Постанова № 33340347, 30.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 р. Справа № 920/709/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.

за участю представників:

позивача - Рибець В.М. за довіреністю № 514 від 21.02.2013р.,

1-го відповідача - Сіденко Л.В. за довіреністю № 30/5 від 28.12.2012р.,

2-го відповідача - Мельника В.В. за довіреністю № 14-327 від 16.03.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", м. Конотоп, Сумська область, (вх. 2053С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13,

за позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", м. Конотоп, Сумська область,

до відповідачів: 1. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", м. Суми,

2. Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

про зобов'язання вчинити дії та визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом, просить зобов'язати ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" списати відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" заборгованість позивача за спожитий газ, що виникла станом на 01.09.2012 р., в сумі 385 086, 51 грн. та визначена актом звіряння розрахунків від 05.11.2012р.; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 14/7366/12 від 27.12.2012 р., укладений між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", з моменту його укладення; стягнути з відповідачів судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13 (суддя Лущик М.С.) у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог та їх невідповідності нормам чинного законодавства.

Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013р. по справі №920/709/13; прийняти нову постанову, якою позов ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" задовольнити, зобов'язати ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" списати відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" заборгованість ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" за спожитий газ, що виникла на 01.09.2012р., в сумі 385 086,51 грн. та визначена актом звіряння розрахунків від 05.11.2012р.; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №14/7366/12 від 27.12.2012р., укладений між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та НАК "Нафтогаз України" з моменту його укладення; стягнути з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та з НАК "Нафтогаз України" на користь ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" по газопостачанню та газифікації судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 294,00 грн.; відшкодувати ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 147,00 грн. сплачені за подачу апеляційної скарги; повернути ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" переплату судового збору в сумі 1 146,50 грн., надмірно сплаченої під час подачі апеляційної скарги.

Перший відповідач - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", подав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13 законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Перший відповідач вказує, що оскільки учасниками процедури списання є позивач та 1-й відповідач, то списання заборгованості, згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" має проводитись на підставі взаємно погоджених актів звіряння, підписаних керівниками та головними бухгалтерами підприємств, а не керівником та бухгалтером структурного підрозділу.

Також 1-й відповідач вказує, що договір про відступлення права вимоги № 17/7366/12, укладений між відповідачами у справі 27.12.2012 р. узгоджується з приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Представник другого відповідача - НАК "Нафтогаз України" вважає рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013р. по справі № 920/709/13 законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши доводи представників сторін, судова колегія встановила наступне.

30.09.2011 р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - 1-й відповідач) та ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (далі - позивач) укладено договір на постачання природного газу № 20-7/ТКЕ/Н/РО-368-11, відповідно до умов якого перший відповідач зобов'язався передати у власність позивача у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями), а позивач зобов'язався в свою чергу прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 названого договору, оплата за газ здійснюється покупцем (позивачем) виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати заявлених обсягів газу протягом місяця поставки в наступному порядку: 35 % від вартості заявлених обсягів до 10 числа місяця поставки газу; 35 % від вартості заявлених обсягів до 20 числа місяця поставки газу; 30 % від вартості заявлених обсягів до останнього банківського дня місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов зазначеного договору та додаткових угод до нього перший відповідач протягом зазначеного у договорі періоду здійснював поставки природного газу в обумовлених сторонами обсягах, що підтверджується актами прийому-передачі об'ємів природного газу (т.1, а.с. 63-72). Як вбачається з поданих сторонами за даним спором матеріалів, зобов'язання позивача щодо оплати вартості переданого природного газу виконувались останнім не своєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 01.09.2012 року у позивача виникла заборгованість перед першим відповідачем в розмірі 385 086, 51 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків від 05.11.2012р. та не заперечується сторонами у справі.

Законом України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку» № 5213-VІ від 06.09.2012р. (далі - Закон), визначено, що цей Закон визначає комплекс економічних заходів, спрямованих на вирішення питань заборгованості та забезпечення стабільного розвитку державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які включені до складу Державного концерну "Укроборонпром" (далі - підприємства оборонно-промислового комплексу). Вказаний Закон набрав чинності 30.10.2012р.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 вказаного Закону, на умовах, визначених цією статтею, підлягають списанню - заборгованість підприємств оборонно-промислового комплексу (у тому числі встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) за теплову енергію і природний газ та послуги з його транспортування перед підприємствами, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірніми компаніями (підприємствами), яка обліковувалася станом на 01.09.2012 р. і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону, списання заборгованості (у тому числі з пені, штрафних та фінансових санкцій) відповідно до цієї статті здійснюється підприємствам оборонно-промислового комплексу відповідними суб'єктами господарювання, які здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, оптовим постачальником електричної енергії, підприємствами, що виробляють електричну енергію, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми компаніями (підприємствами), а також суб'єктами господарювання, які постачають теплову енергію, надають послуги з водопостачання та водовідведення (далі - учасники процедури списання), у такому порядку:

1) обсяг заборгованості (у тому числі реструктуризованої) визначається з урахуванням вимог законодавства з питань інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків і списується учасниками процедури списання у сумах, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників, враховуючи у тому числі суми пені, штрафних санкцій, 3 відсотки річних та індекс інфляції на дату списання;

2) для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входять керівник підприємства як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг та період виникнення заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів;

3) списання заборгованості проводиться на підставі взаємно погоджених актів звіряння учасників процедури списання, в яких зазначаються обсяг та період виникнення заборгованості, що підлягає списанню;

4) датою списання заборгованості є дата підписання взаємно погоджених актів звіряння учасниками процедури списання;

5) у разі якщо у статутному капіталі підприємства - учасника процедури списання 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, взаємно погоджений акт погоджується органом, уповноваженим управляти таким підприємством.

Між позивачем та Конотопським УЕГГ ПАТ "Сумигаз" складено акт звіряння розрахунків від 05.11.2012р., відповідно до якого, на думку позивача, зазначена заборгованість підлягає списанню.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів позивач включений до складу Державного концерну «Укроборонпром» (т.1, а.с. 97-111).

14.12.2012р. позивач надіслав на адресу 1-го відповідача лист № 3881, в якому просив провести списання існуючої заборгованості станом на 01.09.2012р. за природний газ у розмірі 385 086,51 грн. згідно із Законом (т.1, а.с. 112).

Перший відповідач листом № 30/2432 від 26.12.2012, відмовив позивачеві у списанні зазначеної заборгованості та вказав, що акт звірки розрахунків від 05.11.2012р. підписаний зі сторони Конотопського УЕГГ не уповноваженими особами, оскільки у відповідності до частини 2 статті 2 Закону, такі повноваження мають лише голова правління та головний бухгалтер ПАТ "Сумигаз" (т.1, а.с. 113).

27.12.2012 р. між 1-м відповідачем та ПАТ НАК "Нафтогаз України" (далі - 2-й відповідач) укладено договір про відступлення права вимоги № 14/7366/12, згідно з пунктами 1.1.,1.2. якого 1-й відповідач як первісний кредитор передає, а другий відповідач як новий кредитор приймає право вимоги до позивача за договором постачання природного газу № 20-7/ТКЕ/Н/РО/368-11 від 30.09.2011р., у тому числі права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" своїх зобов'язань за даним договором (т.1, а.с. 59-60).

Відповідно до пункту 2.2. договору № 14/7366/12 від 27.12.2012, право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, про що складається акт приймання-передачі. 29.12.2012 р. між відповідачам було складено акт приймання-передачі документів (т.1, а.с.с 61).

Від 1-го відповідача на адресу позивача 11.01.2013р. за вх. № 59 надійшло повідомлення про відступлення права вимоги від 02.01.2013р., в якому зазначалось, що відступлення права вимоги мало місце відповідно до договору № 14/7366/12 від 27.12.2012р. на заборгованість позивача перед 1-м відповідачем у розмірі 385 086,51 грн. за договором № 20-7/ТКЕ/Н/РО/368-11 від 30.09.2011р. (т.1, а.с. 18).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У пункті 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

У зв'язку з відмовою 1-го відповідача у списанні заборгованості позивача за договором на постачання природного газу № 20-7/ТКЕ/Н/РО-368-11 від 30.09.2011р. та укладанням між відповідача договору про відступлення права вимоги № 14/7366/12, позивач звернувся з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 14/7366/12 від 27.12.2012 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та НАК "Нафтогаз України", з моменту його укладення, зважаючи на наступне.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, а частиною першою статті 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Враховуючи наведене, той факт, що договір № 20-7/ТКЕ/Н/РО/368-11 на постачання природного газу від 30.09.2011р. не встановлює заборону на заміну кредитора, в даному випадку правових передумов для визнання недійсною укладеної між відповідачами угоди немає.

Приписами частини 1 статті 516 ЦК України не передбачано отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, у відповідності до частини 2 статті 516 ЦК України позивач був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні.

Колегія суддів зазначає, що позивач у відповідності до статті 33 ГПК України, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надав доказів які б давали підстави вважати, що під час укладання договору відступлення права вимоги № 14/7366/12 від 27.12.2012 р. відповідачами були порушені вимоги статті 203 ЦК України, оскільки при укладанні спірного договору воля сторін була спрямована на досягнення того правового результату, який пов'язується законом саме з цим волевиявленням і воля сторін була здійснена без впливу будь-яких зовнішніх, порушуючих цей процес обставин.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо зобов'язання ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" списати відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" заборгованість позивача за спожитий газ, що виникла станом на 01.09.2012 р., в сумі 385 086, 51 грн. та визначена актом звіряння розрахунків від 05.11.2012р., зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічні норми містяться в статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими визначено, що права та законні інтереси осіб захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Виходячи з приписів статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України обраний позивачем спосіб захисту свого права не є передбаченим законом чи договором, а тому зазначена позовна вимога не може бути самостійним предметом спору в господарській справі.

Саме ж списання боргу у тому порядку, що передбачено Законом України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку» № 5213-VІ від 06.09.2012р., на який і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, є можливим виключно за тією процедурою що передбачена цим Законом. Зазначену правову позицію викладено також у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2008р. у справі № 14/67-08. До того ж, колегія суддів зазначає, що зазначена у позовних вимогах заборгованість в сумі 385 086,51 грн. не обліковується на балансі 1-го відповідача.

Відповідно до пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові. У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13 прийняте у відповідності до норм чинного законодавства та матеріалів справи і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013 р. по справі № 920/709/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.09.2013р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.