Ухвала суду № 33284355, 29.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 року м. Київ К-31944/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010

у справі № 2-а-282/10/1870

за позовом Дочірнього підприємства „Завод обважених бурильних та ведучих труб"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Сумській

області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення та стягнення з

державного бюджету України бюджетного відшкодування податку на

додану вартість

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство „Завод обважених бурильних та ведучих труб" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0000652306/0/62540 від 21.09.2009, стягнення з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства „Завод обважнених бурильних та ведучих труб" суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 275176, 50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2009 року та складено акт №6359/23-6/30991664 від 14.09.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0000652306/0/62540 від 21.09.2009, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 275176, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", одними з постачальників сировини позивачеві у перевіряємому періоді є ТОВ „Селена-Н", товар був придбаний позивачем згідно договору про постачання №79/9-20-09 від 27.02.2009, згідно довідки зустрічної перевірки ТОВ „Селена-Н" є імпортером та посередником, а постачальником є ТОВ „Компанія „Мега", постановою господарського суду Донецької області від 07.04.2009 по справі №45/8Б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ „Компанія Мега", юридичну особу банкрута ліквідовано, 08.05.2009 до ЄДР внесено запис №12661170011013236 про державну реєстрацію припинення за судовим рішенням, щодо визнання юридичної особи банкрутом.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Компанія Мега" №7784812 від 11.11.2005, анульоване 07.04.2009, згідно акту №72 від 22.04.2009.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ „Селена-Н".

На виконання зазначеного вище договору між позивачем та ТОВ „Селена-Н", відбулась поставка сировини на підприємство позивача, згідно специфікації, товар був оплачений позивачем.

Оплата за поставлений товар, з урахуванням податку на додану вартість, була здійснена позивачем у квітні - липні 2009 року, що підтверджується платіжними дорученнями.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 у справі № 2-а-282/10/1870 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 у справі № 2-а-282/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко