Ухвала суду № 33267923, 10.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 46 Головуючий 1 інстанції Ковтуненко В.О.

Доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі :

головуючого Ігнатоля Т.Г.

суддів Гаврилової Г.Л. Кочегарової Л.М.

при секретарі Макаровій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 квітня 2013 року у справі за його позовом до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі ТОВ «Кредитні ініціативи»), про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, про розірвання шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про поділ майна, про припинення права власності на частку майна, про визнання права власності на нерухоме майна,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом та просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, визнати нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя, поділити його шляхом припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй частку майна та визнати за ним право власності на зазначене нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 11 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1, та ОСОБА_2, зареєстрований 25 грудня 2007 року в Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №1583 - розірвано. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, в частині відмови йому у позові про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, припинення права власності на частку майна, визнання права власності на нерухоме майна і позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Рішення, в частині розірвання шлюбу, не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, який просив задовольнити апеляційну скаргу, розглянувши заяву відповідачки ОСОБА_2, яка підтримала скаргу, заперечення ОСОБА_3, який просив відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про поділ майна, про припинення права власності на частку майна, про визнання права власності на нерухоме майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані докази, які б підтверджували факт проживання його однією сім'єю з ОСОБА_2 без шлюбу з 20 вересня 2002 року до 25 грудня 2007 року, ведення спільного господарства та спільного придбання майна по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 Відсутні дані про матеріальний стан та доходи ОСОБА_1, які б підтверджували факт придбання майна за його кошти.

З висновками суду не можна не погодитися.

У відповідності з положеннями цивільного та сімейного законодавства особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. Майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого подружжя має бути подана письмово. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності і їх частки є рівними. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ст.ст. 57, 60, 65, 69, 70, 74 СК України, ст.ст. 365, 368, 370, 392 ЦК України ).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, при застосуванні ст.74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 25 грудня 2007 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 3 липня 2007 року, мале приватне підприємство «Кентавр», в особі директора ОСОБА_1, продало ОСОБА_2. нежитлову будівлю площею 535,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 14 січня 2008 року, ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2006 року, є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2

На підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_2 є власником нежилого підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2

Згідно з технічним паспортом на домоволодіння АДРЕСА_2 станом на 31 серпня 2010 року, на земельній ділянці були наявні наступні будівлі: підвал готовністю 94%, житловий будинок літ.А-1 готовністю 86% площею 343,9 кв.м (збудований самочинно), огорожа, ворота.

23 грудня 2008 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_3 50 050 грн., що еквівалентно 6 500 доларів США, зі строком повернення позики у термін до 23 березня 2009 року, а 3 грудня 2008 року передала ОСОБА_3 за договором іпотеки, в рахунок забезпечення зобов'язання за договором позики, нежилий підвал та земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2

24 вересня 2009 року до вказаного договору іпотеки були внесені зміни щодо суми позики, яка становила 78 260 грн., що еквівалентно 9 100 доларів США.

Згідно з виконавчим листом №2/519/1264/2012, виданим на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2012 року, з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 60 742 грн.

17 вересня 2007 року між «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір. на підставі якого остання отримала кредитну лінію у сумі 80 000 доларів США строком до 2 вересня 2012 року зі сплатою 12,5% річних.

На забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, між «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки від 17 вересня 2007 року про передачу в іпотеку банку нежитлової будівлі площею 535,0 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 готовністю 87%, вартістю 476 000 грн.

26 грудня 2008 року між «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким останній зобов'язався відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 вересня 2007 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 набула право власності на частку об'єктів нерухомості до шлюбу з позивачем, решта майна перейшла їй у власність на інших законних підставах, особисті боргові зобов'язання ОСОБА_2 перед «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_3 не пов'язані із сімейними відносинами з позивачем.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, про поділ майна, про припинення права власності на частку майна, про визнання права власності на нерухоме майна, є безпідставними і не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням ст.61 ЦПК України, оскільки суд не врахував, що сторонами обставини у справі були визнані в повному обсязі, а тому, ці обставини не підлягають доказуванню, що треті особи посилалися тільки на те, що поділ майна між подружжям може утруднити виконання судового рішення, не спростовуючи того факту, що він з ОСОБА_2 проживали однією сім'єю.

Колегія суддів вважає, що ці доводи апеляційної скарги є непереконливими, оскільки, як вбачається з рішення суду, представник третьої особи ТОВ «Кредитні ініціативи» та третя особа ОСОБА_3 заперечували проти позову ОСОБА_1

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 також не визнав факт спільного проживання позивача з відповідачкою однією сім'єю до 2007 року

Той факт, що ОСОБА_2 визнала позовні вимоги колишнього чоловіка, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», якщо сторона (її представник, повноваження якого не обмежені) визнавала обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, суд посилається на це в рішенні як на підставу звільнення від доказування цих обставин (частина перша статті 61 ЦПК), а при прийнятті згідно зі статтею 178 ЦПК відмови сторони від визнання обставини - зазначає про його відхилення. У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50; далі - Конвенція). За змістом частини четвертої статті 174 ЦПК у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Отже, підстав для скасування рішення у зв'язку з невірним застосуванням вимог ст.61 ЦПК України, апеляційний суд не знайшов.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судового рішення та залишення його позовних вимог без розгляду.

Ці доводи апеляційної скарги є неспроможними і підстав для ухвалення такого рішення колегія не вбачає, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою ЦПК України про апеляційне провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

У главі ЦПК України про апеляційне провадження передбачено лише два випадки, коли сторони можуть реалізувати диспозитивні права щодо розпорядження своїми процесуальними способами захисту: відмова позивача від позову та мирова угода сторін (ст. 306 ЦПК України), унаслідок чого рішення суду на підставі вимог статей 205 і 310 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Вищезазначене свідчить про те, що на стадії апеляційного розгляду суд не наділений повноваженнями залишати позовну заяву без розгляду, якщо позивач подав таку заяву. Таке право позивач може реалізувати лише під час розгляду справи у суді першої інстанції до постановлення судом рішення.

Такої заяви суду першої інстанції ОСОБА_1 не подавав.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

На підставі ст.ст.82,88,297 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 1570,50 грн., не оплачений в повному обсязі при подачі апеляційної скарги (1720,50-150,00 а.с. 132).

Заява позивача про повернення судового збору в розмірі 3 141 грн. не підлягає задоволенню апеляційним судом, оскільки ця оплата судового збору проведена позивачем при подачі позовної заяви і тому, вирішення цього питання входить до компетенції Жовтневого районного суду м.Маріуполя (а.с.133).

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 квітня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1. проживає АДРЕСА_2, паспорт НОМЕР_3, ІНН НОМЕР_2) в дохід держави судовий збір в розмірі 1570,50 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ігнатоля Т.Г.

судді Гаврилова Г.Л.

Кочегарова Л.М.