Постанова № 33286010, 03.09.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року справа № 823/2262/13-а

м. Черкаси

11 год. 10 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Гордієнку Ю.П.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 - за довіреністю;

представника відповідача Шпильової Т.В. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду, звернулася ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області (далі-відповідач) в якій просить суд:

- визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області щодо винесення вимоги про сплату недоїмки № Ф-89 від 25.04.2013 року, рішення про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013 року;

- скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про сплату недоїмки № Ф-89 від 25.04.2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 5989,61 грн. та рішення про розгляд заяви № 6;

- стягнути з управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір, та кошти на відшкодування матеріальної шкоди на суму 1000 грн., та моральної шкоди на суму 500 грн., завданої їх протиправними діями та незаконними рішеннями понесених для відновлення законності і справедливості, відстоюючи своє право на отримання грошових коштів призначених для соціальних виплат пенсії мені як пенсіонеру за віком.

- винести окрему ухвалу про порушення Зоконів України і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону виконавцем ОСОБА_4, начальником ОСОБА_5 посадовими особами управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області, та розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії яких визнаються протиправними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач своїми діями порушив норми ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечував, з підстав викладених в письмових запереченнях, а саме, що позивачу призначена пенсія згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому підстави для звільнення від сплати єдиного внеску відсутні. Також відповідач як в письмових запереченнях так і в клопотанні від 03.09.2013 року про залишення позовної заяви без розгляду зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з відповідним позовом.

Вислухавши доводи представників сторін та дослідивши матеріалами справи, суд встановив наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 р. (далі - Закон України № 2464), що набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до статті 1 Закону України № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно статті 4 Закону України № 2464 є, зокрема:

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

З огляду на викладені вище норми Закону України № 2464 позивач є страхувальником, в розумінні цього Закону, та зареєстрована як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області.

25.04.2013 року відповідачем сформована вимога про сплату недоїмки № Ф-89 в якій зазначено, що станом на 22.04.2013 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) становить 5989 грн. 61 коп.

Після отримання вимоги позивачем було подано до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області заяву.

Рішенням про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013 р. № 1698/03 відповідач вирішив вимогу про сплату боргу від 25 квітня 2013 року № Ф - 89 - залишити без змін, а заяву страхувальника - без задоволення, у зв'язку з тим, що положення частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" поширюється на тих осіб, яким призначено пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

В подальшому позивачем було подано скаргу до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просив скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про результати розгляду заяви № 6 від 14.05.2013р.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 17.06.2013р. № 5715/10 про результати розгляду скарги № 67, рішення управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013р. залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Суд вважає неправомірними дії відповідача щодо винесення вимоги № Ф - 89 від 25.04.2013р. про сплату позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є пенсіонером за віком, що обрала спрощену систему оподаткування, а також вважає протиправною вимогу відповідача № Ф-89 від 25.04.2013 року про сплату недоїмки в сумі 5989 грн. 61 коп. виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058) передбачає чітке визначення поняття «пенсіонер» - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону України № 1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон України № 796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Частиною 2 ст. 55 Закону України № 796 визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Таким чином, спеціальним законом встановлені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до копії наданого посвідчення НОМЕР_2 позивач є громадянкою, яка постійно проживає, або постійно працює на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4).

Крім того, позивачу видане пенсійне посвідчення НОМЕР_3, у якому зазначено вид пенсії - за віком.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464 особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відносно посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом суд вважає помилковим, оскільки з урахуванням процедури адміністративного оскарження, позивачем не було пропущено вказаного строку.

Зі змісту частини 3 статті 105, частини 2 статті 162, статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що вимоги позивача щодо постановлення окремої ухвали не відповідають матеріально-правовим способам захисту порушеного права, визначених законом. Крім того, вимоги про постановлення окремої ухвали не є матеріальними та не відносяться до вимог зобов'язального характеру стосовно вчинення відповідачем певних дій, в результаті чого настануть певні правові наслідки, оскільки питання щодо вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та постановлення окремої ухвали є прерогативою суду і висновок про необхідність її винесення має робити виключно суд в провадженні якого знаходиться відповідна справа та за наслідками її розгляду.

З приводу позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування позивачу грошових коштів за заподіяні, на думку позивача, моральні страждання, оскільки для задоволення таких вимог потрібні такі фактори як наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а даних факторів з матеріалів справи не вбачаються.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166. Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Проте, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження понесених ним матеріальних витрат, та не було надано обгрунтовних пояснень, з приводу даної позовної вимоги, тому суд також не знаходить підстав для її задоволення.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає доведеним право позивача на звільнення її від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як пенсіонера за віком та фізичну особу-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, а також визнає протиправною та такою, що підлягає скасуванню вимогу № Ф-89 від 25.04.2013 року про сплату позивачем недоїмки до мінімального єдиного внеску в сумі 5989 грн. 61 коп., а також рішення про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013р. Щодо решти позовних вимог, суд вважає що вони не обґрунтовані в адміністративному позові, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 158-163 Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області щодо винесення вимоги про сплату недоїмки № Ф-89 від 25.04.2013р.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області щодо винесення рішення про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013р.

Скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про сплату недоїмки № Ф-89 від 25.04.2013р. про стягнення з ОСОБА_3 5989 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 61 коп.

Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про розгляд заяви № 6 від 14.05.2013р.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 04.09.2013р.