Постанова № 33319795, 06.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2013 року письмове провадження № 826/10987/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. вирішив адміністративну справу

За позовомПриватного підприємства «Асторія-2005»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкового повідомлення-рішення №0003582250 від 09.07.2013

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003582250 від 09.07.2013 прийнятого відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

В судове засідання, призначене на 14.08.2013 р. відповідач не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заперечень чи пояснень по суті спору суду не надав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Айдар ЛТД» (код ЄДРПОУ 22949383) та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» (код ЄДРПОУ 37449599) за період з 01.01.2011 по 30.04.2013.

Перевірка проводилась на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1, п.79.1 п.79.2 ст.79. п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі постанови старшого слідчого слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС лейтенанта податкової міліції Перепелиці С.С. від 29.03.2013 по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320121101000000073 від 30.11.2012. .

Перевіркою встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Айдар ЛТД» за період з 01.02.2012 по 31.12.2012 та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» за період з 01.01.2013 по 31.03.2013.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Айдар ЛТД» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу №15 від 01.02.2012, за яким ТОВ «Айдар ЛТД» як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача, як покупця, товар, а останній, в свою чергу, зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: податкові накладні (а/с 64 - 205, том І додаток).

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Гранд Інвест Плюс» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу № 2 від 01.01.2013, за яким ТОВ «Гранд Інвест Плюс», як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача, товар - овочі та фрукти, а останній в свою чергу, зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору контрагентом були виписані позивачу наступні первинні документи : податкові накладні ( а/с 31-56, том І додаток).

В той же час, під час перевірки, від ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС надійшла постанова старшого слідчого слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС лейтенанта податкової міліції Перепелиці С.С. від 29.03.2013, по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320121101000000073 від 30.11.2012, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

В акті зазначено, що 21.03.2013 в рамках кримінального провадження проведено обшук за адресою : м.Київ, Чоколівський бульвар, 3, кв.4 за результатами якого виявлено та вилучено печатки підприємств серед яких ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» та документи фінансового-господарської діяльності вказаних підприємств по взаємовідносинах з підприємствами контрагентами, що підтверджує факт використання реквізитів вказаних підприємств для прикриття незаконної діяльності іншим суб'єктам господарської діяльності. 27.03.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом фіктивного підприємництва серед ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Також до податкового органу від слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС надійшла копія протоколу допиту директора ТОВ «Айдал ЛТД» громадянина ОСОБА_2. Як зазначено в акті перевірці «згідно протоколу допиту ОСОБА_2 повідомив, що фактична адреса ТОВ «Айдар ЛТД» йому не відома; чим займається дане підприємство не відомо; де знаходиться печатка не відомо; будь-які бухгалтерські документи, договори, фінансову та податкову звітність не підписував; до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Айдар ЛТД» немає ніякого відношення; товари та послуги від імені ТОВ «Айдар ЛТД» не продавав та не надавав».

В акті зазначено, що податкові накладні заповнені з порушенням порядку заповнення податкової накладної та не дають права на податковий кредит. Крім того, позивачем не надано відповідні посвідчення, сертифікати відповідності (визнання), інші документи, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічними умовами, а також санітарними, ветеринарними, гігієнічними та іншим нормам, встановленим чинним законодавством України; позивачем не надано належним чином оформлених документів відповідно до вимог чинного законодавства України, які підтверджували факт транспортування товару постачальником.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.06.2013 № 436/22-509/33998919, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.44.1 ст.44, п .201.1, 201.6 та 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 458 907,00 грн., в тому числі по періодах :

- за лютий 2012 року на суму 71638,0 грн.,

- за березень 2012 року на суму 171502,0 грн.,

- за квітень 2012 року на суму 117634,0 грн.,

- за травень 2012 року на суму 221651,0 грн.,

- за червень 2012 року на суму 177913,0 грн..

- за серпень 2012 року га суму 73968,0 грн.,

- за вересень 2012 року на суму 107953,0 грн.,

- за жовтень 2012 року на суму 93439,0 грн..

- за листопад 2012 року на суму 70322,0 грн.,

- за грудень 2012 року на суму 107309,0 грн.,

- за січень 2013 року на суму 70737,0 грн..

- за лютий 2013 року на суму 65226,0 грн.,

- за березень 2013 на суму 61116,0 грн.

На підставі акта перевірки від 19.06.2013 № 436/22-509/33998919, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.07.2013 р. №0003582250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 458907,0 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 364 726,75грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4).

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.669 Цивільного кодексу України. кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Отже, істотними умовами договору поставки є вид товару, що поставляється, обсяг визначеного товару, строки поставки та ціна.

Аналіз наявних в матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу від 01.02.2012 № 15 та від 01.01.2013 № 0000002, укладених між позивачем та контрагентами ТОВ «Гранд Інвест Плюс» та ТОВ «Айдар ЛТД», свідчить про те, що такі договори не містять істотних умов договору -його предмету, обсягів та ціни.

Так, у договірі купівлі-продажу № 15 від 01.02.2012 у розділі «Предмет договору» зазначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах договору. Купівля-продаж кожної партії здійснюється на підставі накладної. У зазначеному розділі відсутнє найменування товару, яке продавець зобов'язувався передати у власність покупцю.

У розділі «Кількість та якість товару» зазначено, що якість товару, що відпускається, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності, іншими документами, необхідними для даного виду товару, які передаються покупцю разом з товаром. Як показники товару повинні відповідати вимогам Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів», ГОСТів, ДСТУ, а також всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам і правилам, що встановлені в Україні для певної групи товару і продовольчої сировини, а також не мати дефектів товарного вигляду. У зазначеному розділі відсутній пункт про кількість товару.

