Постанова № 33262236, 30.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р. Справа № 922/1690/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача> (вх. № 2049 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.06.13 р. у справі № 922/1690/13

за позовом Приватного підприємства “Мідас Фудз”, м. Слов’янськ

до Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський”, м. Харків

про стягнення 526 427,25 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський” про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, основної заборгованості у розмірі 451844,00 грн., пені у розмірі 18362,05 грн., три відсотки річних у розмірі 3672,67 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2013 року (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський” на користь Приватного підприємства “Мідас Фудз” суму боргу у розмірі 451844,00 грн., пені у розмірі 18362,05 грн., три відсотки річних у розмірі 3672,67 грн. та 10528,55 грн. судового збору.

Відповідач з даним рішенням не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, позбавив його можливості надати докази для встановлення фактичних обставин справи. Крім того, відповідач зазначає, що 21.06.2013 ПрАТ “Хлібзавод “Салтівський” перерахувало на розрахунковий рахунок позивача кошти в розмірі 60000,00 грн., в зв’язку з чим відповідач вважає, що стягнення основного боргу в сумі 451844,00 грн. є безпідставним, та відповідно до вимог п. 1-1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині стягнення 60000,00 грн. підлягає припиненню. Також, відповідач вважає невірним нарахування пені та 3% річних.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 за клопотанням відповідача розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.08.2013.

В судовому засіданні 27.08.2013 оголошено перерву до 29.08.2013.

Позивач та відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги в судовому засіданні 29.08.2013 не скористались.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між Приватним підприємством "Мідас Фудз" - продавець (позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Хлібозавод "Салтівський" - покупець (відповідач у справі) 28 лютого 2013 року було укладено договір купівлі-продажу товарів №2802, у відповідності до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов’язався прийняти і оплатити товар, на умовах, передбачених цим Договором.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов даного договору з 01.03.2013 року по 07.03.2013 року позивач передав у власність відповідачу борошно пшеничне вищого гатунку у кількості 113,910 тонн та борошно пшеничне першого гатунку у кількості 112,240 тонн загальною вартістю 706844,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (арк.с.17-24), скріпленими печатками та підписами представників відповідача, повноваження яких підтверджуються дорученнями (арк. с. 35-40).

Однак, за переданий по вказаним накладними товар відповідач розрахувався лише частково в розмірі 255000,00 грн. Крім того, факт наявності заборгованості визнається відповідачем в наданому до суду відзиві на позовну заяву та підтверджується наданим до нього актом звірки взаємних розрахунків від 07.06.2013 року. Таким чином, на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед Приватним підприємством "Мідас Фудз" становила 451844,00 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов’язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 451844,00 грн. за отриманий ним товар.

Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3672,67 грн., а також пені в розмірі 18362,05 грн., нарахованої на підставі п. 5.2 договору, в зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання.

Колегія суддів погоджується з викладеними в рішенні висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, а також правомірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з купівлі-продажу товару за договором № 2802 від 25.11.2011/FONT>.

>Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

fs34">Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку факт поставки та отримання відповідачем товару на загальну суму 706844,00 грн. є підтвердженим належними доказами - видатковими накладними (арк.с.17-24), скріпленими печатками та підписами представників відповідача, повноваження яких підтверджуються дорученнями (арк. с. 35-40), самим відповідачем будь-якими доказами не спростовується.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується копіями банківських виписок, відповідач за отриману продукцію розрахувався частково на суму 255000,00 грн., в зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість за отриманий товар в розмірі 451844,00 грн.

До того ж, в матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2013 по 07.06.2013 (а.с. 78) з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 451844,00 грн., який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження фактичної поставки позивачем товару за спірними накладними та наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов’язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

За умовами п.2.1 укладеного договору, розрахунки за поставлений Товар здійснюються протягом 7 банківських днів з моменту поставки Товару, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на поточний рахунок позивача на підставі факсимільної копії рахунку позивача.

Датою поставки згідно п. 2.2 договору вважається дата одержання товару відповідачем, що зазначена в накладній, яка підтверджує одержання Товару відповідачем.

Беручи до уваги, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в сумі 451844,00 грн., тому позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому наведені позивачем доводи про те, що ним було перераховану позивачу 60000,00 грн. згідно платіжного доручення № 709 від 21.06.2013 в рахунок спірної поставки, не можуть бути підставою для зміни чи скасування прийнятого у справі рішення, оскільки на момент його винесення, тобто 10.06.2013 у відповідача обчислювалась заборгованість в розмірі 451844,00 грн., яку відповідач визнав у відзиві на позов, та докази її сплати до суду не надав, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 451844,00 грн.

Згідно ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В зв’язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 60000,00 грн.

Що стосується твердження відповідача про невірне нарахування суми 3% річних та пені, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Згідно п.5.2 Договору в разі невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, він сплачує позивачу штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості продукції за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів встановила, що пеня нарахована позивачем у відповідності до вимог вказаної норми закону, з урахуванням вірного визначення періоду прострочення оплати товару по кожній накладній, а також здійснених відповідачем проплат.

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені в розмірі 18362,05 грн.

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3672,67 грн.

Щодо посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, матеріали справи свідчать про те, що 23.04.2013 господарський суд Харківської області порушив провадження у даній справі та призначив її до розгляду на 23.05.2013.

Ухвалою господарського суду Харківської області розгляд справи було відкладено на 10.06.2013 в зв’язку з неявкою представника відповідача.

Про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі ПрАТ «Хлібзавод Салтівський» (а.с. 47).

10.06.2013 відповідач надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву разом з документальним обґрунтуванням, в якому визнав суму боргу в розмірі 451844,00 грн.

Також, 10.06.2013 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість забезпечити участь свого уповноваженого представника в призначене судове засідання.>P>

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого судом першої інстанції сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, та те, що сторонам було створено усі належні умови для надання доказів у справі, відповідач скористався своїм правом та надав відзив на позов разом з відповідними документами, тому у господарського суду були всі підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, доводи скаржника про порушення господарським судом норм процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, тому колегією суддів відхиляються.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський”, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.06.13 р. у справі № 922/1690/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 30 серпня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.