Рішення № 33293969, 29.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13371/13 29.08.13

За позовом Заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі:

1. Київської обласної державної адміністрації

2. Київської обласної ради

3. Комунального підприємства Київської обласної ради «Друкар»

До Фізичної особи-підприємця Мостової Алли Михайлівни

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Київоблкіно»

Про стягнення 129 817,29 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Булига Ю.С. посвідчення № 007181 від 02.10.12.

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: не з'явився

Від позивача-3: Іванов В.В. представник за довіреністю № 637 від 25.07.13.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1), Київської обласної ради (далі - позивач-2), Комунального підприємства Київської обласної ради «Друкар» (далі - позивач-3) до Фізичної особи-підприємця Мостової Алли Михайлівни (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача-3 заборгованості за Договором оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області № 22/08 від 07.07.08. в розмірі 129 817,29 грн., а саме: 83 413,14 грн. - орендної плати, 886,85 грн. - витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, 6 577,10 грн. - витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки, 38 940,20 грн. - неустойки.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 22/08 від 07.07.08. та несвоєчасним поверненням орендованого майна, у відповідача виникла заборгованість по оплаті орендних платежів, витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки та орендованого майна, що зумовило звернення з даним позовом до суду та нарахування неустойки.

Крім того, прокуратура на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.13. порушено провадження у справі № 910/13371/13 та призначено її до розгляду на 25.07.13.

Представник позивача-2 в судовому засіданні 25.07.13. подав письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників прокуратури, позивача-1, відповідача та третьої особи, невиконання ними вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.08.13.

Розглянувши клопотання прокуратури про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що до ухвалення рішення судом в даній справі відповідачем можуть бути вчинені дії, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення прокуратури про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останньою не доведено, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а тому заява прокуратури про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 29.08.13. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги.

В судовому засіданні 29.08.13. представником позивача-3 підтримано позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

Представники позивача-1, позивача-2 та третьої особи в судове засідання 29.08.13. повторно не з'явились, вимоги попередніх ухвал суду в повному обсязі не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 29.08.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 915/13371/13.

В судовому засіданні 29.08.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача-3, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, Заступник прокурора Києво-Святошинського району звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення 129 817,29 грн.

07.07.08. між третьою особою (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області № 22/08 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення площею 127,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3. Майно знаходиться на цокольному поверсі адміністративного будинку, що знаходиться на балансі Орендодавця, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 31.03.08. і становить 451 908,33 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики), затвердженої Київською обласною радою та становить без ПДВ за перший місяць оренди 4 974,17 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Приписами п. 3.3 Договору встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем у розмірі 100% на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно не пізніше 5 числа на умовах попередньої оплати, 50% орендної плати за нерухоме майно Орендодавець перераховує до обласного бюджету. Кінцевий розрахунок за кожний місяць оренди проводиться Орендарем після коригування орендної плати на індекс інфляції згідно виставленого рахунку протягом 3-х днів з дня отримання рахунку.

Орендар зобов'язаний нести витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна (п. 5.7 Договору).

Додатками до Договору сторонами погоджено розмір витрат, пов'язаних з утриманням будинку та відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Причальна,5.

Відповідно до п. 10.1 Договору його укладено строком на 1 092 дні, що діє з 07.07.08. до 03.07.11., включно.

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін шляхом укладення відповідного договору. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 10.2 Договору).

Як встановлено п. 10.4 Договору, для продовження терміну дії договору Орендар за 1 місяць до закінчення строку договору подає своє письмове звернення до обласної ради (органу управління майном), попередньо узгоджене з Орендодавцем.

Відповідно до п. 10.6 Договору у разі закінчення строку дії Договору, він може бути продовжений шляхом укладання додаткового Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.08. на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, що підтверджується актом прийняття-передачі нежитлового приміщення в оренду від 01.11.08. (додаток № 1.4 до Договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.13. у справі № 910/1846/13, то встановлені у ньому факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.13. у справі № 910/1846/13 встановлено, що 29.06.11. відповідач звернувся до третьої особи з листом № 3/06 з проханням продовжити дію Договору на той самий строк (1 092 дні).

На що третя особа листом № 117 від 30.06.11. повідомила відповідача, що за останнім рахується заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів за договорами оренди № 22/08, № 33/08, № 39/08 від 07.07.08., тому питання продовження дії вказаних договорів може бути розглянуте після сплати заборгованості.

Далі, листом № 145 від 02.08.11. третя особа повідомила відповідача про те, що термін дії Договору закінчився 03.07.11. і Орендар має звільнити займані ним приміщення до 03.08.11. та підписати акти прийому-передачі нерухомого майна.

Додатковою угодою № 1 від 04.11.11. до Договору третя особа і відповідач погодили, що Договір після закінчення строку його дії 03.07.11. було автоматично продовжено на той самий строк, тобто на 1 092 дні відповідно до ст. 762 ЦК України. При цьому, п. 2 вказаної додаткової угоди № 1 до Договору сторони домовились зменшити термін пролонгації Договору з 1 092 днів до 366 днів та продовжити термін його дії на 366 дні до 03.11.12. Всі інші умови договору залишено без змін.

Додатковою угодою № 2 від 05.06.12. до Договору сторони дійшли згоди у зв'язку з передачею нерухомого майна з балансу третьої особи на баланс позивача вважати Орендодавцем за Договором Комунальне підприємство Київської обласної ради «Друкар». Всі інші умови договору залишено без змін.

Таким чином, Договір діяв до 03.11.12.

Відповідно до п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Зазначена норма встановлює обов'язок підписання акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди сторонами договору.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припиненні договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами п. 2.4 Договору сторонами погоджено, що у разі припинення дії Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (п. 2.5 Договору).

Таким чином, при повернення майна з оренди умовами Договору обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладено на Орендаря.

Крім того, п. 5.12 Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання Договору, Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно в 15-денний термін.

Згідно з п. 3.9 Договору, у разі закінчення (припинення) строку дії цього Договору Орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна згідно з актом приймання-передачі.

Оскільки по акту прийому-передачі відповідач об'єкт оренди не повернув, тому позивачем на підставі п. 3.9 Договору здійснювались відповідні нарахування з орендної плати.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.12. у справі № 5011-36/16661-2012 виселено Фізичну особу - підприємця Мостову Аллу Михайлівну із займаного приміщення за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, загальною площею 127, 00 кв.м та зобов'язано відповідача передати приміщення за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, загальною площею 127, 00 кв.м. Комунальному підприємству Київської обласної ради "Друкар" за актом прийому - передачі нежитлового приміщення.

Далі, відповідно до постанови від 12.04.13. про закінчення виконавчого провадження (копія якої наявна в матеріалах справи), відповідача в примусовому порядку 05.04.13. було виселено зі спірного приміщення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача виникла заборгованість по оплаті платежів за період з 05 червня 2012 р. по 05 квітня 2013 року включно в розмірі 129 817,29 грн. (по оплаті орендної плати, витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна та утриманням земельної ділянки).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.8 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбачених Договором грошових коштів в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, сплативши лише 2 000,00 грн. в погашення заборгованості зі сплати орендної плати (згідно з фавном в матеріалах справи прибутковим касовим ордером від 07.12.12.), при цьому, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Фізичною особою-підприємцем Мостовою Аллою Михайлівною в порушення покладеного на неї законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором орендних платежів, оплати витрат пов'язаних з утриманням земельної ділянки та орендованого майно не виконано, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем-3 становить 129 817,29 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Заступника прокурора Києво-Святошинського району в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім іншого, прокуратурою пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 38 940,20 грн. неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Зі змісту ст. ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.

Частиною , ст. 291 ГК України визначено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому в договорі.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов'язок наймача щодо повернення позивачу приміщення після закінчення строку дії Договору.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору (постанова Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/190).

При цьому, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (постанова Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191).

Оскільки відповідачем порушено обов'язок щодо повернення позивачу приміщення після закінчення строку дії Договору, то нарахування неустойки є правомірним.

Таким чином, відповідач має сплатити позивачу-3 неустойку за період з 19.11.12. по 05.04.13. в розмірі 77 880,40 грн. Проте, в позовній заяві прокуратура просить суд стягнути з відповідача 38 940,20 грн. Жодних заяв про збільшення розміру позовних вимог чи виправляння описки від прокуратури до суду не надходило. Жодного клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 83 ГПК України від заінтересованої сторони так само не надходило.

Внаслідок вказаного вимоги прокуратури в частині стягнення з відповідача 38 940,20 грн. неустойки підлягають задоволенню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мостової Алли Михайлівни (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, б. 41, корпус 2, кв. 50; ідентифікаційний номер 2819412202) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради «Друкар» (02100, м. Київ, вул. Краківська, б. 6-А; ідентифікаційний код 02466949) 83 413 (вісімдесят три тисячі чотириста тринадцять) грн. 14 коп. - орендної плати, 6 557 (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 10 коп. - витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки, 886 (вісімсот вісімдесят шість) грн. 85 коп. - витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, 38 940 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот сорок) грн. 20 коп. - неустойки.

3. Стягнути з Мостової Алли Михайлівни (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, б. 41, корпус 2, кв. 50; ідентифікаційний номер 2819412202) в доход Державного бюджету України 2 596 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн. 35 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.09.13.

Суддя Т.М. Ващенко