Ухвала суду № 33331271, 28.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 р.Справа № 2а-5552/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук І.В.

при секретарі - Троян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного Управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «АКЗ» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ПрАТ «АКЗ» звернулося до суду з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень - рішень від 03.08.2012 року № 0000592301, №0000732301.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 03.08.2012 року №0000732301. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 03.08.2012 року № 0000592301.Відшкодовано судові витрати в сумі 2146,00 грн.,сплачені згідно квитанції від 26.10.2012 року №6 з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку державного податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС на користь ПрАТ «АКЗ».

В апеляційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного Управління Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 19.09.2012 р. по 23.09.2012 р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «АКЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «Ново-Ком» за період з 19.05.2010 р. по 01.07.2011 р..

За результатами проведеної перевірки 26.09.2012 року складено акт №3513/23-200/31268743, яким встановлено порушення позивачем п.134.1 ст. 134, пп.138.1.1 п. 138.1, п.138.2,138.3,138.4,138.8, пп..138.10.1, пп..138.10.3 п.138.10 ст. 138, пп..139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 с.188, п.198.3 ст. 198, п.200.1,200.1,200.2 ст. 200 ПК України.

На підставі акту перевірки №3513/23-200/31268743 від 26.09.2012 року, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000592301 від 03.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 32423 грн., у тому числі за основним платежем - 317185,00 грн. та за штрафними санкціями-6838,00 грн. № 0000732301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 275421,50 грн., у тому числі за основним платежем - 222506,00 грн. та за штрафними санкціями - 52 915,50 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вище вказаним висновком суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0000592301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» в сумі 317 185 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 6838 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Як вбачається із матеріалів справи ПрАТ «АКЗ» станом на 01.04.2011 року має кредиторську заборгованість по контрагенту ТОВ «Компарекс» у сумі 495400 грн. (дата виникнення заборгованості травень 2010 р.), як безнадійну, у зв'язку з тим, що Держреєстрацію ТОВ «Компарекс» скасовано 25.11.10 р. свідоцтво платника ПДВ № 100256598 анульовано 18.05.2010 р.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що в даному випадку відповідно до п.п. «а» позивач повинен віднести цей борг перед ТОВ «Компарекс» до складу інших доходів як безнадійну у травні 2013 р. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а відтак відповідачем неправомірно визначено порушення позивачем п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 ПК України..

Згідно матеріалів справи позивачем завищено суми витрат в розмірі 555853 грн. в результаті здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ПП «НОВО -КОМ» , які не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними.

Так, судом першої інстанції ретельно досліджено та вірно встановлено, що у вересні 2011 р. у позивача відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка за період з 19.05.10 р. по 01.07.11 р. в ході якої перевірялися взаємовідносини з ПП «НОВО-КОМ» та за наслідками якої складено довідку в якій зазначено: «Перевіркою документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ПП «Ново-Ком», їх вид,обсяг,якість та розрахунки».

Позивачем були надані всі документи, які беззаперечно доказують використання придбаного вугілля у виробничій діяльності позивача для виготовлення продукції, а саме: оборотно- сальдові відомості, списання ТМЦ у виробництво, картки рахунку 203, журнал фактичного позмінного витрачання вугілля в пічах, рахунки- фактури, накладні.

Отже, жодного доказу про нереальність операції та нікчемність угоди з ПП «Ново-Ком» акт перевірки не містить, а тому висновки щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 555833 грн. є неправомірними.

Як вбачається із акту перевірки відповідачем встановлено, завищення загальновиробничих витрат на 9892 грн.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що в акті перевірки не наведені факти порушень та норми законів, які порушені, що не відповідає вимогам наказу ДПА від 22.12.2010 р. №984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», а висновки акту взагалі не відповідають дійсності та суперечать самому тексту акту та наведених в ньому розрахунків, зроблені вірно, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Перевіркою встановлено, що на порушення п.138.2,п.138.5,п.п.138.10.3, п.138.10 ст. 138 ПК України від 02.12.2010 р. №2755- VІ із змінами та доповненнями, ПрАТ «АКЗ» неправомірно включено до складу витрат на збут за ІІ квартал 2011 року суму 86777 грн. в результаті здійснення операцій з ПП «Марракеш», ТОВ «Альфа-К», ПП «Мгновение Юг», за ІІІ квартал 2011 р. суму 225417 грн., в результаті здійснення операцій з ПП «Марракеш» згідно договорів, які визначені нікчемними в результаті чого завищено суму витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування в розмірі 312194 грн.

Висновок про нікчемність договорів укладених ПрАТ «АКЗ» з ПП «Марракеш», ТОВ «Альфа-К», ПП «Мгновение Юг» ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва зроблений на підставі актів перевірки ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС від 12.07.2012 р. №102/22/37301712 (по ПП «Марракеш»), Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС від 07.07.2011 р. № 577/23-35817379 та від 21.07.2011 р. №591/23-35817379 (по ТОВ «Альфа-К»), а також листа ДПІ у Миколаївському районі від 29.09.2011 р. №10815/7/23-121 (по ПП «Мгновение Юг»), є безпідставним, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Поряд з цим, договором та актами здачі прийняття робіт визначено надання послуг з організації перевезень, експедирування.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.Таким чином, експедитор не має обов'язку перевозити вантажі своїм власним транспортом та власними силами. Він зобов'язаний організувати доставку вантажів (знайти перевізника, організувати погрузну та супроводжувати вантаж в дорозі передати вантажзамовнику, або іншій вказаній особі) за рахунок замовника.

Натомість, в тексті акту вказано «транспортні послуги» замість послуг з організації перевезення та експедирування, а відтак суд першої інстанції вірно дійшов висновку про неправомірність висновків акту , в цій частині, оскільки не відповідають фактичним обставинам та первинним документам (договорам, актам прийому -передач.)

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0000732301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 222506 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 52915 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників (ТОВ «Центргаз»,ПП «Марракеш», ПП «Ново -Ком», ТОВ «Альфа-К», ПП «Мгновение Юг») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товаро-транспортні накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту норм Податкового та Цивільного Кодексів України, та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «АКЗ» і, відповідно, необхідності їх задоволенні.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного Управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді: