Рішення № 33282678, 03.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Руденко Л.М.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2, на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 20 вересня 2008 року з відповідачем був укладений кредитний договір № КТХRFG10011319, який складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка».

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 7 106,77 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20 березня 2010 року.

В погашення заборгованості за кредитом відповідач зобов'язана була сплачувати щомісячний платіж, який складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Посилаючись на те, що відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 26 квітня 2013 року складає 80 003,08 грн., з яких заборгованість за кредитом - 3 967,71 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 4,64 грн., заборгованість по комісії - 426,36 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 71 318,51 грн., штрафи відповідно до п. 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. (фіксована частина) та 3 785,86 грн. (процентна складова), просив стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначену заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 003,08 грн. та на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору 800,03 грн. (а.с. 2).

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № КТХRFG10011319 від 20 вересня 2008 року у розмірі 75 717,22 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення (а.с. 43-45).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та неупередженого розгляду справи і ухвалення правомірного рішення (а.с. 49-52).

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 108). У судове засідання з'явився її представник ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 18 липня 2013 року (а.с. 53), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Захаров М.І., який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 21 вересня 2012 року № 3161-О (а.с. 85), у судовому засіданні 20 серпня 2013 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, у судове засідання 03 вересня 2013 року не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 98).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог зміні з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що 20 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № КТХRFG10011319, який складається з Заяви позичальника ОСОБА_4 та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі Умови) (а.с. 5).

Відповідно до Заяви позичальника відповідачу був наданий кредит у сумі 7 106,77 грн. на строк 18 місяців з 20 вересня 2008 року по 20 березня 2010 року включно, на придбання товару, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 646,07 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 35,53 грн. в обмін на зобов'язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 20 жовтня 2008 року (дата сплати першого щомісячного платежу) щомісяця в період сплати, за який приймається період з 20 по 25 число кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 430,73 грн. для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами (а.с. 5).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість Позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором № КТХRFG10011319 від 20 вересня 2008 року станом на 26 квітня 2013 року складає 80 003,08 грн., з яких заборгованість за кредитом - 3 967,71 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 4,64 грн., заборгованість по комісії - 426,36 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 71 318,51 грн., штрафи 500 грн. (фіксована частина) та 3 785,86 грн. (процентна складова) (а.с. 3-4).

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, видав Позичальнику грошові кошти у розмірі 7 106,77 грн. Проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконує неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 80 003,08 грн., яка в розмірі 75 717,22 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 3 967,71 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 4,64 грн., заборгованість по комісії - 426,36 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 71 318,51 грн., підлягає стягненню з Позичальника ОСОБА_4

Зважаючи на тяжке матеріальне становище відповідача, а саме, що вона є інвалідом II групи, отримує тільки пенсію, має на утриманні неповнолітню дитину, крім того, за одне і те саме порушення зобов'язання передбачена відповідальність одного типу, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 3 785,86 грн. (процентна складова) (а.с. 43-45).

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Будь-які доводи щодо рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 3 785,86 грн. (процентна складова) в апеляційній скарзі відповідача відсутні. Позивачем рішення суду в цій частині також не оскаржується. Враховуючи зазначене та виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, апеляційним судом відповідно до вимог частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряється обгрунтованість та законність рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в розмірі 75 717,22 грн.

Апеляційний суд вважає, що з таким висновком суду повністю погодитися не можливо, до нього суд дійшов порушивши норми матеріального права.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального права є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 526, ст. 629, ст. 1049, ст. 1054 ЦК України.

Відповідно до частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_4 20 вересня 2008 року отримала у позивача кредит в розмірі 7 106,77 грн., що нею визнається.

Згідно розрахунку позивача з лютого 2009 року Позичальник зобов'язання щодо щомісячного повернення кредиту в розмірі 430,73 грн. не виконує, чим порушує умови кредитного договору, викладені в Заяві позичальника та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам. З лютого 2009 року має прострочену заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом (а.с. 3-4).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Кінцевий строк повернення кредиту сплинув 20 березня 2010 року. Проте кредит Позичальником ОСОБА_4 до теперішнього часу не повернуто: заборгованість за тілом кредиту складає 3 967,71 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 4,64 грн., заборгованість по комісії - 426,36 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що строк виконання зобов'язання сплинув 20 березня 2010 року, а відповідач в порушення умов договору кредит не повернув, має прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом та з комісії, позивач обґрунтовано, звернувся до суду з вимогами про повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії, що передбачено умовами кредитного договору, а саме, Заявою позичальника.

Як вбачається з розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом та щомісячна комісія з 28 грудня 2009 року Позичальнику не нараховуються, тобто заборгованість за процентами в розмірі 4,64 грн. та за комісією в розмірі 426,36 грн. виникла станом на 28 грудня 2009 року. Заборгованість за тілом кредиту Позичальником останній раз погашалася 23 квітня 2010 року (а.с. 3-4).

Відповідно до Заяви Позичальника від 20 вересня 2008 року при порушенні Позичальником зобов'язань із погашення Кредиту Позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої зазначений в п. 5.1 Умов за кожний день прострочки (а.с. 5, а.с. 59).

Згідно п. 5.1 Умов у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менш 1 гривні (а.с. 99-106).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, саме такий розмір пені нараховувався банком у зв'язку із порушенням Позичальником ОСОБА_4 зобов'язань щодо погашення кредиту. Пеня нарахована за період з 27 січня 2009 року по 26 квітня 2013 року та з урахуванням її часткового погашення в цей період заборгованість з пені станом на 26 квітня 2013 року складає 71 318,51 грн. (а.с. 3-4).

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не застосував граничний розмір пені, встановлений ст. 3 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якої він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, є необґрунтованими.

Цей закон на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджується. Згідно преамбулі цього Закону він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» роз'яснив, що положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Відповідач до цих суб'єктів не відноситься.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до частини 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» розмір пені з заборгованості за кредитом у розмірі 3 967,71 грн. не може бути більшим, ніж 1 985 грн., також є необґрунтованими.

Відповідно до частини 3 ст. 18 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV) умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, є несправедливими.

Проте передбачений кредитним договором розмір пені за кожний день прострочення (1,25% від суми заборгованості) не суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки за один день прострочення розмір пені не перевищує п'ятдесят відсотків наданого кредиту. В той же час цією нормою права загальний розмір пені у зв'язку із тривалим та неодноразовим порушенням Позичальником зобов'язань за договором п'ятдесятьма відсотками від розміру кредиту не обмежується, що випливає з рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення Банком строку позовної давності, також є необгрунтованими.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Саме з цього трирічного строку позовної давності виходить відповідач, посилаючись на порушення банком строку позовної давності.

Проте, згідно частини 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Зазначене правило стосується і спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки (пені), яка встановлена п. 1 частини 2 ст. 258 ЦК України.

Закон України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV) будь-яких обмежень щодо застосування вимог ст. 259 ЦК України до споживчих кредитів не містить.

Згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, які згідно Заяви позичальника є часткою укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с. 99-106).

Згідно Заяви позичальника ОСОБА_4 від 20 вересня 2008 року вона ознайомилася та згодна із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані їй у письмовій формі (а.с. 5, а.с. 59).

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Заява позичальника підписана відповідачем ОСОБА_4. 20 вересня 2008 року і відповідно до ст. 638, ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним з цієї дати.

Згідно Заяви позичальника строк виконання зобов'язань за кредитним договором сплинув 20 березня 2010 року. До суду з цим позовом позивач звернувся 28 травня 2013 року, тобто в межах п'ятирічного строку позовної давності, встановленого за домовленістю сторін. Враховуючи, що пеня відповідачу нарахована за період з 27 січня 2009 року, то з вимогами про стягнення пені за весь період позивач також звернувся в межах п'ятирічного строку позовної давності, встановленого за домовленістю сторін.

В апеляційній скарзі відповідач, який є юридично необізнаним, посилається на те, що суд не врахував, що вона є інвалідом 2 групи, що її чоловік - ОСОБА_2 також є інвалідом 2 групи, єдиним джерелом їх доходів є пенсія, що вони мають на утриманні малолітню дитину - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, нарахована позивачем пеня в десятки разів перевищує розмір заборгованості за кредитом.

В судовому засіданні і суду першої інстанції, і апеляційного суду представник відповідача просив зменшити відповідачу розмір заборгованості за кредитним догвором, посилаючись на її сімейний та матеріальний стан.

Відповідно до частини 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Істотними обставинами в розумінні частини 3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку також може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, що передбачено частиною 2 ст. 616 ЦК України, згідно якої суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин вимог частини 3 ст. 551, частини 2 ст. 616 ЦК України відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду щодо розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, а відповідно і загальної заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з Позичальника.

Враховуючи, що про порушення зобов'язання відповідачем Банк дізнався ще 27 січня 2009 року, коли відповідач не сплатила черговий щомісячний платіж, а до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся лише 28 травня 2013 року, тобто після спливу більш ніж чотирьох років після початку порушення зобов'язання та більш, ніж через три роки після закінчення 20 березня 2010 року строку виконання зобов'язання, до цього будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості з відповідача не приймав, чим сприяв збільшенню розміру неустойки за кредитним договором (зокрема, в період з 19 березня 2010 року по 23 квітня 2013 року заборгованість з пені збільшилася з 8 960,34 грн. до 71 318,51 грн.), враховуючи матеріальний стан відповідача, яка є інвалідом 2 групи (а.с.34 ), має чоловіка ОСОБА_2, який також є інвалідом дитинства 2 групи безстроково (а.с. 55), які мають на утриманні малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 56), єдиним джерелом доходів подружжя є їх пенсії по інвалідності, розмір яких складає: відповідача - 1 059,99 грн., її чоловіка - 994,00 грн. (а.с. 110-111), апеляційний суд, виходячи з засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, вважає можливим на підставі частини 2 ст. 616 ЦК України та частини 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до 3 967,71 грн.

Такого висновку апеляційний суд дійшов, враховуючи в тому числі висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно яких вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК Україниу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення заборгованості з тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії та пені підлягають задоволенню частково, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором станом на 26 квітня 2013 року в розмірі 8 366,42 грн., з яких заборгованість за кредитом - 3 967,71 грн., заборгованість за процентами - 4,64 грн., заборгованість по комісії - 426,36 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором за період з 27 січня 2009 року по 26 квітня 2013 року - 3 967,71 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 800,03 грн. (а.с. 1).

Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 366,42 грн. З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 229,40 грн. (8 366,42 х 1% = 83,66 грн., але не менш 229,40 грн.), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2013 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором в розмірі 75 717,22 грн. змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка міста Одеса, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570):

- заборгованість за кредитним договором № КТХRFG10011319 від 20 вересня 2008 року у сумі 8 366 (вісім тисяч триста шістдесят шість) гривень 42 коп., з яких 3 967 гривень 71 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 гривні 64 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 426 гривень 36 коп. - заборгованість за комісією, 3 967 гривень 71 коп. - пеня за період з 27 січня 2009 року по 26 квітня 2013 року;

- на відшкодування витрат по сплаті судового збору 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна