Постанова № 33312396, 04.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року Справа № 904/1554/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова Т.Б. (доповідач), Данилова М.В.

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. у справі господарського суду№904/1554/13-г Дніпропетровської області за позовомдержавного підприємства "Придніпровська залізниця" допублічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 4 024,32грн. не з'явився пр. Масюк О.В. - дов. №29/81 від 02.01.13р.В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення з відповідача на користь позивача 4 024,32грн., з яких 3549,12грн. збору за користування вагонами та 475,20грн. збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2013р. (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. (судді Широбокова Л.П., Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В.), позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3549,12грн. збору за користування вагонами та 475,20грн. збору за зберігання вантажу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 12.04.2007р. між державним підприємством "Придніпровська залізниця" (позивач) та відкритим акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - власник колії, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (відповідач) було укладено тимчасову угоду №ПР/М-07-2/14НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії відповідача, яка примикає до станцій Терни і Рядова Придніпровської залізниці. Зазначена тимчасова угода регулює взаємовідносини позивача та відповідача щодо подачі та забирання вагонів.

За накладними №№47251855, 47251848 залізничні вагони власності ДП "Трансгарант-Україна" та ТОВ "УніверсалТрансСервіс" були прийняті залізницею до перевезення на адресу одержувача (відповідача).

На шляху прямування на станції Савро Придніпровської залізниці відповідно до п.п.9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, вагони були затримані за наказом №278 від 31.08.2012р. через зайнятість колій на станції призначення Терни, у зв'язку з неприйняттям вагонів відповідачем на свою під'їзну колію.

Розглядаючи справу по суті судами встановлено, що повідомлення про затримку вагонів отримане відповідачем 31.08.2012р. о 10:30 год. Представник публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" при отриманні повідомлення про затримку вагонів вказав у повідомленні, що відповідач готовий прийняти вагони на під'їзну колію.

За фактом затримки вагонів станцією затримки Савро, у порядку, передбаченому п.п.9,10 Правил користування вагонами та контейнерами, складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №11 від 31.08.2012р. та акт загальної форми ГУ-23 №11 від 31.08.2012р.

На підставі зазначених актів залізницею нараховано відповідачу плату за користування вагонами, яка включена до відомостей ф.ГУ-46 №№03099385, 02099380 на загальну суму 3 052,30грн. Відомості плати за користування вагонами підписано представниками відповідача із запереченням "З нарахованою сумою не згодні. ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" могло прийняти вагони на під'їзну колію".

Також, за час затримки вагонів на підходах до станції призначення, як за час зберігання вантажу, позивач нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу по накопичувальній картці ф.ФДУ-92 №04099005 від 04.09.2012р. у сумі 396,00грн. Накопичувальна картка підписана відповідачем із застереженням наступного змісту: з нарахованою сумою 396,00грн. не погоджуємося; відповідач був готовий прийняти вагони на під'їзну колію; підтверджуємо суму 0,00грн.

Приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що ст.908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ст.307 Господарського кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими акта ми та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 46 Статуту залізниць України передбачає, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу.

Згідно із ст.119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Відповідно до п.6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно із п.8 Правил зберігання вантажів, відповідно до якого збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до пп.2.1 п.2 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,90грн. за добу. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.

Частина 2 статті 119 Статуту залізниць України встановлює, що за час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам стягується 50 відсотків розміру плати за користування.

Порожні вагони, що прибули на адресу відповідача, мали статус вантажу, та відповідач повинен був прийняти їх на свої під'їзні колії в установлені Статутом та договором строки.

Вимогами ст.614 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, судами встановлено, що відповідачем не надано доказів відсутності своєї вини в затримці вагонів на станціях підходу, у запереченнях до відомостей плати за користування вагонами не зазначено, на яку конкретно колію міг бути прийнятий вантаж (яка була вільна на час затримки).

Натомість, позивачем на підтвердження зайнятості колій на станції Терни з вини вантажоодержувача додано до матеріалів справи акти загальної форми станції Терни про віднесення на відповідальність вантажовласника, які підписано представниками відповідача без заперечень, а саме №№2475/2474 від 02.09.2012р., №2488/2423 від 04.09.2012р., №2489/2436 від 04.09.2012р., №2490/2421 від 04.09.2012р., №2492/2469 від 04.09.2012р., №2493/2471 від 04.09.2012р., №2499/2454 від 05.09.2012р., №2604/2390 від 12.09.2012р., які визнані судами належними доказами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з Положення зайнятості колій по станції Терни, на момент видачі наказу №278 від 31.08.2012р. про затримку вагонів, вбачається, що на станції Терни була вільна лише колія №2 для обгону локомотивів, інші колії зайняті. Колії №№1,5,6,7,8 зайняті вагонами, які були затримані з вини одержувача вантажу, тобто відповідача. Решта колій, №№3,4 - під технологічними операціями з вагонами, передбаченими ЕТП (роботи під'їзної колії та станція Терни). З причини несвоєчасного забирання відповідачем вагонів із станції призначення, які надійшли на його адресу, була знижена пропускна спроможність не тільки станції Терни, а й на підходах до неї.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно визнано безпідставними посилання відповідача на наявність на станції примикання вільних колій, як на доказ відсутності своєї вини у затримці вагонів.

Зайнятість прийомовідправних колій по станції примикання згідно технологічного процесу роботи станції планує поїзний диспетчер залізниці з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку "Укрзалізниці", вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів з ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції, тощо.

Стосовно колії №13 судами зазначено, що відповідно до пп.1.2 п.1, п.4 Положення технологічного процесу роботи станції Терни на колії №13 відсутня контактна мережа, дана колія не пристосована для використання під проведення приймально-здавальних операцій з відкритим рухомим складом, а тільки для закритого складу. Таким чином відкритий рухомий склад не міг прийматися на колію №13.

За таких підстав, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що несвоєчасне забирання з колій станції відповідачем вантажів, які прибули на його адресу, є порушенням вимог п.33 Правил видачі вантажів та ст.ст.46,47 Статуту залізниць України, якими визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням тощо), а тому правомірно задовольнили позовні вимоги.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. у справі №904/1554/13-г господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді Т. Данилова

М. Данилова