Постанова № 33336536, 06.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

> eight=70 width=52>

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2013 року 810/4578/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомFONT>

Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 170787,40 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 3962,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов’язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум адміністративно-господарських санкцій разом з пенею.

Відповідач позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що він дотримувався вимог Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв’язку з чим на підприємстві працювало два інваліди, що підтверджується копіями трудових книжок та повідомленнями про результати огляду МСЕК. Також, в обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що відповідно до вимог вказаного Закону сплата адміністративно-господарських санкцій і пені підприємство проводиться за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків та зборів (обов’язкових платежів). А відтак, враховуючи те, що фінансово-господарська діяльність відповідача є збитковою та відсутній прибуток, останній вважає, що зобов’язання по сплаті вказаних санкцій та пені виникає лише при наявності прибутку.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Комунальне житлово-експлуатаційного підприємство Глевахівської селищної ради є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов’язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У березні 2013 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2012 року становила 127 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 2 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 34154,00 грн.

Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування трьох інвалідів.

Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про їх стягнення разом з пенею.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за незабезпечення працевлаштування трьох інвалідів відповідач зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 170787,40 грн. та пеню в сумі 3692,56 грн.

Під час судового розгляду встановлено, що у відповідача було працевлаштовано два інваліди, що підтверджується копіями трудових книжок та повідомленнями про результати огляду МСЕК.

Таким чином, виходячи з встановленого статтею 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу, відповідач не забезпечив утворення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не п’ятьох, як зазначено в розрахунку суми позову.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

В силу положень статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу положень статті 181 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов’язок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, покладено на Державну службу зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону)./P>

Як убачається зі змісту статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов’язок відповідача створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не супроводжується обов’язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 цього Закону таких обов’язок покладено на Державну службу зайнятості.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв’язку з учиненням правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом України в постанові від 08.06.2010 року по справі № 10/72 за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В силу приписів статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даній справі судом встановлено, що відповідач замість п’ятьох інвалідів працевлаштував двох інвалідів.

Разом з тим, відповідач не інформував Державну службу зайнятості про наявність трьох вільних вакансій для інвалідів та не подавав звітності за встановленою формою, що підтверджується листом Васильківського міськрайонного центру зайнятості від 07.06.2013 №475/03.

Таким чином, відповідач не забезпечив утворення трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судом, позивачу дані обставини були відомі, однак, не зважаючи на те, що вони мають істотне значення для визначення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, не були враховані при формуванні позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, виходячи з факту не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування трьох інвалідів. Зважаючи на те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становить 34157,48 грн., розмір адміністративно-господарських санкцій має становити 102472,44 грн., а пені - 2377,36 грн.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи відповідача, що у зв’язку з відсутністю прибитку у підприємства, ця обставина відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875 звільняє від сплати адміністративно-господарських санкцій, виходячи з наступного.

Згідно частини 3 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак відповідно до частини 5 статті 20 вказаного Закону у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, норми пункту 3 статті 20 зазначеного Закону регулюють порядок та джерело виплати адміністративно-господарських санкцій, а саме механізм добровільної оплати санкції за не створені робочі місця для інвалідів.

Визначення, згідно з яким "сплату адміністративно-господарських санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку", означає, що кошти, сплачені як відповідні адміністративно-господарські санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку, не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитку підприємства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (код за ЄДРПОУ 33018727) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 102472 (сто дві тисячі чотириста сімдесят дві) грн. 44 коп. та пені в сумі 2377 (дві тисячі триста сімдесят сім) грн. 36 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.