Постанова № 33246819, 29.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 р. Справа №805/11558/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід О.С.

при секретарі судового засідання - Вітязь Х. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» (м. Селидове)

до Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області

про скасування рішення, -

за участю

представників сторін: від позивача - Тюшкіна Л. А.

від відповідача - Вінніков В. О.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Селидіввугілля» (ВП «Шахта 1/3 «Новогродівка») (надалі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області (надалі - відповідач) про скасування рішення № 99 від 16 квітня 2013 року про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку на суму 5076,71 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Рішенням відповідача № 99 від 16.04.2013 року до нього було застосовані фінансові санкції за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованому обліку за 2006 рік. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню тому, що воно прийнято на підставі норми, яка на момент винесення цього рішення втратила чинність.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, в порушення зазначеної норми, відповідачем застосована фінансова санкція після спливу встановленого річного строку для застосування фінансових санкцій з дня порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Крім цього, актом перевірки № 9 від 15.04.2013 року про результати позапланової перевірки щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2006 року по 03.02.2006 рік визначено порушення, а саме: «підприємством у 2006 році не подано Індивідуальну початкову відомість до системи персоніфікованого обліку на застраховану особу», а спірним рішенням до позивача застосовані фінансові санкції за подання до відповідача недостовірних відомостей.

Таким чином, у даному випадку, відповідач мав прийняти рішення про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

Відповідач у судовому засіданні надав заперечення до позову, якими посилається на наступне. За результатами проведеної перевірки позивача щодо достовірності формування та подання відомостей на застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за період з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року, були виявлені порушення ч. 6 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058). За дані порушення п. 5 ст. 106 Закону № 1058 передбачена відповідальність шляхом застосування фінансових санкцій. Прикінцеві та Перехідні положеннями закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464) передбачають стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та фінансових санкцій, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав.

Таким чином, порушення вимог законодавства було допущено позивачем у 2006 році. На той час були дійсними норми Закону № 1058. Фінансова санкція правомірно була застосована за нормами законодавства, яке діяло на час скоєння порушення вимог Закону № 1058.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивач - Державне підприємство «Селидіввугілля» - зареєстроване у якості юридичної особи Селидівською міською радою 06.06.2005 року за номером 12761070049000226, ідентифікаційний код 33426253, про що свідчить довідка АБ № 214729 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

15.04.2013 року відповідачем був складений акт № 9 про результати позапланової перевірки щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2006 року по 03.02.2006 року.

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено рішення № 99 про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку від 16.04.2013 року на суму 5 076,71 грн.

Позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на спірне рішення була подана скарга від 25.04.2013 року № 201343.

Рішенням від 25.06.2013 року № 5244/08 про результати розгляду скарги скаргу позивача від 25.04.2013 року № 5244/08 залишено без задоволення та спірне рішення без змін.

Підставою прийняття спірного рішення відповідачем зазначений п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058, який виключений Законом № 2464 з 01.01.2011 року.

Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій застосована неіснуюча норма Закону.

Виходячи з позиції Конституційного Суду України, наведеної у п. 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року № 1-7/99.

Згідно цієї позиції дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу застосування фінансової санкції, вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей період часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення та відповідальності за нього.

Аналіз наведеного рішення доводить, що відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державного органу.

Згідно п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння та відповідальність за них. Офіційне тлумачення цієї норми дано у Рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 року № 7-рп/2001 по справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). У мотивувальній частині цього рішення зазначено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом вказана норма спрямована не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, нею визначено, що виключно закони України мають врегульовувати засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад) та відповідальність за них.

Таким чином, на момент прийняття спірного рішення норми, яка встановлює відповідальність за подання недостовірних відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку не існувало.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, відповідач помилково застосував норму матеріального закону, що була чинною на момент вчинення позивачем правопорушення, без врахування того, що ця норма передбачає не тільки засади юридичної відповідальності, а й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення позивача до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність спірних рішень.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 7 Розділу VІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 з огляду на наступне.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону № 1058-ІV та абз. 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20 листопада 2012 року, від 04 червня 2013 року.

Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАСУ України) при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 244.2. КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім цього, актом перевірки № 9 від 15.04.2013 року визначено порушення, а саме: «підприємством у 2006 році не подано Індивідуальну початкову відомість до системи персоніфікованого обліку на застраховану особу», а спірним рішенням до позивача застосовані фінансові санкції за порушення, а саме: подання до відповідача недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, з урахуванням позиції Верховного суду України, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 114,70 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. ст. 122-163, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Новогродівці Донецької області № 99 від 16.04.2013 року про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку у сумі 5 076,71 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір у сумі 114,70 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 29.08.2013 року у присутності позивача.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено 29 серпня 2013 року.

Суддя Маслоід О.С.