Ухвала суду № 33312038, 03.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/76179/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Муравйова О.В.

Федорова М.О.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Павлуненко К.Л.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 року

у справі № 2а-1889/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропівденатоммонтаж»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропівденатоммонтаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Електропівденатоммонтаж») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Електропівденатоммонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ПТО «Технологія» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт від 28.11.2011 року № 4181/235/21242894.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України; пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року, та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення рішення від 08.02.2012 року № 0000722302 та № 0000732302.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2009 року між TOB «Електропівденатоммонтаж» (Покупець) і TOB «ПТО «Технологія» (Продавець) укладено договір купівлі продажу № 26/2009 (далі - договір), а також додаткові угоди № 1 від 12.05.2009 року та № 2 від 27.07.2009 року до договору.

Відповідно до умов договору Продавець зобов'язався на умовах, визначеним договором передати у власність товар, кількість, ціна якого визначається специфікаціями, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно специфікації № 1А від 12.05.2009 року позивачем придбано обладнання ВЧ зв'язку ЕТ81/40 с NF8, блок безперебійного живлення UPS 220 XL, загороджувачі високочастотні В3630-0,5; конденсатори для зв'язку і відбору напруги, обмежувачі перевантаження; розрядники вентильні, роз'єднач триполюсний, трансформатори.

Факт поставки товару TOB «ПТО «Технологія» TOB «Електропівденатоммонтаж» підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Оплата позивачем придбаного товару здійснена грошовими коштами у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень з відміткою банку.

Використання TOB «Електропівденатоммонтаж» придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що TOB «ПТО «Технологія» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.В. Муравйов М.О. Федоров