Постанова № 33287124, 28.08.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 р. Справа № 804/8740/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Серьогіної О.В.

при секретарі судового засіданняКалині В.М. за участю представника позивача Лавринович О.В. представника відповідача Немченко К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Технокредо» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Технокредо» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 року № 0001862301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 224723,82 грн., з яких 179779,06 грн. - за основним платежем та 44944,76 - за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на ст. ст. 4 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 204, 215, 216, 265, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 180, 181 Господарського кодексу України порушенням відповідачем вимог чинного законодавства при вчиненні оскаржуваних дій та винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому позивач зазначає, що договори, укладені позивачем з підприємствами, відповідають нормам чинного законодавства та реально виконаними угодами. Будь-яким нормативно-правовим актом не віднесено до обов'язків покупця здійснювати перевірки продавця на предмет джерела придбання ним товару та стану договірних відносин з попередніми власниками товару, стану його матеріальної бази та чисельності складу його працівників. Жодних документальних доказів про неможливість укладення та виконання договорів поставки контрагентами позивача в акті перевірки не наведено. Єдиним посиланням, що міститься в акті, посилання на матеріали кримінальних справ, порушених відносно громадян України, які об'єдналися в злочинну групу з метою фіктивного підприємництва. Відсутність товарно-транспортних накладних обумовлена умовами договорів поставки, за якими поставка товару відбувалась самовивозом.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2013 року було відкрито провадження у справі.

У судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 14.06.2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001862301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 224723,82 грн. (основний платіж - 179779,06 грн., штрафні санкції - 44944,76 грн.)

Як вбачається з матеріалів справи, вказане податкове повідомлення-рішення було винесено на підставі Акту від 18.05.2013 року № 2098/224/23074283«Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВФ «Технокредо» з питань взаємовідносин з ТОВ «Тексімпорт» за квітень, травень, червень, вересень 2010 року, ТОВ «Союз ОПТ» за серпень, вересень, жовтень 2010 року, ТОВ «Оптторгзапчасть» за жовтень 2009 року, червень 2010 року.

У вказаному акті зазначено, що ТОВ НВФ «Технокредо» уклало договір купівлі-продажу № 17-08/09 від 17.08.2009 року з ТОВ «Тексімпорт», відповідно до якого ТОВ НВФ «Технокредо» - постачальник і ТОВ «Тексімпорт» - покупець. Згідно даного договору ТОВ НВФ «Технокредо» виписано податкові накладні на поставку товару на загальну суму 2451600 грн. Розрахунки між ТОВ НВФ «Технокредо» та ТОВ «Тексімпорт» проводились відповідно актів взаємозаліків від 30.04.2010 року на суму 1393618,87 грн. та від 30.06.2010 року на суму 800277,90 грн., а також частково в безготівковій формі згідно банківських виписок від 06.08.2010 року на суму 1000000 грн. та від 06.08.2010 року на суму 80000 грн. ТОВ НВФ «Технокредо» уклало договір купівлі-продажу № 2/08/10 від 02.08.2010 року з ТОВ «Союз ОПТ», відповідно до якого ТОВ НВФ «Технокредо» - постачальник і ТОВ «Союз ОПТ» - покупець. Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі. ТОВ «Союз ОПТ» перерахувало грошові кошти на ТОВ НВФ «Технокредо» на суму 1463676 грн. Заборгованість між підприємствами відсутня. ТОВ НВФ «Технокредо» уклало договір купівлі-продажу № 14 від 17.08.2009 року з ТОВ «Оптторгзапчасть», відповідно до якого ТОВ НВФ «Технокредо» - постачальник і ТОВ «Союз ОПТ» - покупець. ТОВ НВФ «Технокредо» уклало договір купівлі-продажу № 01-06/10 від 01.06.2010 року з ТОВ «Оптторгзапчасть», відповідно до якого ТОВ НВФ «Технокредо» - постачальник і ТОВ «Союз ОПТ» - покупець. Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі. ТОВ «Оптторгзапчасть» перерахувало грошові кошти на ТОВ НВФ «Технокредо» на суму 499500 грн. Заборгованість між підприємствами відсутня. З врахуванням вироків Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.1010 року по справі № 1-70/2010, Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/201 встановлено: взаємовідносини щодо продажу товарів між ТОВ «НВФ «Технокредо» та ТОВ «Тексімпорт», ТОВ «Союз ОПТ», ТОВ «Оптторгзапчасть» не спричиняють реального настання правових наслідків. Згідно з п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи ТОВ НВФ «Технокредо» мають бути зменшені на 3668119,50 грн., витрати - на 2189057,75 грн. - задекларовані у деклараціях з податку на прибуток за відповідні періоди доходи за операціями поставки продукції та товарів для Покупців, а також витрати з їх виготовлення (придбання), як такі, що не пов'язані із господарською діяльністю. Беручі до уваги той факт, що товар списано з балансу, реалізацію здійснено іншій особі. Отримані на розрахунковий рахунок грошові кошти у сумі 2228178,00 грн., нібито за товар, який не міг бути реалізований на ТОВ «Тексімпорт», ТОВ «Союз ОПТ», ТОВ «Оптторгзапчасть» підлягають включенню до складу валового доходу ТОВ НВФ «Технокредо» у відповідних періодах на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №283, як безповоротна фінансова допомога, з відповідним визначенням податкових зобов'язань товариства. Перевіркою встановлено порушення:ТОВ НВФ «Технокредо» ст. 203, 215, 216, 228, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинна вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ НВФ «Технокредо» з підприємствами покупцями: ТОВ "Тексімпорт", ТОВ "Союз Опт", ТОВ "Оптторгзапчасть"; п. п. 4.1.1 п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ НВФ «Технокредо» занижено податок на прибуток на загальну суму 187279,06 грн. (в т.ч. за 2009 рік на суму 7500 грн., за 2010 року 179 779,06 грн.).В зв'язку з тим, що для визначення за матеріалами даної перевірки суми податкового пов'язання минуло 1095 днів, згідно п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2009 рік не визначається.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із змісту акту перевірки від 18.05.2013 року № 2098/224/23074283, податкові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції були нараховані відповідачем на підставі вироків Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.1010 року по справі № 1-70/2010 та Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/201 та у зв'язку з тим, що ТОВ НВФ «Технокредо» припустилося порушень ст. 203, 215, 216, 228, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, укладених ТОВ НВФ «Технокредо» з ТОВ "Тексімпорт", ТОВ "Союз Опт", ТОВ "Оптторгзапчасть".

