Постанова № 33343059, 20.08.2013, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2013 р. Справа №818/4472/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі про скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Лебедин та Лебединському районі (далі - відповідач, УПФУ в м.Лебедин та Лебединському районі ), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу УПФУ в м.Лебедин від 16.05.2013р. №3368/02-28 про сплату недоїмки в сумі 6270 грн. 65 коп.

09.08.2013р. позивачем було подано до суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог в якій позивач зазначає, що 02.08.2013р., вже після відкриття провадження по даній справі, ОСОБА_2 було отримано від відповідача ще одну вимогу від 02.08.2013р. №Ф149-1 про сплату недоїмки на суму 7464 грн. 68 коп., яку також просить протиправною та скасувати в судовому порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, взята на облік в управління ПФУ як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому, позивач отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійним посвідченням. При цьому, позивач посилається на ч.1 ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до якого передбачено право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника. Пунктом «б» ч.2 ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, окрім інших, дружина, яка досягла п е н с і й н о г о в і к у. Отже, представник позивача просив суд врахувати, що на час призначення пенсії позивачці виповнилося 55 років, тому у неї виникло право на призначення пенсії за віком. Крім цього, позивач звертає увагу суду на норми, які передбачені статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено право вибору пенсії, зокрема: «…Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія зі їх вибором, за винятком пенсії інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або виконання інтернаціонального обов'язку». Таким чином, на переконання позивача, обирати вид пенсії за власним бажанням є правом особи, проте це право не позбавляє дану особу права вважатися пенсіонером за віком. Крім цього, положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містять застережень щодо її незастосування до осіб, які при настанні пенсійного віку обрали пенсію у зв'язку з втратою годувальника (а не пенсію за віком), а тому позивачка не повинна сплачувати за себе єдиний внесок.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням наданих до суду уточнень та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити в їх задоволенні з урахуванням обставин, викладених в письмовому запереченні (а.с.47-50). Зокрема, відповідач зазначає, що фізичні особи, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», не звільняються від сплати єдиного внеску. Дане твердження відповідача ґрунтується на тому, що пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії, які призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є окремими видами пенсійного забезпечення, правові засади призначення та виплат яких регулюються окремим законодавством.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні, Позивач - ОСОБА_2, як підприємець, з 06.07.1999р. перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м.Лебедин та Лебединському районі. Як отримувач пенсії позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Як зазначає відповідач у своїх поясненнях (а.с.48), згідно даних, отриманих відповідно до Протоколу №1 «Про обмін інформацією між Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України» ОСОБА_2 протягом серпня-грудня 2011 року та січня-грудня 2012 року перебувала на спрощеній системі оподаткування та була платником єдиного податку. Дана обставина не заперечується позивачем та представником позивача.

Відповідно до підпункту «б» пункту 6.3. розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. №21-5 зазначено, що органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

Пп.«б» - якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога формується на підставі даних особових рахунків платника на всю суму боргу.

Отже, відповідачем УПФУ в м.Лебедин було сформовано вимогу від 16.05.2013р. №3368/02-28 про сплату недоїмки в сумі 6270 грн. 65 коп., з яких: 1698,23 грн. - фактична сума нарахованих внесків за серпень - грудень 2011 року, за 2012 рік - 4572,42 грн. Таким чином, загальна сума боргу, яку відповідачем було визначено у вищезазначеній вимозі становить 6270,65 грн.

В подальшому відповідачем було сформовано ще одну вимогу від 02.08.2013р. №Ф149-1 (а.с.37) про сплату недоїмки на суму 7464 грн. 68 коп. Відповідно до розрахунку наданого до даної вимоги (а.с.38) зазначена сума складається з заборгованості за попередній період -6270,65 грн. та 1194,03 грн., які відповідачем було нараховано за відповідний період 2013 року.

З урахуванням приписів ч.4 ст.25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом чи оскаржує в судовому порядку.

Позивач скористався цим правом та звернувся до суду з відповідним позовом щодо визнання протиправними та скасування вищезазначених вимог Управління ПФУ в м.Лебедин та Лебединському районі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 виходячи з наступного:

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Стаття 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв?язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.

Так, ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пенсії за віком. Так, згідно абз.1 даної норми передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Згідно абз.2 - «До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; …».

Як свідчить з матеріалів справи, позивачка народилася 4 червня 1956 року, що підтверджується копією паспорту (в справі - а.с.9) та копією пенсійного посвідчення (а.с.28). Отже, пенсійний вік ОСОБА_2 становить 55 років.

Судом було встановлено, що позивачка отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до положень «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і на момент її призначенна - 14.03.2012р. (дата видачі пенсійного посвідчення) їй виповнилося 56 років, що надає їй право на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника.

Пунктом «б» ч.2 ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, окрім інших, дружина, яка досягла пенсійного віку.

Як вже зазначалося вище, на час призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника позивачці виповнилося 55 років, тому у неї виникло право на призначення пенсії за віком.

Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено право вибору пенсії, зокрема: «…Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія зі їх вибором, за винятком пенсії інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або виконання інтернаціонального обов'язку».

Таким чином, обирати вид пенсії за власним бажанням є правом особи, проте це право не позбавляє дану особу права вважатися пенсіонером за віком.

Дана позиція суду також узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 13.03.2013р. по справі №К/800/13212/13, від 16.10.2012р. по справі №К/9991/45542/12, від 09.10.2012р.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що «…пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії, які призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є окремими видами пенсійного забезпечення, правові засади призначення та виплат яких регулюються окремим законодавством…», оскільки згідно з ч.4 ст.4 вищезазначеного Закону особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є, зокрема, пенсіонерами за віком… Отже, в даному випадку, основним критерієм за яким суд визначає наявність у позивача права на звільнення від сплати єдиного внеску є факт досягнення пенсіонером відповідного пенсійного віку (при обранні певного виду пенсії), який передбачено нормами ст.26 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім цього, положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містять застережень щодо її незастосування до осіб, які при настанні пенсійного віку обрали пенсію у зв'язку з втратою годувальника (а не пенсію за віком).

Виходячи з системного аналізу зазначених положень чинного законодавства України. Суд вважає, що позивач, як фізична особа-підприємець, що є пенсіонером у зв'язку з втратою годувальника, який зареєстрований платником єдиного внеску, з серпня 2011 року не повинен сплачувати єдиний внесок.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність своєї правової позиції. Більш того, суд вважає за доцільне зазначити про наступні обставини:

Як свідчить з матеріалів справи, 09.04.2012р. відповідач - Управління ПФУ в м.Лебедин та Лебединському районі звертався до суду з позовною заявою (копія - а.с.42-43) про стягнення з відповідача - ФОП ОСОБА_2 заборгованості по сплаті єдиного внеску в сумі 1698 грн. 23 коп.

За даним позовом Сумським окружним адміністративним судом було відкрито провадження по справі №2а-1870/2499/12. Однак. відповідно до ухвали суду від 23.04.2012р. провадження по зазначеній справі було закрито у зв?язку з відмовою позивача від позову. Так, згідно повідомлення , яке було надіслано до суду Управлінням ПФУ в м.Лебедин та Лебединському районі у квітні 2012 року (копія - а.с.43), Управлінням ПФУ було фактично визнано ту обставину, що ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, а тому починаючи з серпня 2011 року вона скористалася своїм правом наданим їй ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому заборгованість відсутня.

Будь-яких пояснень з вищезазначених обставин представник відповідача не зміг надати

Отже, на переконання суду, вищезазначені обставини також доводить безпідставність та суперечність позиції відповідача по даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування вимоги УПФУ в м.Лебедин від 16.05.2013р. №3368/02-28 про сплату недоїмки в сумі 6270 грн. 65 коп. та щодо визнання протиправною та скасування вимоги від 02.08.2013р. №Ф149-1 про сплату недоїмки на суму 7464 грн. 68 коп., є правомірними, обґрунтованими і, відповідно, підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі про скасування вимоги -задовольнити в повному обсязі

Скасувати та визнати протиправною вимогу про сплату недоїмки за вхідним номером 3368/02-28 від 16.05.2013р. винесену Управлінням пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі.

Скасувати та визнати протиправною вимогу про сплату недоїмки від 02.08.2013р. №Ф 149-1 У винесену Управлінням пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Лебединському районі (42200, Сумська обл., м. Лебедин, вул. Антонова, 6-б) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) судові витрати в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. шляхом їх безспірного списання з рахунків Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині та Ледединському районі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2013р.

Суддя (підпис) О.М. Кунець

З оригіналом згідно

Суддя О.М. Кунець