Постанова № 33262538, 03.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 913/574/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 09.07.2013р.у справі№ 913/574/13-г господарського суду Луганської областіза позовомМіністерства юстиції УкраїнидоДержавного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна казначейська служба України,простягнення 11 781, 17 грн. збитківза участю представників сторін:

від позивача: Гром Д.О., дов. від 15.08.2013

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Міністерство юстиції України звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, у розмірі 11 781, 17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 13.06.2006р. щодо виплати Боговіну В.Г. заборгованості із заробітної плати в розмірі 2817, 18 грн. та компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 2600, 01 грн. зазначені кошти, а також 6 363, 98 грн. моральної шкоди були виплачені громадянину Боговіну В.Г. з Державного бюджету України на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 05.06.2012р. у справі № 19328/07 "Боговін В.Г. проти України та 3 інші заяви". За твердженням позивача, виплачені з Державного бюджету України грошові кошти в загальному розмірі 11 781, 17 грн. є матеріальною шкодою, заподіяною державі Україна протиправними діями відповідача, та мають бути відповідно до ст. 1191 ЦК відшкодовані останнім в порядку регресу.

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.04.2013р. (суддя Голенко І.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з огляду на відсутність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.07.2013р. (колегія суддів у складі: Діброва Г.І. - головуючий, Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково, рішення господарського суду Луганської області від 22.04.2013р. скасовано частково. Позовні вимоги Міністерства юстиції України задоволено частково. Вирішено стягнути з Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" на користь Міністерства юстиції України матеріальну шкоду в сумі 5 417, 19 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 6 363,98 грн. В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 22.04.2013р. залишено без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 417, 19 грн. шкоди - витрат держави України на виплату громадянину Боговіну В.Г. заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати її частини є обґрунтованими, оскільки своєчасна виплата заробітної плати є обов'язком юридичної особи при будь-яких обставинах, а звернення працівника відповідача до Європейського суду з прав людини за захистом порушеного права було обумовлене саме неправомірними діями відповідача, які полягали у порушенні права його працівника на вчасне отримання заробітної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що в діях відповідача з тривалого невиконання рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 13.06.2006р. щодо виплати Боговіну В.Г. заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати її частини відсутній повний склад цивільного правопорушення.

В касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 6363, 98 грн. моральної шкоди та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 23.07.1998р. порушено провадження по справі № 12/130б про банкрутство Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод". Ухвалою Арбітражного суду Луганської області від 26.06.2001р. введено процедуру санації підприємства відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р. у справі 2-1367/2006 за позовом працівника відповідача - Боговіна В.Г. до ДП ВО "Луганський верстатобудівний завод" вирішено стягнути з ДП ВО "Луганський верстатобудівний завод" на користь Боговіна В.Г. 2 817, 18 грн. заборгованості із заробітної плати та 2 600, 01 грн. компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а всього 5 417,19 грн.

03.08.2006р. Державною виконавчою службою Луганського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006р., виданого Ленінським районним судом м. Луганська.

Постановою господарського суду м. Києва від 27.02.2009р. у справі № 12/130-б Державне підприємство виробниче об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, у зв'язку з чим 19.03.2009р. відповідно до вимог п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" Ленінським ВДВС Луганського міського управління юстиції винесено постанову ВП № 2322126 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1367 від 13.07.2006р., виданого Ленінським районним судом м.Луганська, та передано зазначений виконавчий документ до ліквідаційної комісії відповідача.

Внаслідок тривалого невиконання вищезазначеного рішення Ленінського районного суду м. Луганська Боговін В.Г. та інші звернулись до Європейського суду з прав людини із заявою № 19328/07, в якій скаржилися на затримку виконання судових рішень, ухвалених на їхню користь.

За результатами розгляду заяви № 19328/07 "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви" Європейським судом з прав людини в рішенні від 05.06.2012р. встановлено факт тривалого невиконання, зокрема рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р.

Під час розгляду Європейським судом заяви № 19328/07 "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви" щодо тривалого невиконання рішень національних судів, Урядом України з метою вирішення питань, порушених у заявах, подано до Європейського суду односторонні декларації щодо відшкодування будь-якої матеріальної, моральної шкоди та судових витрат заявників та заборгованості за рішеннями національних судів. Розглянувши умови, викладені в деклараціях Уряду, Європейський суд прийняв їх як намір надати заявникам відшкодування відповідно до пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" та зазначив, що суми відшкодування, які Уряд запропонував заявникам, відповідають сумам, які Суд присуджує у подібних справах з урахуванням, серед іншого, конкретного строку затримки у кожній окремій справі.

Зазначеним Рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що Уряд України визнав факт тривалого невиконання судових рішень, ухвалених на користь заявників, та висловив свою готовність сплатити заявникам залишок заборгованості за цими рішеннями.

Так, зокрема, за тривале невиконання рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 13.07.2006р. у справі № 2-1367/2006 на користь Боговіна Віктора Григоровича Урядом України запропонована компенсація в сумі 630 Євро.

За рішенням Європейського суду з прав людини від 05.06.2012р. за заявою "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви", на виконання взятих Урядом України зобов'язань Міністерством юстиції України за рахунок Державного бюджету України відповідно до платіжних доручень № 3063 від 12.12.2012р. на суму 5417,19 грн. та № 1808 від 07.09.2012р. на суму 6363, 98 грн. перераховано на рахунок Боговіна В.Г. 11 781, 17 грн., що на день здійснення платежу еквівалентно 630, 00 Євро.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2012р. провадження у справі № 12/130-б про банкрутство Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" припинено.

Звертаючись з позовом у даній справі, Міністерство юстиції України зазначало, що виплачені з Державного бюджету України громадянину Боговіну В.Г. на виконання рішення Європейського суду з прав людини грошові кошти, є збитками Державного бюджету України, які відповідач, як особа винна у тривалому невиконанні рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р. у справі № 2-1367/2006, зобов'язаний відшкодувати Державі Україна відповідно до ст. 1191 ЦК України в порядку регресу.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 784 від 31.05.2006р. (зі змінами і доповненнями) "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, взявши до уваги вищенаведені норми закону, прийшли до обґрунтованого висновку, що держава України в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу збитки, завдані Державному бюджету України, в розмірі 11 781, 17 грн., з яких: 5417,19 грн. - витрати по сплаті заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за рішенням Ленінського районного суду м. Луганська та 6363, 98 грн. - витрати на відшкодування моральної шкоди.

При цьому в обґрунтування вимоги про стягнення витрат по сплаті заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати позивач послався на невиконання відповідачем в порушення ст. 43 Конституції України, ст. 116 Кодексу законів про працю України та ст. 34 Закону України "Про оплату праці" свого обов'язку зі своєчасної виплати належної його працівнику заробітної плати та невиконання судового рішення, яким було зобов'язано відповідача здійснити виплату вказаних коштів працівнику.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом апеляційної інстанції у даній справі на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р. у справі № 2-1367/2006 встановлено факт порушення відповідачем положень ст.ст. 115, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", а саме: несвоєчасну виплату Боговіну В.Г. його роботодавцем - Державним підприємством виробничим об'єднанням "Луганський верстатобудівний завод" заробітної плати, заборгованість з виплати якої навіть на момент звільнення Боговіна В.Г. - 24.03.2005р. не була погашена відповідачем.

Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що збитки, завдані Державному бюджету України, у вигляді витрат на виплату заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати стали наслідком саме неправомірних дій відповідача, які полягали у порушенні права його працівника на вчасне отримання заробітної плати, а своєчасна виплата заробітної плати є обов'язком юридичної особи при будь-яких обставинах, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, в обґрунтування позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків - витрат на відшкодування працівнику відповідача - Боговіну В.Г. моральної шкоди, позивач вказував на протиправну поведінку відповідача, яка полягала в тривалому невиконанні рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р. у справі № 2-1367/2006 щодо сплати належних Боговіну В.Г коштів.

Однак, як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень, суди попередніх інстанцій, взявши до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях у справах "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви", "Юрій Миколайович Іванов проти України", встановили відсутність вини відповідача у тривалому невиконанні органами державної виконавчої служби України рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13.07.2006р. у справі № 2-1367/2006 та відсутність причинного зв'язку між діями відповідача та моральною шкодою, заподіяною Боговіну В.Г. органами державної виконавчої служби України внаслідок тривалого невиконання рішення суду та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, чим спростовується твердження заявника касаційної скарги про зворотне. Подібна правова позиція викладена і в постанові Верховного суду України від 20.12.2010р. у справі № 20/21.

Крім того, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Віктор Григорович Боговін проти України та 3 інші заяви" не містить посилань на порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. - право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, саме з вини Державного підприємства виробничого об'єднання "Луганський верстатобудівний завод". Натомість вказаним рішенням Європейського суду встановлено факт визнання державою України своєї відповідальності за тривале невиконання судових рішень.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді моральної шкоди в розмірі 6 363, 98 грн. у даній справі з огляду на їх необґрунтованість.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні судами попередніх інстанцій рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 6 363, 98 грн. колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.07.2013р. у справі № 913/574/13-г - без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко