Постанова № 33254563, 02.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2013 р. Справа№ 910/3047/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Рябухи В.І.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Гутій І.В. (довіреність №115-Д від 25.12.2012 р.)

від відповідача 1 - Андрієнко С.В. (довіреність №юр-74 від 25.04.2013 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2013 року

у справі №910/3047/13 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» про стягнення 18009,31 грн. основного боргу, 3331,18 грн. інфляційних втрат та 1205,13 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго».

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2013 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення скасувати.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача 2 в судове засідання 02.09.2013 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 19.08.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем житлово-комунальних послуг.

Отже, дані вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо необхідності здійснення правочинів у певній формі покликані сприяти фіксації волевиявлення суб'єктів правочину, що в разі судового спору забезпечить доказовість реального існування між сторонами відповідних правовідносин та реальність їхніх взаємних обов'язків та вимог.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось в судовому засіданні представником позивача, що договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався позивачем ні з відповідачем 1, ані з відповідачем 2. Доказів протилежного позивачем не надано.

Судом встановлено, що відповідачі 1 та 2 не були і не є споживачами комунальних послуг у спірний період у розумінні статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якої споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

16.07.2007 р. в забезпечення виконання Приватним підприємством «Лекс» своїх зобов'язань за договором з відповідачем 1 про відкриття кредитної лінії від 13.07.2007 р. № 10-07/кл., між відповідачем 1 (іпотекодержатель) та відповідачем 2 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 16.07.2007 р., зареєстрований в реєстрі за № 2503.

За вказаним договором іпотеки, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, а саме:

- квартиру № 29, що належить відповідачу 2 на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 р. за реєстровим № 2152;

- квартиру № 30, що знаходиться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві, що належить відповідачу 2 на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 р. за реєстровим № 2155.

У зв'язку з невиконанням Приватним підприємством «Лекс» своїх зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії від 13.07.2007 р. № 10-07/кл відповідачем 1 було вжито заходів щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2010 р. у справі № 34/186, яке набрало законної сили).

Відповідно до листа Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція» від 21.04.2011 р. № 1047, прилюдні торги з реалізації зазначених квартир не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

Заявою від 29.04.2011 р. № 08.3-1/323 позивач виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно боржника відповідача 2, а саме квартири № 29, № 30 в рахунок погашення частини заборгованості.

15.06.2011 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

13.07.2011 р. на підставі акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 15.06.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. видано:

- свідоцтво за реєстровим № 1189, за яким відповідачу 1 належить на праві власності майно, що складається з квартири № 29, загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м., за ціною 1030354,00 грн.;

- свідоцтво за реєстровим № 1190, за яким відповідачу 1 належить на праві власності майно, що складається з квартири № 30 у будинку № 49 по вулиці Гоголівській, що у м. Києві, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 32,5 кв.м., за ціною 1374386,00 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст. 61, 62 Закону України «Про виконавче провадження», передача майна стягувачу в рахунок погашення боргу є законним способом набуття права власності.

Таким чином, відповідач 1 відповідно до свідоцтва за реєстровим № 1189 та свідоцтва за реєстровим № 1190 став власником майна, а саме: квартир № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві.

Проте, відповідач 1 об'єктивно не міг з моменту набуття права власності користуватися квартирами № 29, №30, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. у справі № 52/508, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 р., про усунення перешкод відповідача 1 в користуванні ним майном шляхом виселення адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» з квартир № 29, № 30.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2013 р. зазначені судові рішення у справі № 52/508 скасовано, справу передано на новий розгляд. Станом на момент вирішення данного спору, спір у справі №52/508 судом не вирішено.

В обґрунтування того, що відповідачем 1 споживалися комунальні послуги, позивач посилається на довідку Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» від 18.06.2012 р. № 125, згідно якої будинок № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві знаходиться на балансі позивача, а власником особового рахунку житлової площі у квартирі № 29 є відповідач 1.

Відповідачем 1 надано до матеріалів справи копію листа комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» від 10.08.2012 р. № 766, яким відповідачу 1 відмовлено в наданні інформації з тієї підстави, що останній не набув права власності на квартиру № 29 по вулиці Гоголівській у м. Києві.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно 13.02.2013 прийнято рішення № 368789, яким відмовлено відповідачу 1 в державній реєстрації права власності на квартиру № 29.

Отже, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано даказів того, що у квартирі № 29 протягом спірного періоду саме відповідач 1 споживав комунальні послуги.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Позивач також просить суд стягнути з відповідачів борги за теплову енергію.

Відповідно до довідки комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна квартира «Покровська» від 12.11.2012 р. (форма № 3), виданої позивачу, у квартирі № 29 мешкають та зареєстровані 0 осіб.

Згідно акта позивача від 04.08.2010 р. (складеного в односторонньому порядку), у квартирі № 29, № 30 зареєстровано 0 осіб, у квартирі знаходиться офісне приміщення, в якому працює 4 особи, тому вирішено проводити нарахування на послуги, зокрема, гарячого водопостачання, за 4 особи.

З довідки про нарахування та оплату по особовому рахунку № 63818, присвоєному відповідачу 1, вбачається, що комунальними послугами з серпня 2010 року по липень 2013 року користуються 2 особи, зареєстровано 0 осіб.

Крім того, в обґрунтування фактичного надання комунальних послуг позивач посилається на договір від 01.11.2003 р. № 33-0015 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений Акціонерною компанією «Київенерго» і КП УЖГ Шевченківського району (ЖЕК 1008).

Відповідно до додатку № 6 до зазначеного договору, споживачеві за адресою вул. Гоголівська, 49 у м. Києві станом на 01.12.2008 р. присвоєно номер особового рахунку 330376.

При цьому, у наданих до матеріалів справи розшифровках, які складені невідомими особами (засвідчені печаткою позивача), зазначено про інші житлово-експлуатаційні контори із зазначенням їх іншого місця розташування, зокрема, за вересень 2010 року - ЖЕК 1005 по вул. Стрілецька, 4/13 (код абонента 10-50), за жовтень 2010 року - ЖЕК 1008 (код абонента 10-151, ЖЕК 1056) по вул. Тургенєвській, 35-А, за січень 2011 року - ЖЕК 1005 (код абонента 10-50), за лютий 2011 року - розшифровки не надано, за березень 2011 року - ЖЕК «Михайлівська» (код абонента 10-50, ЖЕК 1051), з серпня 2011 року - Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради за адресою вул. Кирпоноса, 10/8, починаючи з березня 2012 року - ЖЕК «Покровська» по вул. Білоруська, 1.

Таким чином, в обґрунтування фактичного надання комунальних послуг, зокрема, в частині їх обсягів, як відповідачу 1, так і відповідачу 2, позивачем надано суперечливі докази, які містять інформацію, що спростовується іншими наданими письмовими доказами. Крім того, з наданих копій облікових карток неможливо встановити, які обсяги комунальних послуг спожиті в процесі експлуатації безпосередньо квартирами № 29, № 30.

Слід зазначити, що позивачем не доведено, що саме він є виконавцем комунальних послуг, оскільки у наданих ним документах (роздруківках, довідках, облікових картках) неодноразово виконавцями зазначались комунальні підприємства «Покровська», «Михайлівська», інші ЖЕКи.

Відповідно до Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», визначення виконавця житлово-комунальних (комунальних) послуг відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, а здійснення державного контролю за додержанням правил комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів - до повноважень місцевих державних адміністрацій і не належить до повноважень Комісії. Виконавцем житлово-комунальних (комунальних) послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Сам лише статут позивача не може бути доказом того, що він є виконавцем комунальних послуг, а також того, що він фактично надавав ці послуги за адресою: вул. Гоголівська, 49 у місті Києві (зокрема, й у квартирах № 29, № 30).

Крім того, позивачем не надано обґрунтуваних пояснень щодо тарифів, які ним застосовувалися у розрахунку позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обсягів споживання комунальних послуг відповідачами 1 та 2, не обґрунтувано застосованих ним тарифів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, відповідачем 1 спростовано наявність його зобов'язання сплачувати за комунальні послуги, які ним не споживались.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, то беручи до уваги, що такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, про безпідставність якої зазначено вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову також і в цій частині.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального і процесуального права, слід вважати такими, що не знайшли свого підтвердження в під час розгляду даної справи у суді. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2013 р. у справі №910/3047/13 залишити без змін.

Справу №910/3047/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Рябуха В.І.

Сітайло Л.Г.