Постанова № 33319772, 05.09.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 вересня 2013 р. № 820/6853/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0000532202 в частині зменшення від'ємного значення на суму 38252999 грн. та № 0000502202 - в повному обсязі, прийняті стосовно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Хомутенко С.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Піскунова О.С. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, оскільки у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до приписів останнього позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим в задоволені позову просить відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої було складено акт № 660/220/35952061 від 01.04.2013 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено наступні порушення:

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 , ст. 134, п.п. 135.4.1 п. 135.4, п.п. 135.5.4, п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст.153, розділу III Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 38353274 грн., у т.ч. за 2-4 квартали 2011 року на суму 23099094 грн., за 2012 рік на суму 15254180 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємству донараховано податку на додану вартість у сумі 508019 грн. у т.ч. за листопад 2011 року на суму 173333 грн., за грудень 2011 року на суму 334686 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0000532202 в частині зменшення позивачеві від'ємного значення на суму 38252999 грн. та № 0000502202 - на суму грошового зобов'язання з ПДВ - 7602028,50 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, в акті перевірки податковим органом встановлено нереальність проведення операцій позивачем по отриманню робіт від ФО-П ОСОБА_3, ТОВ "ІТЄУ", ТОВ НВП "АСПО-1".

Але суд звертає увагу, що під час перевірки ТОВ "Мерефянська скляна компанія" надані були усі первинні документи, а саме: договори, укладені між зазначеними сторонами, акти виконаних робіт, документи бухгалтерського обліку, відповідно до яких дані витрати віднесено ним до собівартості реалізованої продукції на підтвердження того, що дані операції пов'язані були з господарською діяльністю позивача та платіжні документи, які дають останньому право на відображення сум по вищезазначених операціях у складі витрат та податкового кредиту.

Щодо порушення зазначеного на сторінках 15-33 акту перевірки, а саме:

- ТОВ "Мерефянська скляна компанія" було отримано грошові кошти у розмірі 30269 790,76 грн. від покупців, у відношенні яких складені акти перевірок, якими встановлено ознаки нереальності здійснення діяльності із постачальниками та покупцями, а саме: ТОВ "Інтако", ТОВ "Івітек ТТК", ПП "Лайнстар", ПП "Женевьєва", ТОВ "Ерітаж", ТОВ "Костарика-10", ТОВ "Лінктехсервіс", ТОВ "Атава".

При перевірці встановлена неможливість реального здійснення господарських операцій вищевказаних підприємств та реалізація товару, з посиланням на відсутність останніх за місцезнаходженням.

А тому податковим органом зроблено висновок, що отримані грошові кошти від вищевказаних підприємств на рахунок ТОВ "Мерефянська скляна компанія" у сумі 30269792 грн. згідно положень Податкового Кодексу України п.п. 14.1.257, п. 14.1, ст. 14 є фінансовою допомогою та в порушення п.п. 135.5.4, п. 135.5, ст.135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, підприємством не включено до складу доходів, чим було занижено інші доходи на суму 30269 792 грн., з чим суд не погоджується, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські правовідносини між позивачем та даними контрагентами носили виключно правовий характер, оскільки були укладені відповідні договори, умови яких сторонами були виконаними в повному обсязі та без зауважень.

Таким чином, ТОВ "МСК" по вищезазначених операціях задекларовано не тільки дохід у розмірі 25224825,00 грн., але і податкові зобов'язання у розмірі 5044965 грн.

Тобто, вищезазначена сума включена позивачем була у дохід, але не як фінансова допомога, а як дохід від реалізованої продукції.

Тобто, на думку податкового органу, позивач повинен був ту ж суму включити до доходу двічі, але це не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Оскільки, відповідно до ПКУ:

14.1.257. фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненок) на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення."

Тобто фінансова допомога не передбачає передачу за неї готової продукції.

Стосовно порушення, встановленого на сторінках 33-34 акту перевірки, суд вважає необгрунтованим, оскільки перевіряючими безпідставно не враховані були амортизаційні витрати по продукції, яка була виготовлена позивачем у попередньому періоду, а реалізована у поточному.

В акті перевірки на сторінці 37-39 встановлене завищення товариством витрат у сумі 1054782,00 грн. у зв'язку з тим, що по зовнішньоекономічному контракту не надано акту цінової експертизи.

Але, в описовій частині порушення перевіряючи посилаються на постанову правління НБУ "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" № 597 від 30.12.2003 р., проте суд звертає увагу, що дана постанова регулює виключно переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами коштів у національній та іноземній валюті на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів - суб'єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов'язань щодо оплати робіт, послуг (у тому числі послуг з продажу товару в кредит, передавання майна в оренду, у лізинг, надання в користування прав інтелектуальної власності), прав інтелектуальної власності за договорами, які передбачають їх виконання, надання, передавання нерезидентами.

Податкове законодавство не містить жодних вимог стосовно надання такої оцінки. Крім того, в даному випадку такого переказу не відбувалось. Враховуючи вищевикладене, суд вважає останнє необгрунтованим.

Стосовно порушення, зазначеного на сторінці 61 акту перевірки, а саме:

"підприємство в порушення п. 198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) включило до складу податкового кредиту суму у розмірі 500199 грн. не підтверджену на момент перевірки податковими накладними, а саме: у листопаді 2011 року на суму 173333 грн. та у грудні 2011 року на суму 326866 грн. від НАК "Нафтогаз України", ТОВ "Укренергохолдінг", ТОВ "Метапромсервис", ТОВ "Промреммонтаж", УРА ТОВ підприємство "Спец", з чим суд не погоджується, оскільки зазначені податкові накладні маються в наявності, про що свідчить їх надання податковому органу разом із запереченнями до акту перевірки та до суду. Той факт, що вони не були надані позивачем під час перевірки, відповідною стороною при судовому розгляді не спростовано. А від так, суд не має підстав піддавати останнє сумніву.

Враховуючи, що у позивача наявні усі необхідні документи для відображення податкового кредиту по вищезазначених накладних, то у нього виникло право на віднесення сум за останніми до податкового кредиту, що витікає в свою чергу із наступних нормативних положень.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як свідчать докази справи, вищезазначеними контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу. В даному випадку відповідною стороною не надано доказів, що позивач і його контрагенти, як суб'єкти господарювання, не є платниками ПДВ.

Також, при судовому розгляді встановлено, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами, правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які відносяться до бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Суд звертає увагу, що зазначені документи бухгалтерської та податкової звітності були надані до перевірки, зауважень до яких під час останньої у відповідача не було.

А від так, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акти, складені стосовно контрагентів позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено право податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання брати за основу акти перевірок інших суб'єктів господарювання, як підставу для висновку для порушення ним приписів податкового законодавства.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Щодо інших порушень позивачем вимог Податкового кодексу України, то суд також вважає їх незаконними, оскільки вони спростовуються вищевикладеними обставинами.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2331,41 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0000532202 в частині зменшення від"ємного значення на суму 38 252 999 грн. та № 0000502202 - в повному обсязі, прийняті стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" (62475, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Леонівська, буд. 84-а, код ЄДРПОУ: 32952061, р/р 26002036392400, АКБ "Укрсиббанк", МФО 351005) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2331,41 (дві тисячі триста тридцять одна) грн. 41 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 06.09.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.