Постанова № 33261042, 02.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27» серпня 2013 р. Справа №917/638/13

Колегія суддів у складі:головуючий суддя Бондаренко В.П.,суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участі представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Ступнік С.В., дов. від 15.07.2013 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2208 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 року у справі №917/638/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Луценко», с. Свічкареве, Кобелянський район, Полтавська область,

до Кобелянської районної державної адміністрації Полтавської області, м. Кобеляки, Полтавська область,

про визнання недійсними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 року по справі №917/638/13 (суддя Солодюк О.В.) в позові відмовлено повністю. Скасовано заходи до забезпечення позову по справі №917/638/13, вжиті господарським судом Полтавської області ухвалою від 29.04.2013 року.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 року у справі№917/638/13 скасувати повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що Марківська сільська рада надала згоду на розпаювання землі під багаторічними насадженнями ВАТ «Луценко» саме в спільну сумісну власність.

Також скаржник вказує на те, що розрахунки грошової оцінки земель були невірно зроблені, що підтверджується висновком технічно-правової експертизи , проведеною Полтавським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук від 16.01.2001 року.

Окрім того, позивач вважає правовстановлюючим документом на землі рішення Марківської сільської ради від 07.09.2001 року.

До того ж, апелянт зазначає, що право власності на земельну ділянку поширюється, серед іншого, і на багаторічні насадження, які на ній розташовані.

Також, скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що оскаржувані розпорядження не порушують права позивача.

Від Кобилянської районної державної адміністрації до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №6540 від 05.08.2013 року), та правове регулювання заперечень на апеляційну скаргу (вх №7212 від 21.08.2013 року), де відповідач заперечує проти апеляційної скарги, та вказує на те, що ще в суді першої інстанції заявляв про сплив строку позовної давності.

Окрім того, від ПАТ «Луценко» до суду надійшли додаткові пояснення по справі (вх. №7265 від 27.08.2013 року).

До судового засідання, яке відбулося 14.08.2013 року, з'явився відповідач. Позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності позивача за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Згідно ст.14 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992р., рішень комісії з приватизації майна державного підприємства - радгоспу ім. Луценка, наказам регіонального відділення №587-ПР від 23.10.1996р., 651-ПР від 02.12.1996р., Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області від 18.12.1996р. №657-ПР був затверджений акт оцінки цілісного майнового комплексу радгоспу ім. Луценка на суму 9 878 608 грн.(п.15), згідно з яким вартість майна, що підлягало приватизації становила 1 726 893 грн. (п.16 акту).

Згідно Додатку 1 до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу радгоспу ім. Луценка "Зведена відомість відновної вартості основних засобів" до яких увійшли, у тому числі:

1.Насадження кісточкові - 48 905 грн.

2.Насадження зерняткові - 65 908 грн.

3.Насадження ягідники - 106 817 грн.

4.Молоді сади - 123 849 грн.

Згідно Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області від 05 березня 1997 р. № 78-АТ державного підприємства радгосп ім. Луценка у ВАТ "Луценко" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Луценко" із статутним фондом 1 726 893 грн.

ВАТ "Луценко" отримало Державний акт на право колективної власності на землю в межах Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області (зареєстрований 05.09.2000р. за №41) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, додатком 1 до якого є список громадян - членів товариства.

Рішенням дев'ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 07 вересня 2001 року "Про надання дозволу на розпаювання землі під багаторічними насадженнями (садами) ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради", Марківська сільська рада Кобеляцького району Полтавської області, надала згоду на розпаювання землі під багаторічними насадженнями (садами) ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради" в спільну сумісну власність.

Розпорядженням голови Кобеляцької районної адміністрації №71 від 19 лютого 2002 року "Про затвердження грошової оцінки земель зайнятих багаторічними насадженнями, переданих у колективну власність та вартості земельної частки (паю) її розміру в умовних кадастрових гектарах" (далі - Розпорядження 1):

- затверджено грошову оцінку земель зайнятих багаторічними насадженнями, переданих у колективну власність ВАТ "Луценко" Кобеляцького району в розмірі 4730054 грн.;

затверджено вартість земельної частки (паю) в розмірі 11914 грн. та її розмір в умовних кадастрових гектарах 1,33 га;

- дано згоду на виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) з внесенням в них показників, що зазначені в п.2 цього розпорядження;

- контроль за виконанням даного розпорядження покладено на районний відділ земельних ресурсів (Калюжний Ю.В.).

Розпорядженням голови Кобеляцької районної адміністрації №552 від 24 серпня 2007 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Марківської сільської ради" (далі - Розпорядження 2):

- надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) під багаторічними насадженнями бувшого ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради;

- рекомендовано Марківській сільській раді замовити розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

- Марківській сільській раді виготовлений проект землеустрою подати в райдержадміністрацію для прийняття відповідного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначених розпоряджень громадянам (394 членам ВАТ "Луценко") видано сертифікати на земельну частку (пай) земель, зайнятих багаторічними насадженнями та ПП "АЛАН-ЗЕМ" розробляється проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.

Відповідно до розділу VI протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ "Луценко" та положень Закону України "Про акціонерні товариства" Відкрите акціонерне товариство "Луценко" змінило найменування товариства із ВАТ "Луценко" на ПАТ "Луценко", код ЄДРПОУ 00412292.

З листа Полтавського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою від 24.05.2012 р. за №01-13/840 вбачається, що після прийняття відповідачем спірних Розпоряджень, листом за № 21/11-07 від 20.11.2007 р. ВАТ "Луценко" надало згоду на розробку проекту землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки (паї) під багаторічними насадженнями площею 529,8 га, які знаходяться на балансі ВАТ "Луценко". Вищезазначений лист в подальшому було відкликано позивачем в зв'язку з припиненням провадження у справі №8/35 про банкрутство ВАТ "Луценко" ухвалою суду від 02.08.2011 р., завершенням ліквідаційної процедури та поновлення платоспроможності підприємства.

З матеріалів справи також вбачається, що багаторічні насадження площею 501,28 га були продані ВАТ "Луценко" в процедурі банкрутства за 75 000,00 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Екопротекс", про що сторонами був підписаний договір купівлі-продажу від 01.07.2010 р. та акт прийому-передачі майна.

Кошти, отримані ліквідатором за багаторічні насадження фруктових дерев, були витрачені на погашення заробітної плати та витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі.

Згідно листа ТОВ "Екопротекс" №7/07 від 07.07.2010 р. директор підприємства Циб В.В. звертався до голови Марківської сільської ради з проханням погодити вирубку багаторічних насаджень фруктових дерев, погодити місце розташування та надати дозвіл на встановлення печей для утилізації деревини. Погодження Марківської сільської ради було направлено ТОВ "Екопротекс" листом за № 02-27/152 від 17.08.2010 р.

Згідно договору відмови від правочину - договору купівлі-продажу від 01.07.2010 р., укладеному між ПАТ "Луценко" та ТОВ "Екопротекс" 31.05.2012 р., ТОВ "Екопротекс" передало, а ПАТ "Луценко" прийняло багаторічні насадження фруктових дерев.

Відповідно до довідки ПАТ "Луценко" №179-06/13 від 13.06.2013 р. на балансі позивача знаходяться багаторічні насадження у кількості 564,7 га загальною вартістю 1962,8 тис. грн.

Позивач 07 листопада 2012 року звертався з листом за №80-11 до Голови Кобеляцької райдержадміністрації з пропозицією скасувати Розпорядження 2, про що позивачу було відмовлено листом за №1679/02-31 від 18.12.2002 р.

Місцевий господарський суд, в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що розпорядження Кобелянської районної державної адміністрації Полтавської області не порушують прав позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його обґрунтованим та таким що відповідає нормам чинного законодавства. Така позиція ґрунтується на наступному.

По-перше, в даному апеляційному провадженні слід встановити наявність чи відсутність порушень прав позивача спірними розпорядженнями.

Згідно п.1 Указу Президента України від 08.08.1995 р. №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно ч.3 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем Розпорядження 1) громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Рішенням дев'ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 07 вересня 2001 року "Про надання дозволу на розпаювання землі під багаторічними насадженнями (садами) ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради", Марківська сільська рада Кобеляцького району Полтавської області надала згоду на розпаювання землі під багаторічними насадженнями (садами) ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради" в спільну сумісну власність.

Розпорядженням голови Кобеляцької районної адміністрації №71 від 19 лютого 2002 року затверджено грошову оцінку земель, зайнятих багаторічними насадженнями, переданих у колективну власність, що не суперечить рішенню Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 07.09.2001 р.

Згідно п., п. 3, 4 Указу вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Отже, Розпорядження голови Кобеляцької районної адміністрації №71 від 19 лютого 2002 року, яким затверджено вартість земельної частки (паю) і її розміру в умовних кадастрових гектарах, не суперечить п, п 3,4 Указу та ст. 118 Земельного кодексу України.

Відтак, посилання позивача на те, що відповідач перевищив свої повноваження безпідставні та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно п. 2 Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Згідно п. 5 Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Згідно ч.2 - 4 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 20.02.1996 р. №11 паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (далі - підприємств), здійснюється після передачі їх у колективну власність на підставі матеріалів по видачі державних актів на право колективної власності на землю та грошової оцінки сільськогосподарських угідь.

Розмір земельної частки (паю) обчислюється комісіями, утвореними у підприємствах з числа їх працівників. Склад комісії затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства.

Організацію робіт щодо паювання земель, переданих у колективну власність, забезпечує районний (міський) відділ земельних ресурсів.

Підготовчі роботи щодо паювання земель виконують землевпорядні та інші організації за участю районних (міських) відділів земельних ресурсів.

Відповідно до ч.8-11 Рекомендацій розрахунки вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах подаються на затвердження до районної державної адміністрації (виконавчого комітету міської Ради).

Районна державна адміністрація (виконавчий комітет міської Ради) розглядає подані матеріали і в 10-денний строк затверджує розміри земельної частки (паю), виходячи з того, що вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства є рівними.

Оформлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) здійснюється комісіями, утвореними у підприємствах, землі яких розпайовуються.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) підписуються головою районної державної адміністрації (виконавчого комітету міської Ради) та реєструються у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), яка ведеться відповідним районним (міським) відділом земельних ресурсів.

Право на земельну частку (пай) громадянина посвідчується сертифікатом за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. N801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)".

Сертифікати на право на земельну частку (пай) громадянам України видаються відповідною районною державною адміністрацією (виконавчим комітетом міської Ради).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначених розпоряджень громадянам (394 членам ВАТ "Луценко") видано сертифікати на земельну частку (пай) земель, зайнятих багаторічними насадженнями. Дані сертифікати на цей час є чинними і не скасованими.

Саме з цих сертифікатів виникають права та обов'язки 394 громадян - членів ВАТ "Луценко" на земельні ділянки, а не з розпорядження голови Кобеляцької районної адміністрації №71 від 19 лютого 2002 року "Про затвердження грошової оцінки земель зайнятих багаторічними насадженнями, переданих у колективну власність та вартості земельної частки (паю) її розміру в умовних кадастрових гектарах".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п.3 Розпорядження 1 також не суперечить п.2, п.5 Указу, ст.118 Земельного кодексу України та Рекомендаціям, і прийнято відповідачем в межах наданих йому повноважень.

Посилання позивача на те, що Розпорядження 1 прийняте на підставі невірно зроблених розрахунків грошової оцінки земель під багаторічними насадженнями позивача є безпідставним, оскільки пунктом 2 Розпорядження 1 затверджено вартість земельної частки (паю) і її розмір в умовних кадастрових гектарах для громадян, і цим пунктом жодним чином не порушуються права позивача.

Окрім того, колегія суддів критично ставиться до твердження позивача про те, що Розпорядженням 1 не враховано і той факт, що, відповідно до п. 21. Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2001р. № 177, визначено перелік майна, що не підлягає паюванню, зокрема майна, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнового паю - багаторічні насадження, які належать до такого переліку майна, оскільки згоду на розпаювання землі саме під багаторічними насадженнями (садами) ВАТ "Луценко" на території Марківської сільської ради було надано рішенням Марківської сільської ради від 07.09.2001 р., і яке позивач вважає правоустановчим документом.

Згідно п.,п. 16,17 Перехідних положень Земельного кодексу України громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Обов'язковою умовою для захисту прав є наявність порушення цього права. В той же час, позивач не довів порушень своїх прав саме в порядку ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовстановлюючими документами на землю є сертифікати, які позивач ніяким чином не оскаржував.

Відтак, оскільки відсутні порушення права - відсутні підстави для захисту цього права позивача.

Відповідно до п. 4, п.5 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття відповідачем Розпорядження 2) відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

В подальшому, в реалізацію та забезпечення прав пайовиків, які є власниками сертифікатів та членами ПАТ «Луценко», в порядку та на підставі норми закону, видано розпорядження голови Кобеляцької районної адміністрації №552 від 24 серпня 2007 року, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Марківської сільської ради.

З вищенаведеного вбачається, що відповідач, приймаючи Розпорядження 2, діяв в межах наданих йому повноважень з дотриманням норм земельного законодавства.

Правовою природою Розпорядження 2 є початок реалізації прав пайовиків на отримання земельних ділянок, а саме такого етапу як розроблення землевпорядної документації.

Само по собі Розпорядження 2 надає виключно одне право - право громадянина власника сертифікату на виготовлення землевпорядної документації.

Будь-яких інших прав чи обов'язків це розпорядження не породжує.

Тобто, воно не встановлює ані прав на землю, ані розмір, місцезнаходження та інші параметри земельних ділянок, які в майбутньому можуть бути передані у власність.

В той же час, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на порушення через те, що в Розпорядженні 2 не вказано про наявність обмежень, сервітутів, а саме про наявність багаторічних насаджень (садів) на земельній ділянці. Що, на думку позивача, може привести до неправильного виготовлення технічної документації на землю.

Згідно ст.1, 29 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років.

Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Відповідно ст. 30 вказаного закону погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Тобто, проект землеустрою підлягає затвердженню окремим розпорядженням органу місцевого самоврядування із наданням дозволу на виготовлення Державних актів на землю.

Слід зазначити, що ніякою правовою нормою не встановлені вимоги щодо фактичного тексту розпоряджень районної адміністрації. В тому числі, і про зазначення в ньому про наявність сервітутів чи обмежень, які потрібно в майбутньому враховувати при розробленні технічної документації на землю.

Такий обов'язок розробника проекту землеустрою встановлюється не розпорядженням РДА, а саме Законом України «Про землеустрій».

Наведеним спростовується твердження позивача про щодо порушення його права Розпорядженням 2. Оскільки порушення права ще не виникло, а твердження про порушення права має гіпотетичний характер та характер припущень, і виникне лише після розробки і затвердження технічної документації.

При цьому, не підлягають захисту права на майбутнє.

Посилання позивача на те, що Розпорядження 2 на даний час не виконано не є підставою для визнання його недійсним та скасування в судовому порядку.

Суд також вважає безпідставним і посилання позивача на ч. 2 статті 79 Земельного кодексу України, згідно якої право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній розташовані, якщо інше не встановлено законом, та не порушує прав інших осіб.

Станом на момент прийняття відповідачем спірних Розпоряджень вищезазначена норма не містила словосполучення "якщо інше не встановлено законом, та не порушує прав інших осіб". Зміни в ч. 2 статті 79 Земельного кодексу України були внесені згідно із Законом № 1443-VI (1443-17) від 04.06.2009 р.

Згідно ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Розпорядження 1 та Розпорядження 2, прийняті відповідачем з дотриманням норм Указу, Земельного кодексу України та інших актів земельного законодавства, і жодним чином не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Дані Розпорядження прийняті відповідачем з метою реалізації законного права громадян на приватизацію земельних ділянок та отримання ними державного акту на право власності на землю.

Таким чином відсутні правові підстави для визнання недійсними та скасування спірних розпоряджень Кобелянської районної державної адміністрації Полтавської області, а тому, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні таких позовних вимог.

По-друге, колегія суддів зазначає, що до суду першої інстанції відповідачем було надано заяву про скасування заходів забезпечення позову, за текстом якої відповідач зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Матеріали справи свідчать, що після прийняття відповідачем спірних Розпоряджень, листом за №21/11-07 від 20.11.2007 р. ВАТ "Луценко" надало згоду на розробку проекту землеустрою щодо посвідчення права власності на земельні ділянки (паї) під багаторічними насадженнями площею 529,8 га, які знаходяться на балансі ВАТ "Луценко".

Тобто, про факт існування спірних розпоряджень позивачу було відомо ще у 2007 році.

Згідно положень ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) суду необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу. Тобто, господарський суд має спочатку розглянути справу по суті, і лише після цього вирішувати питання про наявність підстав для застосування ч. 4 ст. 267 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, суд не застосовує позовну давність та наслідки її спливу. В свою чергу, відмова у задоволенні позову саме з підстав пропуску позовної давності можлива лише у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог (зазначена правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 07.07.2010р. №1/300пд, від 09.08.2012р. №5004/2043/11).

Оскільки вимоги позивача є необґрунтованими, підстав для застосування позовної давності немає.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 року у справі №917/638/13 прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 року у справі №917/638/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 28.08.2013 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.