Постанова № 33283822, 28.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19429/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Алексєєнко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроектконтракт» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року ТОВ «Будпроектконтракт» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000292201 від 11.08.2011, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 3 750,00 грн. за основним платежем та 938,00 грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення № 0000302201 від 11.08.2011 з податку на прибуток підприємств на суму 38 130,00 грн. зо основним платежем та 9 533,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0000292201 від 11.08.2011 та № 0000302201 від 11.08.2011.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Будпроектконтракт» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпросервіс 2006» та ТОВ «Будмонополія» за серпень 2010 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 3 750,00 грн., п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств в ІІІ кварталі 2010 року на загальну суму 38 130,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 19.07.2011 № 8083/22-01/35008464 на підставі якого 11.08.2011 винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000292201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 687,00 грн. в т.ч. 3 750,00 грн. за основним платежем та 938,00 грн. штрафних санкцій;

№ 0000302201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 47 663,00 грн. в т.ч. 38 130,00 грн. за основним платежем та 9 533,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено безтоварності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006» та ТОВ «Будмонополія».

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього Закону).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) та скріплюється печаткою такого платника податку продавця.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4 цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту чи для формування бюджетного відшкодування, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, є обов'язковою, але не безумовною підставою для бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Наведені вище правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, при дослідженні матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що позивачем була подана податкова звітність з податку на додану вартість за серпень 2010 року та за даними наданих до перевірки документів фінансово-господарської діяльності були встановлені взаємовідносини з ТОВ «Дніпросервіс 2006» (договір субпідряду № 46 від 17.08.2010) та ТОВ «Будмонополія» (договір на проведення нагляду за технічним станом будівлі № 36 від 28.07.2010). Відповідно до податкових накладних, отриманих від вказаних підприємств, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2010 року 25 420 грн. В лютому 2011 року сума податку на додану вартість в розмірі 21 670 грн. було зменшено згідно з розрахунком коригування сум ПДВ від 14.02.2011 № 433500. В серпні 2010 року позивачем було віднесено до складу валових витрат, витрати, згідно із зазначеними вище договорами.

До ДПІ у Солом'янському районі м. Києва надійшов Акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ від 29.04.2011 № 1380/23-1/34499610 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпросервіс 2006» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2010 рік.

Згідно висновків даного акту встановлено порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Дніпросервіс 2006» при придбанні та продажу товарів (послуг) з контрагентами за період серпень 2010 року. Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Не підлягають включенню до складу валових витрат та валового доходу суми при придбанні та продажу товарів за період серпень 2010 року у зв'язку з тим, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період серпень 2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, не підлягають включенню до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань суми при придбанні та продажу товарів за період серпень 2010 року у зв'язку з тим, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період серпень 2010 року.

До ДПІ у Солом'янському районі м. Києва надійшов Акт ДПІ у Бабушкінському районі м Дніпропетровськ № 77/23-3/34825017 від 26.01.2011 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ ТОВ «Будмонополія» за серпень 2010 року.

Згідно висновків акту встановлено порушення ТОВ «Будмонополія» ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу купівлі-постачання, в тому числі ТОВ «Будпроектконтракт».

Відповідно до актів перевірок встановлено, що відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість включених заявлених платником податку сум до податкового кредиту.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Крім того, частиною 1 статті 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу зазначених положень вбачається, що необхідними ознаками недійсності господарського зобов'язання та нікчемності правочину є невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), порушення публічного порядку, спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилами ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

В ході перевірки взаємовідносин ТОВ «Будпроектконтракт» з ТОВ «Дніпросервіс 2006» встановлено, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними та не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення ТОВ «Будпроектконтракт» положень пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правомірними, а позовні вимоги ТОВ «Будпроектконтракт» - безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроектконтракт» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000292201 від 11.08.2011 та № 0000302201 від 11.08.2011 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 02.09.2013

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.