У розділі «Строки та порядок поставки і передачі товару» визначено, що поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця.

У розділі «Ціна» зазначено, що ціна товару погоджується сторонами.

У розділі «Порядок розрахунків» визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу в 14 календарних днів. Всі розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України - гривні. У зазначеному розділі відсутня форма проведення розрахунків.

В той же час у розділі «Зобов'язання сторін» зазначено, продавець зобов'язаний передавати покупцю товар в кількості та по ціні згідно зазначених в даному договорі, з належними оформленими документами на товар та в терміни, які передбачені умовами даного договору.

Жодних застережень про те, що ціна та кількість товару будуть визначені у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору, в укладеному позивачем договорі не зазначено.

Так, у договорі купівлі-продажу № 0000002 від 01.01.2013, взагалі відсутній розділ "Предмет договору", а в розділі "Загальні положення" зазначено, що на умовах зазначеного продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити овочі та фрукти.

У зазначеному договорі відсутня ціна, кількість, якість товару.

Жодних застережень про те, що вид, кількість та якість товару будуть визначені у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору, в укладеному позивачем договорі не зазначено.

Зазначений договір підписаний контрагентом, проте не зазначено прізвища та ініціалів особи, що підписала зазначений договір.

Позивач не надав суду доказів оплати за отриманий товар, сертифікатів якості на продукцію, що постачалась контрагентами - ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс».

Судом також встановлено, що між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір про матеріальну відповідальність працівника № б/н від 04.01.2013.

Згідно п.1 Договору, ОСОБА_4 бере на себе матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, що передані йому за довіреністю № 2 на 04.01.2013, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії договору.

П.2 Договору, ОСОБА_4 зобов'язувався виконати усі встановлені правила приймання, зберігання, транспортування цінностей.

В матеріалах справи відсутня довіреність № 2 від 04.01.2013 на ОСОБА_4 на отримання товару.

В той же час аналіз податкових та товаро-транспортних накладих свідчить про наступне.

У податкових накладних (а/с 31-56, том І додатка) виписаних ТОВ «Гранд Інвест Плюс» у рядку вид цивільно-правового договору зазначено договір поставки № 000000002 від 01.01.2013, в той час як був укладений договір купівлі продажу №0000002 від 01.01.2013; у товаро-транспортних накладних виписаних ТОВ «Гранд Інвест Плюс» у рядку пункт навантаження зазначено м.Київ, пункт розвантаження - м.Київ, у рядку «відпуск дозволив» зазначено - «директор», проте не зазначено прізвище та ініціали посадової особи, у рядку вантаж одержав зазначено підпис, однак не зазначено посади, прізвища та ініціалів уповноваженої особи на отримання вантажу.

У податкових накладних виписаних ТОВ «Айдар ЛТД» (а/с 64-205, том І додатка) у рядку вид цивільно-правового договору зазначено договір поставки № 15 від 01.02.2012, в той час як був укладений договір купівлі-продажу № 15 від 01.02.2012; у рядку форма проведення розрахунків взагалі нічого не зазначео. Товаро-транспортні накладні (а/с 62-219, том 2 додатка) не заповнені пункти пункт навантаження, пункт розвантаження, що не дає змогу простежити рух товару; рядки відпуск дозволив, вантаж одержав не заповнені, що не дає змогу ідентифікувати осіб, уповноважених на відпуск та отримання товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що договори позивача з контрагентом ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» є неукладеними.

Суд звертає увагу, що позивачем до кожного договору додано податкові накладні, як на підтвердження поставок та надання послуг, що відбулися за вищезазначеними договорами.

Крім того, позивачем не надано суду для огляду Замовлення на товар, формування яких передбачено умовами договору № 15 від 01.02.2012 та які, повинні містити відомості про кількість, асортимент, ціну товару та умови, строки поставки і мали б засвідчити реальність укладеного правочину (договору). Причину ненадання суду Замовлень на товар представник позивача не пояснив.

Зважаючи на те, що договіри позивача з контрагентами є неукладеними, у позивача не було підстав відносити податок на додану вартість, визначений у складі ціни за придбаний саме за цими договорами товар до складу податкового кредиту.

Таким чином, суд системно проаналізувавши викладене, вважає зазначені господарські операції такими, що фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, незалежно від того чи визнавалися договори купівлі-продажу, укладені між позивачем та контрагентами, недійсними в судовому порядку, вони не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлює врахування його наслідків в податковому обліку платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд звертає увагу, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи, зокрема, податкові накладні, видані позивачу контрагентом на виконання неукладених договорів купівлі-продажу від 01.02.2012 № 15 та 01.01.2013 № 0000002, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладу в оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. також зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Щодо посилання позивача на положення п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, в обґрунтування протиправності винесеного відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 78.1.11, пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;

Саме на підставі зазначеної норми відповідач провів перевірку Приватного підприємства «Асторія-2005», результати якої оформлені актом № 436/22-509/33998919.

Законом України від 20.11.2012 № 5503-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів", зокрема, внесено зміни до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, та викладено його у наступній редакції: "У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку".

Отже, заборона приймати податкове повідомлення-рішення стосується лише тих юридичних осіб або фізичної особи - підприємця, за фактом фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків яких порушено кримінальну справу.

Приймаючи до уваги те, що під час розгляду адміністративної справи факту порушення кримінальної справи на час проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо позивача не встановлено, то суд приходить до висновку, що відповідач діяв у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування. Всі встановлені у справі обставини, що мали значення для правильного її вирішення встановлювалися судом.

Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Приватного підприємства «Асторія-2005» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій