Рішення № 33342181, 02.09.2013, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/4733/13-ц

Провадження №2/442/1637/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2013 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого - судді Івасівки А.П.

при секретарі - Грабар Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просить виселити ОСОБА_2 з належного їй на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову покликається на те, що їй на підставі договору дарування її рідного брата ОСОБА_3 від 25.11.2011 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка на якій розташований вказаний будинок. Разом з тим, з будинкової книги для прописки громадян, вбачається, що вказаній квартирі в 2001 році була здійснена реєстрація місця проживання сина її брата ОСОБА_2. Однак такий проживає в новозбудованому будинку своєї матері, що по АДРЕСА_2 В січні 2012 року вона повідомила ОСОБА_2 про те, що спірний будинок належить їй і запропонувала виписатися, однак він проти такого заперечив і образив її непристойними словами. Тоді 13.02.2012 року приватним нотаріусом Дрогобицького нотаріального округу ОСОБА_4 була передана заява ОСОБА_2 з вимогою знятися з місця з реєстрації, але він не відреагував. Вважає, що відповідач порушує її право власника. Поряд з цим, постановою ВДВС Дрогобицького МРУЮ було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні спірним житлом. Після чого, 14.03.2013 року ОСОБА_3 звертався з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яку суд залишив без задоволення, вказавши, що вона - ОСОБА_1 не є особою, до якої переходять права та обов'язки в сенсі ст. 378 ЦПК України, а є новим власником будинку, до якої вимог стягувачем не пред'являлось. Тому змушена звернутись до суду.

В судовому засіданні позивачка та її представник -адвокат ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали та дали пояснення, які по суті, змісту і мотивам відповідають викладеному в позовній заяві. Позивачка додала, що має намір та право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, зокрема бажає його продати, а відповідач має інше житло, тому просить задоволити.

Відповідач та його представник ОСОБА_6 відносно задоволення позову заперечили, пояснивши, що апеляційним судом Львівської області від 27.04.2011 року у справі №22-ц-1931/11, зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та надати ключ від вхідних дверей цього будинку. Як результат за вказаним рішенням суду відкрито виконавче провадження, по якому рішення суду до сих пір не виконано. Зазначили, що ОСОБА_2 постійно проживає та зареєстрований в спірному приміщені з 1996 року. Його вселення у таке було законним, він користувався таким приміщенням як член сім»ї попереднього власника на правах сервітуту. Припинення сімейних стосунків з власником будинку не позбавляє права користування займаним приміщенням, що відображено в нормах закону. Просили у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає до задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з копії договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 25.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу - ОСОБА_7, за реєстраційним номером №331, витягу про державну реєстрацію прав КП ЛОР МБТІ та ЕО від 09.12.2011 року, позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 ( а.с. 6-7).

Відповідно до копії будинкової книги у зазначеному вище будинку є зареєстрованими, зокрема, позивачка та відповідач ОСОБА_2, запис про реєстрацію останнього 25.10.2011 року, тобто коли будинок перебував у володінні попереднього власника ОСОБА_3 (а.с.10-13).

27.04.2011 року рішенням Апеляційного суду Львівської області у справі №22-ц-1931/11, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.11.2010 року скасовано і ухвалено нове, яким у позові ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено - зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 перешкод у користування жилим будинком АДРЕСА_1 та надати ключ від вхідних дверей цього будинку.

За виконавчим листом по вказаному рішенні суду 24.02.2012 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Якимчук Я.Б. було відкрито виконавче провадження ВП №31404395.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.03.2013 року у справі №442/1998/13-ц, в заяві ОСОБА_9 представника ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення суду щодо усунення перешкод в користування спірним будинком з ОСОБА_3 на ОСОБА_1, яка стала власником такого будинку, з тих підстав, що - ОСОБА_1 не є особою, до якої переходять права та обов'язки в сенсі ст. 378 ЦПК України, а є новим власником будинку, до якої вимог стягувачем не пред'являлось (а.с.9).

Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України і гарантуючи захист права власності, закон надає власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Отже, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України.

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Враховуючи, що позивач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України), суд приходить до висновку, що з припиненням права власності особи, тобто ОСОБА_3 на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Отже, у зв'язку з відсутністю договірних відносин з власником будинку та припиненням права власності ОСОБА_3 на будинок відповідач втратив право користування цим будинком, оскільки їх права похідні від прав колишнього власника будинку, тому позовні вимоги є підставними - відповідача слід виселити зі спірного жилого приміщення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 224, 226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов задоволити.

Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з житлового будинку АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя А.П. Івасівка