ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 серпня 2013 року м. Київ К/9991/9153/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011
у справі № 2а-23815/10/0570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроінвестстрой"
до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька
про скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроінвестстрой" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000672303/0 від 06.10.2010, № 0000662303/0 від 06.10.2010.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2010 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0000672303/0 від 06.10.2010, № 0000662303/0 від 06.10.2010.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2010 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з ТОВ „Виват-Пром" за період листопад, грудень 2009 року та складено акт № 3460/23-2/34436084 від 28.09.2010.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000672303/0 від 06.10.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 25483 грн.; № 0000662303/0 від 06.10.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 25318 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 3, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 13863 грн., порушення ст. 3, 4, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оприбуткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на загальну суму 19975 грн. за 4 квартал 2009.
Податковим органом зазначено про відсутність фактичних господарських операцій між ТОВ „Солана Трейд" та ТОВ „Автокрис", укладені між ТОВ „Виват-Пром" та ТОВ „Солана Трейд" угоди не відповідають вимогам закону, не спричинили реального настання правових наслідків та являються нікчемними.
ТОВ „ВиватПром" реалізовувало запчастини, отримані за нікчемним правочином з ТОВ „Солана Трейд" на користь ТОВ „Євроінвестстрой", у зв'язку з чим укладені між ТОВ „ВиватПром" та ТОВ „Євроінвестстрой" є нікчемними.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.
У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.
Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.
Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.
Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.
Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість"). Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.
З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.
З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.
Згідно інформації по платнику податків на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, наданої представником відповідача, розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту ТОВ „Євроінвестстрой" у розмірі 107153,33 грн. та відповідно податкового зобов'язання ТОВ „Виват-Пром" у розмірі 107153,33 грн., відсутні.
Фактична сплата ТОВ „Євроінвестстрой" за поставлений від ТОВ „Виват Пром" товар підтверджується виписками банку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані у ТОВ „Виват-Пром" товарно - матеріальні цінності позивачем в подальшому частково реалізовано іншим суб'єктам господарювання, частково використав при виконанні ремонтних робіт на користь інших підприємств, що підтверджується копіями видаткових накладних, довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей, податковими накладними.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2а-23815/10/0570 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька відхилити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2а-23815/10/0570 у справі № 2а-23815/10/0570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко
Судове рішення № 33284698, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 29.08.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-23815/10/0570. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: