Рішення № 33268059, 05.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Помогайбо В.О.

Категорія 27 Доповідач Баркова Л.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.

при секретарі : Макаровій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2012 року

в с т а н о в и л а:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з позовом про стягнення суми боргу за договором позики від 20 лютого 2007 року, в розмірі 200 000 доларів США з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

В обгрунтування позову зазначав, що позику відповідачка зобов»язалась повернути у термін до 20 березня 2007 року, але не повернула.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 27 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 20.02.2007 року в розмірі 69715,01 грн. , у відшкодування судових витрат 150 грн., та на користь держави судовий збір в розмірі 697,15 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення суми інфляції відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 09 квітня 2013 року виправлено допущену у вступній та резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 27.12.2012 року технічну описку, зазначивши правильність загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 не в розмірі 559510 грн. суми боргу та 3219 грн. на користь держави судового збору, як було проголошено, а відповідно: «69 715,01 грн.» та «697,15 грн.».

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду змінити, та задовольнити в повному обсязі його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування положень матеріального закону.

Відповідно до ч.2 статті 305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду.

Останній неодноразово направляв до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. (а.с.364,374,388,392-395, 399,402,406)

Заслухавши суддю доповідача, позивача ОСОБА_3, його представника, адвоката ОСОБА_7, які просили задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги в межах апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині визначення розміру та стягнення суми боргу скасуванню, з таких підстав.

У відповідності із ч.1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Розглядаючи справу суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою письмовими розписками та поясненнями свідків доведено повернення боргу в розмірі 130000 доларів США, та сплату відсотків річних в період 2007-2009 років на загальну суму 69000доларів. Розмір боргу - 70000доларів США, що залишився неповернутим за курсом долару складає 559510 грн., однак з урахуванням сплати позивачеві відсотків, які складають 489794,99 грн., і які слід зарахувати в рахунок погашення боргу, стягненню підлягає борг у розмірі 69715.01 грн. Інфляцію застосовувати до іноземної валюти не можна.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та зазначеним положенням закону.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом, за договором позики від 20 лютого 2007 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 200000 доларів США строком на один місяць. В залог залишила документи на квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_8

Відповідно до розписок, складених власноручно позивачем, що ним не заперечується, останній в період 20 квітня 2007 року - 03.02.2009 року отримав від відповідачки за користування кредитом відсотки на загальну суму 69000 доларів США (а.с.54-66, 68) та 130000 доларів США 31 грудня 2007 року у рахунок погашення боргу із зазначенням в розписці про те, що документи на квартиру залишаються у нього до 04.01.2007 року. (а.с.67)

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із мотивувальної частини ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10. 2011 року, факт повернення позивачеві відповідачкою 130000 доларів США за спірним договором позики, визнаний встановленим на підставі розписки від 31 грудня 2007 року.

Позивачем належними і допустимими доказами факт повернення відповідачкою 130000 доларів США за спірним договором позики не спростований, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

Посилання позивача на пояснення свідків ОСОБА_9 і нотаріуса ОСОБА_10, на взаємовиключність зазначених у розписці дати повернення документів на квартиру та датиповернення 130000 доларів США, не свідчить про те, що між сторонами мало місце повернення боргу за іншим договором позики, який предметом розгляду не був і відповідачкою цей факт не визнається.

Більш того, при розгляді справи в апеляційному суді позивач навіть не міг назвати суми, які він передав у борг позивачці у 2006 році.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час ухвалення судового рішення за договором позики від 20.02.2007 року, відповідачкою не повернуто позивачеві суму боргу в розмірі 70000 доларів США, що за курсом гривні по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України -7,993 гривні за 1 долар США, - сума боргу становить 559300 грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача (200000-130000х7,993).

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції і 3% річних від простроченої суми і в процесі розгляду справи в установленому законом порядку не відмовлявся від цих позовних вимог.

За ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За положеннями ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, оскільки положення цивільного законодавства щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з даних правовідносин поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов»язання, яке визначене договором у гривні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності вимог про стягнення суми боргу, з урахуванням індексу інфляції.

Між тим, вирішуючи питання щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми, суд допустив помилку при визначенні її розміру.

Приймаючи до уваги, що в період з 21.03.2007 року до 31.12.2007 року, відповідачка прострочила повернення боргу у розмірі 200000доларів США, що на період 31.12.2007 року за офіційним курсом гривні по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України - 5,05 гривні за 1 долар США, - становить 1010000 грн., на користь позивача підлягають стягненню з відповідачки за цей період відсотки в розмірі 23659 грн.

(1010000 х 3% х 285 днів : 365)

З урахуванням простроченої суми боргу 70000 доларів США на час ухвалення судом рішення, тобто за період з 01.01.2008 року до 27 грудня 2012 року та офіційного курсу гривні - 7,993гривні за 1 долар США, - що становить 559300 грн., на користь позивача підлягають стягненню відсотки від простроченої суми боргу в розмірі 83849грн. (559300 х 3% х 1824 дня : 365)

Таким чином, загальний розмір відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення з 21.03.2007 року до 15 липня 2013 року, що підлягає стягненню з відповідачки складає 106184 грн. ( 23659+83849 )

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 сплачувала позивачеві проценти за користування кредитом, розмір яких за період 20 квітня 2007 року - 03.02.2009 року склав 69000 доларів США (а.с.54-66, 68)

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що цивільним законодавством України встановлюється презумпція сплатності договору позики і позивач мав право на щомісячне отримання процентів за користування кредитом, що сторони не заявляли вимог щодо стягнення цих процентів, або ж вимог щодо зарахування сплаченої суми процентів за користування кредиту у погашення основного боргу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно, в порушення вимог процесуального закону та неправильного застосування ст.1048 ЦК України, зарахував сплачені відповідачкою проценти в розмірі 69000 доларів у суму залишку боргу та помилково зменшив його розмір.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині визначення розміру та стягнення суми боргу скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не належать до тих підстав, з яким процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування рішення та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», з відповідачки підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 3441 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 грудня 2012 року в частині стягнення суми боргу та судових витрат на користь держави скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 20.02.2007 року в розмірі 559510 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот десять) гривень та 3 % річних від простроченої суми за період з 21.03.2007 року по 15.07.2013 року - 106184 (сто шість тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 26 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню на розрахунковий рахунок: 31212206780004, код класифікації доходів бюджету 22030001, МФО 834016, Банк отримувача : Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, ЄДРПОУ - 38033949, отримувач коштів Державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район.

В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Судді