Рішення № 33272393, 27.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2013 р.Справа № 922/2363/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ до Приватного підприємства "Володимир", м. Мерефа про стягнення коштів у розмірі 12306696,96 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Горлач О.С., дов. від 15.02.2013р.;

Представник відповідача - Шапошник Н.А., дов. від 20.08.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Володимир", м. Мерефа, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 014/с21-115-0-0/157 від 26.04.2013р. в розмірі 12306696,96 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 11 червня 2013 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.06.2013р. о 10:30 год.

У судовому засіданні 20.06.2013р. оголошувалась перерва до 30.07.2013р.. з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

Ухвалою господарського суду від 20.08.2013р. розгляд справи відкладався, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

У призначеному судовому засіданні 27.08.2013р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію господарського суду надав додаткові докази по справі (вх. №31099), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 27.08.2013р. не заперечував проти існування заборгованості, але в наданому, через канцелярію суду клопотанні (вх. № 31327) зазначив, що відповідач частково сплачував суму кредиту та відсотки за користування кредитними коштами, в зв'язку з чим вважає розрахунки позивача односторонніми та необґрунтованими та просить призначити по справі судову економічну експертизу, оскільки для правильного вирішення даного спору потрібні спеціальні знання.

Розглянувши зазначене клопотання представника відповідача про призначення по справі судової економічної експертизи, суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3,38 Господарського процесуального кодексу України, судом створюються належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем, під час розгляду справи, до господарського суду надавались докази часткової сплати заборгованості за кредитним договором від 26.04.2012р. (а.с. 63-67), які як зазначив відповідач не були враховані позивачем в розрахунку позову під час звернення з відповідним позовом до господарського суду. Однак, вищезазначене твердження відповідача спростовується наданими позивачем до господарського суду банківськими виписками про рух коштів на рахунку Приватного підприємства «Володимир» (а.с. 129- 142), а також доданим до матеріалів справи, на вимогу суду, розрахунком пені.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Суд встановив, що для вирішення поставлених у клопотанні представника відповідача про призначення судово-економічної експертизи питань відсутня потреба у спеціальних знаннях, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції суду. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль» (позивач у справі, кредитор) та Приватним підприємством «Володимир» (відповідач у справі, позичальник ) 01.09.2008р. була укладена Генеральна кредитна угода №07-01-156-08, у відповідності до якої 26.04.2012р. між сторонами був укладений кредитний договір № 010/С21-115-0-2/157, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитний ліміт в розмірі 11113790,69 грн. для рефінансування (погашення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними між позичальником та кредитором, а саме:

- № 010/07-01/0494 від 12.11. 2009р.;

- № 010-2/07-01-0138 08 від 18.02.2008р.;

- № 010-2/07/1-816-07 від 12.07.2007р.;

- № 010-2/07/1 -1004-07 від 06.09.2007р.;

- № 010-2/07/1-784-07 від 05 07.2007р.

Позивач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеними кредитними договорами виконав, що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, та в зв'язку з чим, з метою мирного врегулювання сплати заборгованості і був укладений між сторонами спірний кредитний договір від 26.04.2012р. з цільовим характером використання рефінансування (погашення) існуючої між сторонами заборгованості (надалі - договір).

Графіком повернення кредиту та сплати інших платежів (Додаток №1 до кредитного договору), сторони погодили розміри та строки повернення кредиту та відсотків за його користування.

Дата остаточного погашення кредиту, відповідно до п. 1.1.4. договору - 09 вересня 2015р.

Пільгова процентна ставка за користування кредитом, відповідно до п. 1.2.2. договору становить 11% річних у період з 26.04.2012р. по 26.04.2014р.

Відповідно до п. 2.1. договору, протягом всього строку фактичного користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти, розмір яких розраховується на основі процентних ставок в розмірах, визначених договором.

Згідно з п. 5.2. договору, позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів на рахунок кредитора для погашення кредиту та процентів у валюті кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями з будь-якого поточного рахунку позичальника.

Відповідно до п. 5.4. договору, вимоги кредитора щодо погашення кредиту підлягають задоволенню з отриманих від позичальника платежів у такій черговості:

- сплата пені та штрафів за неналежне виконання позичальником зобов'язань за цим договором;

- сплата прострочених процентів за користування кредитом;

- погашення простроченої до сплати суми заборгованості за кредитом, якщо таке прострочення матиме місце;

- сплата процентів за кредитом;

- погашення суми заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, кредитор має право припинити видачу кредитних коштів та вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом (в тому числі прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 7.2. договору, кредитор вправі пред'явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення цих строків менш ніж на 30 календарних днів, але більше трьох раз протягом останніх дванадцяти місяців.

Згідно з п. 7.3. договору, позичальник зобов"язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов"язань за цим договором протягом не більше ніж 30 календарних днів з моменту пред"явлення.

Відповідно до п. 13.4. договору, за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивач (кредитор) виконав перед позичальником свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором у повному розмірі, надавши позичальнику кредит в сумі 11113790,69 грн. для рефінансування (погашення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними між позичальником та кредитором, проте, відповідач свої зобов'язання по договору кредиту щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним виконав неналежним чином, внаслідок чого, позивач на підставі п. 7.1. договору від 26.04.2012р. звернувся до суду з позовом про дострокове повернення кредиту за договором та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 010/С21-115-0-2/157, яка станом на 05.06.2013р. складає 12306696,96 грн.: з яких 10682617,29 грн. - сума заборгованості за кредитом; 1307102,02 - заборгованість за відсотками; 316977,65 грн. - пеня.

Як свідчать матеріали справи, позивачем (кредитором) на адресу відповідача (позичальника), відповідно до п. 7.3. договору, була направлена вимога вих. № с21-120-1-2/1445 від 14.11.2012 р. про погашення суми заборгованості, в якій було зазначено про необхідність погашення заборгованості за кредитними договорами в 30 денний термін. Факт отримання відповідачем зазначеної вимоги підтверджується підписом відповідача про її отримання, та не спростовується представником відповідача у судових засіданнях.

На дату звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості у добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами були встановлені проценти по кредитному договору - у розмірі 11% річних з 26.04.2012р. по 26.04.2014р..

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.1. кредитного договору від 26.04.2012р. передбачено право кредитора у разі порушення позичальником та/або майновим поручителем зобов'язань, у тому числі щодо своєчасного повернення кредиту та процентів за його користування, достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом.

Матеріалами справи встановлено, що позичальник систематично порушував строки внесення, передбачених графіками платежів по кредиту та відсоткам.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач), на підставі ч 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України та п. 7.1. кредитного договору правомірно пред'явив вимогу до відповідача щодо дострокового повернення кредиту, процентів за кредитним договором .

Як вбачається із розрахунку позивача, наданого до господарського суду заборгованість позичальника станом на 05.06.2013р. року за кредитним договором від 26.04.2012р. складає 12306696,96 грн.: з яких 10682617,29 грн. - сума заборгованості за кредитом; 1307102,02 - заборгованість за відсотками; 316977,65 грн. - пеня.

Судом досліджено надані відповідачем платіжні доручення про часткові сплати суми заборгованості: № 1971 від 26.03.2013р. про сплату 21000,00 грн; №2098 від 25.04.2013р. про сплату 5000,00 грн.; № 2106 від 26.04.2013р. про сплату 50000,00 грн., № 2118 від 30.04.2013р. про сплату 45000,00 грн.; №2233 від 31.05.2013р. про сплату 25000,00 грн. та надані позивачем банківські виписки про рух коштів на рахунку Приватного підприємства «Володимир» (а.с. 129- 142). З аналізу зазначених фінансових документів вбачається, що сплачені відповідачем суми відображені в банківських розрахунках, наданих позивачем до матеріалів справи та сума, пред'явлена відповідачеві (позичальнику) до стягнення, розрахована банком станом на 05.06.2013р., з урахуванням вищезазначених проплат боржника за платіжними дорученнями №№ 1971, 2098, 2106, 2118, 2233.

Щодо платіжного доручення №2294 від 19.06.2013р. про сплату 25000,00 грн., який надано відповідачем до матеріалів справи, господарський суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача зазначеної суми, оскільки ця сума була сплачена після звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання по кредитному договору 010/С21-115-0-2/157 від 16.04.2012 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення боргу за кредитним договором № 010/С21-115-0-2/157 за кредитом - 10682617,29 грн., за відсотками 1282102,02 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 13.4. кредитного договору № 010/С21-115-0-2/157, за порушення позичальником строків повернення кредиту, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

На виконання вимог ухвали суду від 20.08.2013р. позивачем було зроблено обґрунтований розрахунок суми пені (вх. №31099), відповідно до якого сума пені була перерахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та, станом на 05.06.2013р. склала 208726,13 грн. Наданий розрахунок перевірено судом.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у загальній сумі 208726,13 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 204, 258, 525, 526, 546, 548, 598, 610, 611, 612, 629, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 174, 179, 188, 193, 232, 343, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 41, 43, 44-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Володимир» (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул.. Горького, 136, код ЄДРПОУ 32943413) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитним договором № 014/с21-115-0-0/157 від 26.04.2012р. в сумі 10682617,29 грн., суму заборгованості за відсотками в сумі 1282102,02 грн., пеню в сумі 208726,13 грн. - всього на суму 12173445,44 грн.; а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 68820,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми заборгованості за відсотками в розмірі 25000,00 грн. - провадження у справі припинити.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Повне рішення складено 02.09.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа №922/2363/13