.2010 р., договором від 28.10.2008 р. № 1 про внесення доповнень до кредитного договору сторони встановили з 01.11.2008 р. відсоткову ставку за кредитом у розмірі 17% річних (а.с. 7-10, 87);

на забезпечення виконання зобов'язань позичальника сторони 31.08.2005 р. уклали договір застави майна № 93/5-05, за яким ОСОБА_2 передав у заставу належний йому легковий автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_1, що був зареєстрований за власником 30.08.2005 р. із видачою Ужгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Закарпатській області Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 (а.с. 11-13);

позичальник порушив свої зобов'язання і спричинив виникнення боргу, що станом на 27.09.2012 р. становив 156013,80 грн. із складовими, зазначеними в позовній заяві (а.с. 16-85). Щодо ОСОБА_2 та банку відповідні обставини встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.06.2013 р., яке у цій частині не оскаржено.

Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14.09.2005 р. № 4762352 стверджується факт реєстрації 14.09.2005 р. обтяження рухомого майна - легкового автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_1, із такими реквізитами: вид обтяження - застава рухомого майна; підстава обтяження - договір застави транспортного засобу від 31.08.2005 р. № 93/5-05; відомості про обмеження щодо відчуження - заборонено відчужувати; обтяжувач - Закарпатська філія АКБ «Національний кредит»; боржник - ОСОБА_2; термін дії обтяження - 13.09.2010 р. (а.с. 124).

У справі також наявні витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо обтяження автомобіля із держномером НОМЕР_1, записи в яких є предметом зустрічного позову:

від 28.09.2012 р. № 38048581 із реквізитами: тип обтяження - застава рухомого майна; підстава обтяження - договір застави транспортного засобу від 31.08.2005 р. № 93/5-05 ПАТ «Банк Національний кредит»; відомості про обмеження щодо відчуження - заборонено відчужувати; обтяжувач - ПАТ «Банк Національний кредит»; боржник - ОСОБА_2; термін дії обтяження - 16.11.2016 р.; зареєстровано - 16.11.2011 10:48:54 за № 11848452; контрольна сума АЕ0847Д166 (а.с. 14);

від 02.10.2012 р. № 38093126 про реєстрацію в реєстрі змін із реквізитами: звернення стягнення - зареєстровано звернення стягнення; підстава- договір застави майна від 31.08.2005 р. № 93/5-05 ПАТ «Банк Національний кредит»; зареєстровано - 02.10.2012 16:43:13; контрольна сума 98ВБ4ДГВГ4 (а.с. 137).

Договором застави сторони погодили, що заставодавець зобов'язаний до моменту повного виконання зобов'язань за основним договором не вчиняти будь-яких дій щодо припинення прав на предмет застави (п. 2.1.1.), не здійснювати уступку прав на предмет застави третім особам (п. 2.1.2.), а самостійно розпоряджатися предметом застави заставодавець може лише після виконання забезпечених заставою зобов'язань (п. 2.2.1.).

Відповідно до ст. 572, ст. 574 ч. 1, ст. 586 ч. 2, ст.ст. 589-591, ст. 592 ч. 1 п. 1, ст. 593 ч. 1 п. 1, ч. 2 ЦК України (тут і далі нормативні акти у редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 1, ст. 17 ч. 2, ст.ст. 19-21, ст. 27 ч. 1, ст. 28 Закону України «Про заставу» (Закон № 2654-XII), ст.ст. 3, 9, ст. 21 ч. 1 п. 1, ст. ст.ст. 23-33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (Закон № 1255-IV):

обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна;

в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавець) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави);

застава виникає, зокрема, на підставі договору;

заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором;

у разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження;

за загальним правилом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, винятком з якого є випадок, зокрема, коли обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження;

застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи;

заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

застава припиняється передусім з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання та в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

За змістом положень ст. 577 ч.ч. 3, 4 ЦК України, ст. 15 ч. 1 Закону № 2654-XII, ст.ст. 11-20 Закону № 1255-IV, застава рухомого майна може бути зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, така реєстрація обтяження (застави) є правом заставодержателя або заставодавця і стосується передусім питань пріоритету обтяження, прав сторін, що випливають з такого пріоритету. Водночас реєстрація обтяження надає йому чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено Законом № 1255-IV, у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено Законом № 1255-IV.

Довідкою-рахунком серії КІМ № 191968 від 25.08.2010 р., виданою ПП «Ізіда-ОВ», відмітками на Свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 30.08.2005 р. Ужгородського РЕВ УДАІ УМВС України в Закарпатській області від 20.08.2010 р. про зняття автомобіля з реєстрації та ПП «Ізіда-ОВ» від 25.08.2010 р. про продаж автомобіля, висновком службової перевірки від 23.12.2011 р., проведеної в УДАІ УМВС України в Закарпатській області щодо обставин зняття з реєстрації автомобіля (а.с. 187-188), стверджується факт продажу ОСОБА_2 легкового автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_1. За покупцем ОСОБА_3 указаний автомобіль був зареєстрований 16.04.2011 р. із видачою Ужгородським ВРЕР УДАІ УМВС України в Закарпатській області Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та державних номерних знаків НОМЕР_2 (а.с. 86).

Оскільки на час вчинення купівлі-продажу автомобіля той перебував у заставі, відповідне обтяження було зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і доказів наявності у ОСОБА_2 дозволу (згоди) обтяжувача на відчуження предмету застави у справі немає, а банк дачу такої згоди заперечує, заставодавець ОСОБА_2 не мав права відчужувати автомобіль. Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою КМ України від 07.09.1998 р. № 1388 (Порядок), заборонено зняття з обліку транспортних засобів, придбаних у розстрочку, без надання відповідних документів про остаточний розрахунок (п. 41).

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона набула право власності на автомобіль начебто лише 16.04.2011 р., коли автомобіль був за нею зареєстрований, не ґрунтуються на законі. В силу положень ст. 202 ч. 1, ст.ст. 205, 207, ст. 208 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 334 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 626-629, 638-640, 655 ЦК України, п.п. 1-3, 6-8, 42 Порядку, додатку 1 до Порядку, право власності у набувача за договором купівлі-продажу, формою якого є довідка-рахунок, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виникло з моменту передання майна, тобто, 25.08.2010 р. Вищевказаним Порядком передбачена реєстрація не права власності на транспортний засіб, а власне транспортного засобу, самої речі за власником, право на яку у того вже виникло з підстав, передбачених законом, така реєстрація не породжує, не встановлює право власності, а лише в порядку, визначеному законодавством, забезпечує відповідний облік автомобіля, оборотоздатність речі, без чого власник не може реалізувати своє право у повному обсязі (ст.ст. 177-179, ст. 181 ч. 2, ст. 316 ч. 1, ст. 317 ч. 1, ст. 319 ЦК України).

Частиною першою статті 10 Закону № 1255-IV установлено правило, за яким у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна; добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем автомобіля і набула такий у власність із установленим договором застави майна від 31.08.2005 р. № 93/5-05 щодо автомобіля обтяженням.

Розпорядившись своїм цивільним правом на власний розсуд (ст.ст. 12, 13 ЦК України), заставодержатель звернувся із вимогою до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу, належного з ОСОБА_2 Позивач обрав один з належних способів захисту порушеного права (ст. 16 ч. 2 п. 8, абз. 2 ЦК України), вимога обґрунтована, доведена і підлягала задоволенню. Суд першої інстанції, відмовивши у первісному позові у зазначеній частині, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, необґрунтовано визнав вимогу недоведеною і рішення в цій частині на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України підлягало скасуванню із задоволенням пред'явленої банком вимоги.

Однак, під час апеляційного розгляду справи було встановлено, що 13.07.2013 р. ОСОБА_3 зняла легковий автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y», д/н НОМЕР_2, з обліку в органі ДАІ для реалізації, після чого на підставі довідки-рахунку серії ААВ № 793925 від 29.07.2013 р. цей автомобіль був проданий мешканцю м. Мукачева ОСОБА_7 та був за ним зареєстрований 30.07.2013 р., цифри державних номерних знаків «НОМЕР_6». Ці факти стверджуються листом Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Ужгорода, Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів УДАІ УМВС України в Закарпатській області від 03.09.2013 р. № 8/Р700, отриманим апеляційним судом 03.09.2013 р., та доданими до листа копіями облікових карток щодо даного автомобіля з моменту його реєстрації за ОСОБА_2

Таким чином, на час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_3 вже не була власником заставленого майна, а тому на даний час є неналежним відповідачем за вимогою про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Одночасно ОСОБА_3 є й позивачем за зустрічним позовом. Апеляційний суд не вправі виходити за межі підстав, доводів та вимог позову, пред'явленого у суді першої інстанції, зміна предмету та підстав позову на стадії апеляційного розгляду не допускається, предметом первісного позову було звернення стягнення, а предметом зустрічного позову - визнання права власності на автомобіль саме як належний ОСОБА_3 із державними номерними знаками «НОМЕР_2», тоді як на даний час цифри номерного знаку є «НОМЕР_6» і такий зареєстрований за ОСОБА_7 Зустрічний позов ОСОБА_3 випливає з вимог, пред'явлених до неї за первісним позовом. Оскільки вимога, що була пред'явлена до ОСОБА_3, не може бути задоволена, то саме з мотивів неналежності відповідача апеляційний суд не має підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги первісного позову про звернення стягнення на предмет застави та для задоволення цієї вимоги, тож у цій частині рішення суду слід залишити без змін. Банк не позбавлений права вимагати звернення стягнення на предмет застави, що належить іншій особі, або захищати своє право в інший спосіб з урахуванням обставин, що виникли.

Пред'являючи зустрічний позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що набула 16.04.2011 р. право власності на автомобіль, оформила його, але попри це банк оскаржує правомірність набуття права власності. Між тим, у справі немає доказів оспорювання банком у судовому порядку договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 25.08.2010 р., коли саме і набула право власності ОСОБА_3 Вказуючи на неправомірність продажу автомобіля ОСОБА_2, банк водночас не ставив питання про недійсність договору і, зважаючи на чинність обтяження, вирішив захищати своє право шляхом пред'явлення до нового власника вимоги про звернення стягнення на предмет застави, чим, по суті, визнав право власності набувача. Реєстраційні документи на автомобіль ОСОБА_3 одержала, доказів їх втрати у справі немає, а твердження адвоката сторони із посиланням на лист слідчого від 09.10.2012 р. (а.с. 160) в апеляційному суді на те, що документи вилучалися під час провадження в кримінальній справі, не має значення, оскільки не означає втрати документів у розумінні підстави для пред'явлення відповідного позову.

Отже, доводи ОСОБА_3 про оскарження (оспорювання) банком її права власності на автомобіль необґрунтовані, доказів порушення банком права власності ОСОБА_3 немає, підстав для пред'явлення позову в порядку ст.ст. 386, 392 ЦК України вона не мала, як не мав і суд першої інстанції підстав для задоволення такого позову. Понад те, як випливає з обставин справи, ОСОБА_3 вже після ухвалення рішення судом безперешкодно, маючи на руках документи, розпорядилася автомобілем як власник.

Необґрунтованою є й мотивація зустрічного позову щодо необхідності застосування положення ст. 28 Закону № 2654-XII про припинення застави при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави. Указана норма не регулює спірні правовідносини, оскільки стосується майнових прав як предмету застави (ст. 576 ч. 1 ЦК України, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 23, 49 Закону № 2654-XII), чого немає у спірному випадку.

Особа вправі вимагати захисту свого права не у будь-який спосіб, а лише у той, який передбачений законом або договором, право на захист особа здійснює на свій розсуд, а суд, вирішуючи позов, повинен виходити з того, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, суд має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 6 Конституції України, ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст. 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України). Тож суд не вправі втручатися в компетенцію відповідних державних органів, установ, підприємств, посадових осіб, які здійснюють власні або делеговані повноваження, а вирішує спір, який виник з таких дій (бездіяльності).

Законом № 1255-IV, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим Постановою КМ України від 05.07.2004 р. № 830 у редакціях, що були чинними на день звернення ОСОБА_3 до суду із зустрічним позовом, передбачено, що держателем реєстру є Міністерство юстиції України, яке забезпечує ведення реєстру; адміністратором реєстру є ДП «Інформаційний центр» Мінюсту; реєстраторами є суб'єкти, уповноважені держателем реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з реєстру та виконувати інші функції, передбачені Порядком; реєстратори безпосередньо вчиняють реєстраційні дії та здійснюють відповідні повноваження; державна реєстрація відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до реєстру запису, а також змін і додаткових відомостей до запису; відомості про обтяження рухомого майна, зміни в такому, припинення обтяження вносяться до реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи або рішення суду; реєстратор вносить до реєстру відомості про припинення обтяження в день надходження заяви чи рішення уповноваженого органу; у разі припинення обтяження до реєстру вносяться дата і номер заяви про припинення обтяження, дата внесення запису про припинення обтяження, підстава припинення обтяження, відомості про реєстратора (ст.ст. 42-44 Закону, п.п. 2, 4, 5, 16, 17, 24-26 Порядку).

Попри те, що за загальним правилом відповідні реєстраційні дії вчиняються за заявою обтяжувача, власник обтяженого майна не позбавлений права самостійно подати реєстратору документи, що є підставою для припинення обтяження, та зажадати внесення до реєстру запису про припинення обтяження. Доказів наявності підстав для припинення обтяження спірного рухомого майна, в т.ч., рішення суду, яке б встановлювало такі підстави, доказів звернення ОСОБА_3 до реєстратора для вилучення запису про обтяження з реєстру у справі немає, на таке звернення, відмову реєстратора вчинити реєстраційну дію позивачка не посилалася в заяві. Вказівка в заяві на норми Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту України від 09.06.1999 р. (реєстрація в Мінюсті від 10.06.1999 р. за № 364/3657) безпідставна, оскільки це Положення не стосується спірних правовідносин.

Відповідачем є особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких) з метою поновлення прав позивача. Розпорядившись своїми цивільними та процесуальними правами на власний розсуд, позивачка без вказівки на відповідача, до компетенції якого належать відповідні дії, без вказівки на факт вчинення такою особою дій (її бездіяльність), що порушує права позивачки, сформулювала вимогу, якою просила суд вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідні записи. Між тим, такі дії належать до компетенції реєстратора, а не суду, задовольнивши вимогу суд, по суті, перебрав на себе чужі повноваження та вчинив реєстраційні дії, що законом не передбачено.

За таких обставин, позивачка, пред'явивши зазначену вимогу, з одного боку, обрала неналежний спосіб захисту права, з іншого - пред'явила вимогу до суб'єктів правовідносин, які апріорі не можуть бути відповідачами за вимогою у такому формулюванні.

Суд першої інстанції не врахував наведеного, положень ст. 16 ЦК України, задовольнив необґрунтований зустрічний позов та вийшов, при цьому, за межі своєї компетенції. Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України у цій частині апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову скасувати, у цьому позові - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 6 червня 2013 р. у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Національний кредит» і ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та вилучення записів з реєстру скасувати, у зустрічному позові - відмовити, у решті рішення суду - залишити без змін.

Стягнути з ПАТ «Банк Національний кредит» в дохід держави 150,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді