Ухвала суду № 33284704, 29.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 року м. Київ К-41634/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010

у справі № 2а-10283/09/11/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства „Кримський Титан"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в

Автономній Республіці Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „Кримський Титан" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомлень - рішень: №0000022340/0 від 27.03.2009, №0000022340/1 від 29.04.2009, № №0000022340/3 від 19.08.2009.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення: №0000022340/0 від 27.03.2009, №0000022340/1 від 29.04.2009, № №0000022340/3 від 19.08.2009, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 402 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 7237116 грн. на розрахунковий рахунок в банку за грудень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось в період з 08.2007 по 10.2007, з 12.2007 по 02.2008, з 11.2008 по 12.2008 та складено акт № 406/23-4/32785994/39 від 18.03.2009

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022340/0 від 27.03.2009, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 402 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", не підтверджено сплату податку на додану вартість постачальником товарів та не відповідності місцезнаходження постачальника адреси, зазначеної в податкових накладних.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення повідомлення-рішення № 0000022340/0 від 27.03.2009 без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000022340/1 від 29.04.2009; № №0000022340/3 від 19.08.2009, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 402 грн.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагент позивача зареєстрований належним чином, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію ТОВ „Лук Енд Бай" та має свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість.

Крім того, відповідачем в ході перевірки не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт господарських операцій та оплата коштами підтверджується документально.

Реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: видатковими накладними, договорами, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, придбаний товар придбано для використання у господарській діяльності позивача, вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 у справі № 2а-10283/09/11/0170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 у справі № 2а-10283/09/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко