Рішення № 33243754, 22.08.2013, Вишгородський районний суд Київської області

22.08.2013 Справа № 363/2364/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.

при секретарі Сакаді О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старопетрівської сільської ради та СТ «Колективний труд», про визнання права власності спадкування на земельну ділянку та садовий будинок за заповітом,

встановив:

ОСОБА_1 в червні 2013 року звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на факт прийняття спадщини земельної ділянки НОМЕР_1 розміром 730 кв.м та садовий будинок площею 29 кв.м., що розташовані на території Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області в с. Старі Петрівці, СТ «Колективний труд», вул. Дачна, земельні ділянка НОМЕР_1, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_2.

Свої вимоги мотивує тим, що садовий будинок побудовано чоловіком в період з 1963 по 2000 роки, а з вересня 1983 року він є членом СТ «Колективний труд», який повністю вніс пайовий внесок, а отже набув право власності на садовий будинок і земельну ділянку під ним.

Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку, коли право на згадану земельну ділянку під вказаним садовим будинком успадковується позивачкою згідно ст. 1225 ЦК України, порушує питання про визнання права власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

У судовому засіданні представник позивачки просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник відповідачів у судовому засіданні заперечила проти позову та просила відмовити у його задоволенні. Посилається на те, що ОСОБА_2 з 1997 року виключений із членів садового товариства, а тому не набув у встановленому законом порядку майнових прав (права користування або права власності) на спірну земельну ділянку та садовий будинок.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 року (яке набрало законної сили) встановлено факт того, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сторона позивача доводила, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну ділянку НОМЕР_1, розміром 730 кв.м. та садовий будинок площею 29 кв.м, що розташовані на території Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області в с. Старі Петрівці, СТ «Колективний труд», вул. Дачна, земельна ділянка НОМЕР_1.

Згідно копії садової книжки виданої на ім'я ОСОБА_2 02 вересня 1983 року установлено, що спадкодавець в період з 1983 року по грудень 1995 року, сплачував членські внески до СТ «Колективний труд».

З поданих стороною позивача розписок убачається, що з 1963 по 2000 роки позивач здійснював будівництво, проводив оплату за будівельні матеріали та ремонт садового будинку.

Крім того встановлено, що в 1997 році спадкодавця виключено з членів садового товариства за заборгованість по внесках, що підтверджується копією з протоколу загальних зборів садового товариства «Колективний труд» від 26 липня 1997 року.

Згідно зі ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок свої смерті.

Відповідно до вимог ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у ч. 3 цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

На підтвердження того, що позивачка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 сторона позивача надала суду копію заповіту від 08 грудня 2011 року, відповідно до якого спадкодавець ОСОБА_2 заповів усе своє майно позивачці.

Разом з тим належні і допустимі докази на підтвердження посвідчення зазначеного заповіту нотаріусом згідно вказаних вимог Закону суду не подано.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто, як це передбачає ч. 2 ст. 1269 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Як роз'яснено в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування /зі збереженням її цільового призначення/ при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оформлення державного акта і його реєстрація при спадкуванні права власності на земельну ділянку, відповідно до вимог ст. 1299 ЦК України та ст. 125 ЗК України, є обов'язковою процедурою для набуття права власності на цю земельну ділянку.

Дані про те, що у спадкодавця за життя виникло право власності на спірну земельну ділянку в порядку передбаченому Законом із виділенням земельної ділянки в натурі на місцевості суду не надано.

Належні і допустимі правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку суду не представлено.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі садовий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на садовий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

Відповідно до вимог ч. 2 та ч. 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже право власності на нерухоме майно згідно вимог Закону виникає лише з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим будь-які належні і допустимі правовстановлюючі документи на спірний садовий будинок суду не подано.

Дані про державну реєстрацію нерухомого майна (садового будинку і земельної ділянки) суду не надано.

Таким чином, оскільки в суді не доведено, що спірний садовий будинок за життя спадкодавця прийнято в експлуатацію, відбулася його державна реєстрація, суд не може дійти висновку про те, що спадкодавець ОСОБА_2 набув на нього право власності в порядку передбаченому Законом, у зв'язку з чим і спадкоємці померлого не набувають право власності на нього, в тому числі і в судовому порядку.

Крім того не доведено в суді й технічне (фактичне) існування вказаного нерухомого майна, будь-які належні і допустимі докази про технічні характеристики садового будинку (технічний паспорт тощо) суду не подано.

Відповідно до роз'яснень п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховно Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

В той же час суду не подано доказів того, що нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва на спірне майно, а позивачка зверталася для отримання свідоцтва про право на спадщину в установленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивачки, які б підлягали захистові, в цій справі судом не встановлено.

Таким чином позовні вимоги є не обґрунтованими та суперечать вимогам Закону, а тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя