Постанова № 33312385, 02.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Справа № 921/105/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Капацин Н.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013р.

у справі № 921/105/13-г Господарського суду Тернопільської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз"

про стягнення 56593,06 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" про стягнення 37565,96грн. пені, 11723,87грн. інфляційних втрат, 7303,24грн.- 3% річних.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.03.13 року (суддя Стадник М.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 року (судді: Марко Р.І., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), позов задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 2790,76грн. пені, 11723,87грн. інфляційних втрат, 7303,24грн.- 3% річних. В частині стягнення 34775,21грн. пені в позові відмовлено.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у позові щодо стягнення 34775,21грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

30.09.2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз (Покупець) укладено договір №14/2140/11 на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця в 1V кварталі 2011 року та 2012 році природний газ для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, в кількості 9401,09тис.куб.м. з відповідною помісячною розбивкою обсягів газу (п.2.1).

Пунктом 5.2 та додатковими угодами до договору №1 від 30.09.2011р. та №2 від 30.12.2011р. сторони погодили вартість 1000куб.м. газу та відповідні його помісячні обсяги.

За умовами п. 3.4 договору Покупець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.2 договору оплата за газ здійснюється Покупцем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, при цьому остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків Покупця.

Пунктом 7.2 сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем умов п.п.6.1, 6.2 договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.11.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

На виконання умов договору позивач за відповідними актами приймання-передачі в період з 31.10.2011р. по 29.02.2012р. поставив Покупцю 4976,764тис.куб.м. газу загальною вартістю 20591755,73грн.

Відповідач, в порушення умов п.п.6.1, 6.2 договору, вартість одержаного природного газу по акту передачі-приймання природного газу від 30.11.2011р. оплатив в період з 10.12.2011р. по 26.12.2011р., по акту передачі - приймання природного газу від 31.12.2011р. оплатив в період з 10.01.2012р. по 31.01.2012р., по акту передачі-приймання природного газу від 31.01.2012р. оплатив в період з 10.02.2012р. по 29.02.2012р., по акту передачі-приймання природного газу від 29.02.2012р. оплатив у період з 10.03.2012р. по 02.04.2012р.

У зв'язку з простроченням платежів позивачем було нараховано 37565,96грн. пені, 11723,87грн. інфляційних втрат, 7303,24грн.- 3% річних.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо частини пені та зменшення суми пені.

Господарськими судами встановлено, що частина пені у розмірі 9658,37грн. заявлена до стягнення з пропуском строку позовної давності, тому, за наявності відповідного клопотання відповідача, суди правомірно відмовили в задоволенні позову в цій частині.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру суми пені, тому правомірно зменшили заявлений до стягнення розмір пені до 2790,76грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди перевірили виконаний позивачем розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних та визнали його правильним, тому обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в цій частині.

З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2013р. у справі № 921/105/13-г - без змін.

Головуючий - суддя Карабань В.Я.

судді Жаботина Г.В.

Капацин Н.В.