Проте, у відповідності зі ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, посилання відповідача на ст. 203, ст. 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, оскільки зазначені норми можуть застосовуватись лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Отже, правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваним, тобто факт укладення сторонами правочину з таким наміром має бути встановлений судом.

Доказів того, що договори купівлі-продажу між ТОВ НВФ «Технокредо» та ТОВ "Тексімпорт", ТОВ "Союз Опт", ТОВ "Оптторгзапчасть" визнані у судовому порядку недійсними як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства, відповідачем не надано.

Проте, згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 та ч. 4 ст. 11 КАС України особливістю адміністративного судочинства є наявність принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування позовних вимог надано суду Договір поставки № 66 від 01.07.2009 року, укладений між ТОВ НПФ «Технокредо» (Покупець) та ТОВ «Тексімпорт» (Постачальник), та видаткові накладні й податкові накладні на підтвердження передання товару від ТОВ НПФ «Технокредо» до ТОВ «Тексімпорт».

Проте, у акті перевірки від 18.05.2013 року № 2098/224/23074283, на підставі якого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, зазначено, що ТОВ НВФ «Технокредо» уклало договір купівлі-продажу № 17-08/09 від 17.08.2009 року з ТОВ «Тексімпорт», відповідно до якого ТОВ НВФ «Технокредо» - постачальник і ТОВ «Тексімпорт» - покупець. Згідно даного договору ТОВ НВФ «Технокредо» виписано податкові накладні на поставку товару на загальну суму 2451600 грн. Розрахунки між ТОВ НВФ «Технокредо» та ТОВ «Тексімпорт» проводились відповідно актів взаємозаліків від 30.04.2010 року на суму 1393618,87 грн. та від 30.06.2010 року на суму 800277,90 грн., а також частково в безготівковій формі згідно банківських виписок від 06.08.2010 року на суму 1000000 грн. та від 06.08.2010 року на суму 80000 грн.

Водночас, під час судового розгляду справи вказані обставини щодо укладання позивачем договору купівлі-продажу № 17-08/09 від 17.08.2009 року, та оформлення податкових накладних на суму 2451600 грн. сторонами не оспорювалися.

У відповідності з ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вбачаться з матеріалів справи, між ТОВ НВФ «Технокредо» (Постачальник) та ТОВ «Союз ОПТ» (Покупець) було підписано договір купівлі-продажу № 2/08/10 від 02.08.2010 року, у відповідності з яким Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити продукцію - комплектуючі для виробництва меблів(далі - товар), номенклатура, кількість та ціна якого вказані в товарних накладних, в яких вказуються номер договору, що додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.

При цьому в обґрунтування виконання вказаного договору позивачем надані видаткові накладні та податкові накладні з переліком товару на суму 1463676 грн.

Проте, у вказаних видаткових накладних не зазначено, що вони оформлені на підставі договору № 2/08/10 від 02.08.2010 року, а у відповідних податкових накладних умовами поставки визначені не договір, а рахунки.

Також позивачем надано договір купівлі-продажу № 14 від 17.08.2009 року та договір купівлі-продажу № 01-06/10 від 01.06.2010 року, підписані між ТОВ НВФ «Технокредо» (Постачальник) та ТОВ «Оптторгзапчасть» (Покупець), у відповідності з якими Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити продукцію - комплектуючі для виробництва меблів (далі - товар), номенклатура, кількість та ціна якого вказані в товарних накладних, в яких вказуються номер договору, що додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.

При цьому в обґрунтування виконання вказаних договорів позивачем надані видаткові накладні та податкові накладні з переліком товару на загальну суму 499500 грн.

Проте, у вказаних видаткових накладних не зазначено, що вони оформлені на підставі договорів № 14 від 17.08.2009 року та № 01-06/10 від 01.06.2010 року, а у відповідних податкових накладних умовами поставки визначені не договори, а рахунки.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зазначена правова норма кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

При цьому ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Як вбачається з матеріалів справи, договори купівлі продажу № 2/08/10 від 02.08.2010 року, № 14 від 17.08.2009 року та № 01-06/10 від 01.06.2010 року, підписані між позивачем та контрагентами не відповідають вказаним імперативним приписам законодавства, зокрема, ними не визначено, найменування (номенклатуру, асортимент), кількість продукції та ціна договорів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані договори є неукладеними і не породжують для сторін будь-яких правових наслідків.

Крім цього, частиною 1 Правил оформлення документів на перевезення, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, встановлено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, що підтверджує фактичне переміщення товару від вантажовідправника вантажоодержувачу.

Частиною 11 Правил оформлення документів на перевезення,затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Позивачем документи, що підтверджують фактичне переміщення товару від постачальника до покупця (дорожні листи та товарно-транспортні накладні) не надані.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.1010 року по справі № 1-70/2010 встановлено. що ТОВ «Тексімпорт» використовувалось ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для здійснення прикриття незаконної діяльності з переведення грошових коштів з безготівкової в готівкову форму. Організована група у складі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснювала фіктивне підприємництво: створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Тексімпорт» з метою використання підприємства для прикриття незаконної діяльності.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/201 встановлено, що ОСОБА_8 розробив план злочину, сформував склад організованої групи, здійснював створення, а також придбання суб'єктів підприємницької діяльності: ТОВ «Союз ОПТ», ТОВ «Оптторгзапчасть» з метою прикриття незаконної діяльності з переведення грошових коштів з безготівкової в готівкову форму.

З урахуванням викладеного, оцінюючи докази, що є в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про непідтвердженість товарного характеру господарських операцій між ТОВ НВФ «Технокредо» та ТОВ "Тексімпорт", ТОВ "Союз Опт", ТОВ "Оптторгзапчасть".

За таких обставин висновки відповідача про зменшення за операціями поставки товарів вказаним контрагентам доходу ТОВ НВФ «Технокредо» на 3668119,50 грн. та зменшення витратна 2189057,75 грн., як таких, що не пов'язані із господарською діяльністю, є обґрунтованими.

Проте, позивачем за безтоварними операціями з ТОВ "Тексімпорт", ТОВ "Союз Опт", ТОВ "Оптторгзапчасть" були отримані кошти у сумі 2228178,00 грн.

У відповідності з п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход, зокрема, включає: доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Підпунктом 1.22.1. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

З огляду на викладене, висновок відповідача, що отримані позивачем грошові кошти у сумі 2228178,00 грн. від ТОВ «Тексімпорт», ТОВ «Союз ОПТ», ТОВ «Оптторгзапчасть» підлягають включенню до складу валового доходу ТОВ НВФ «Технокредо» є обґрунтованим.

За таких обставин позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Технокредо" до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 року № 0001862301 - залишити без задоволення.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2013 року.

Суддя О.В. Серьогіна