Ухвала суду № 33324360, 09.08.2013, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________

Справа № 520/9278/13-ц

Провадження № 2/520/4725/13

УХВАЛА

09.08.2013 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.

при секретарі - Харитоновій І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву представника позивача про забезпечення позову по справі за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 063, 99грн.

Одночасно з позовною заявою, представником позивача було надано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, в межах стягнення, а також шляхом обмеження відповідача у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань з забороною видачі відповідачу паспорта/проїзного документа.

В обґрунтування наданої заяви представник позивача посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення судом позовної заяви, оскільки відповідач на протязі тривалого часу не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим, у позивача відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов'язків перед кредитором

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони в судове засідання не викликались.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно до п.1 та п.2 ч.1 та ч. 3 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «Приватбанк» заявив до відповідача майнові вимоги, тобто, просить стягнути з нього заборгованість. Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто, ст. 152 ЦПК України, де передбачено, що такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на майно, чи грошові кошти відповідача.

Суд вважає, що задоволення вимог заяви про забезпечення позову щодо тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України призведе до порушення судом норм ст. 33 Конституції України, згідно якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь якій час повернутися в Україну.

Відповідно до п.п.2, 8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України та якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі. Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Аналіз змісту зазначеної норми закону свідчить, що обмеження у праві виїзду за кордон є мірою адміністративно-правового впливу на громадян України, які мають невиконані зобов'язання на її території та не може кваліфікуватися як вид забезпечення позову, що вживається судом для забезпечення реального виконання майбутнього рішення суду.

В сенсі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, яка є частиною національного законодавства, та ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічні по суті правові позиції викладені в ухвалах апеляційного суду Одеської області у справах №22ц-1851/2007 р., №22ц-1644/10, № 22 ц - 5827 - 2009, № 22ц - 5785 / 09, № 22ц- 2403/2010 та інших.

Крім того, представник позивача не зазначив в заяві мотивів, із яких дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову майнового характеру шляхом тимчасового обмеження права виїзду відповідачів за кордон може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи ці роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, при розгляді заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову щодо тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України, суд не має можливості пересвідчився, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також не може з'ясувати дані про осіб відповідача, у тому числі рід їх діяльності, який може бути пов'язаний із необхідністю виїзду за кордон.

Крім того, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви представника позивача в частині накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, в межах ціни позову.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача не надано будь - яких відомостей щодо майна, яке зареєстроване та належить відповідачці - ОСОБА_2, а також не надано ніяких доказів, які підтверджують розмір грошових коштів, які знаходяться на рахунку відповідачки - ОСОБА_2

Крім того, представником позивача не було надано клопотання про витребування таких доказів судом для можливості з'ясування питання про майно та грошові коштів, які належать відповідачці - ОСОБА_2, для необхідності накладення арешту, відповідно до ст. 137 ЦПК України.

Приймаючи до уваги, що представником позивача не визначено конкретне майно та грошові кошти, на які він просить накласти арешт, в межах ціни позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а також не має можливості пересвідчився, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Враховуючи викладене, у задоволенні заяві представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 151 - 153 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Петренко В. С.